4. Моніторинг інновацій в органах держ управління

ЗУ”Про пріоритетні напрями ін д-сті в Укр”від 16.01.03р серед ін заходів передб зд моніторингу ін д-сті шляхом систематиз збору, оброблення і ан ін-ції про пербіг ін процесів. Згідно із законом усі міністерства і відомства Укр щорічно у І кварталі подають до КМУ звіти про заходи реаліз стратег і середньострок інновац пріоритетів і досягнуті результати.

Узагальнена інформація містить такі показникики:

1) обсяг іннов капіталовклад щодо річного рівня амортиз відр.

2) розмір доходу від іннов капіт.вклвдень за рік відносно обсягу іннов капіталовклад.

3) розмір сукупного фінанс науки і техніки у відношені річного ВВП.

4) обсяг річного продажу новоств продукції відносно річного заг обсягу прод.

5) к-сть винаходів на 1млн насел.

6) к-сть впровадж винаходів в рік відносно їх заг к-сті.

В Укр на рівні п-в закуповуються спец форми держ стат спостер, збір і обробка яких здійсн. органами держ статистики. Для збору даних щодо інновац. д-сті викорсит. такі форми:

1) ф2/5 НТ Звіт „Про хід виконан найважл робіт з питаньнь науки і техннології”(піврічна).

2) ф 4 НТ -звіт „про надходж і вик обєктів промисл власності”(поштова, річна).

3) ф 5 НТ (матеріали) - звіт „про ств вперше в Укр нових видів сир, матеріалів, речовин” (річна).

4) Ф 5 НТ(оновлення) - звіт про оновлення п-ції машинобуд” (річна).

5) ф 6НТ (ліцензії) – звіт „про продаж ліцензій на обєкти інтелект власності. 6) Ф №1 інновація – „обстеження техн інновац промисл п-ва” (річна).

7) Ф №2 пром (іннов)-звіт „про інновац активн п-в” (квартальна).

Для збору даних в сфері науки вик такі осн форми:

1) ф№1 наука”звіт про вик наук і наук-техн розробок” (кварт).

2) ф №3 наука ”пок-ки наук у наук-техн д-сті” (річна).

3) Ф№5 наука ”Звіт про вик завдань н-техн програм” (кварт).

Звітність щодо наук-техн та ін д-сті в сфері оборони країни відобр в формах: - ф №1 НО ”звіт про вик науков та наук- техн робіт для потреб оборони і безпеки» (кварт).

– ф№5 НО”звіт про викон держ обор замовлень на наук-досл і досл-конструкт роботи” (кварт).

У 2001р. в країнах ЄС розроблена і прийн як стандарт нова системама індикаторів наук-техн розробок, яка скл з 18 осн пок-в, що дозв обєкт оцінюв рівень наук-техн робіт країн-учасниць ЄС. Всі пок-ки зведені в 4 групи:

1. показники стану кадрового потенціалу (5 показн.)

2. рівні фінансув. НДДКР і патентна активність (4 показники)

3. рівні інновац. активності у групі малих і середніх п-в (3 показники)

4. рівні пошир. сучасних технологій в економіці (6 показників).

Т. 11: Державне регулювання інноваційної діяльності

Державна інноваційна політика – сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов’язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Метою державної інноваційної діяльності є формування у країні таких умов для діяльності господарюючих суб’єктів, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту. У Законі України «Про інноваційну діяльність» (2002 р.) вказано: «Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.»

Виділяють чотири типи державної інноваційної політики:

1) Політика технологічного поштовху передбачає, що головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Тобто, держава приймає активну участь в регулюванні інноваційних процесів (США у 30-40 р., Японія в післявоєнні роки). Обмеженість такої політики полягає в тому, що держава підтримує тільки довгострокові проекти, які потребують значних фінансових вкладень.

2) Політика ринкової орієнтації передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого економічного клімату та розвитку інформаційного середовища для здійснення нововведень у фірмах, скорочення прямої участі держави в НДДКР та дослідженнях ринків, а також прямих форм регулювання, які перешкоджають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективної перебудови ринку (70-р. США, Німеччина, Японія, 80 р. у більшості розвинутих країнах, а 90 р. – і в Україні).

3) Політика соціальної орієнтації полягає у соціальному регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості, рішення приймаються за умов досягнення соціально-політичного консенсусу. Такий варіант інноваційної політики не є основним, проте певні його елементи простежувалися у розвитку різних країн. ( 60-70 р. США, Швеція.)

4) Політика, націлена на зміни економічної структури господарського механізму передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб’єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації і механізмів управління розвитком науки і техніки, а також їх взаємодії. На сучасному етапі лише Японія дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.

Довгострокова інноваційна політика спрямована на створення умов для загального соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі через прямі та непрямі інструменти економічного впливу, формування стимулюючого законодавчого та конституційного середовища для всіх суб’єктів інноваційного процесу. Поточна полягає в операт. регулюв. та підтримці інновац. діялн. на мікроек. рівні.

Інновац. політика держави має врах. особливості усіх галузей ек. і конкурентоспром. їхньої продукції.