2. Суть стратегічного планування інноваційної діяльності

Стратегічне управління інноваційними проектами орієнтоване на визначення і досягнення перспективних цілей в умовах конкурентного середовища, що має бути відображено в системі стратегічних планів, загально корпоративних планів і планів стратегічних господарських одиниць (СГЦ),

Планування інноваційної діяльності в межах загальної стратегії охоплює етапи:

1)аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку

2)аналіз внутрішнього середовища п-ва

3)визначення загальної стратегії п-ва

4)визначення інноваційних можливостей

5)формування стратегічних інноваційних цілей

6)розроблення концепції інноваційної стратегії

7)формування планів і програм

8)розроблення і організація інноваційних проектів

На етапі визначення загальної стратегії п-ва треба орієнтуватися на місію. Провідні компанії світу місію формують виходячи із інноваційних можливостей п-ва. Визначення загальної стратегії п-ва здійснюється на основі зіставлення місії п-ва, його сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз зовнішнього середовища. Інноваційні можливості є підставою для визначення інноваційних цілей п-ва.

Формування планів і програм інноваційної діяльності треба здійснювати так, щоб їх реалізація у часі, просторі і за ресурсами не збігалася, оскільки буде неможливо реалізувати декілька програм одночасно через брак ресурсів. Для цього використовують так зване дерево цілей. У ньому узгоджується загальні корпоративні, інноваційні, стратегічні цілі, інноваційні завдання СГО і функціональних сфер діяльності.

3. Оперативне управління інноваційною діяльністю.

Оперативне управління інноваційною діяльністю має своїм завданням визначення найефективніших шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку. Вона полягає у послідовному виконанні основних управлінських функцій, таких як планування, організація, контроль, мотивування у короткостроковому періоді.

Планування інновацією охоплює продуктивно-тематичне, техніко-економічне і календарне планування.

Оперативне управління інноваційною діяльністю конкретизує виробничі завдання у просторі і часі, забезпечує реалізацію інновацій у межах визначених термінів і ресурсів через обґрунтування планів і завдань для кожної ланки п-ва задіяної в інноваційному процесі для контролю і мотивації їх належного виконання у короткостроковому періоді.

4. Організаційні структури управління інноваційної діяльності

Здатність організації до інноваційних змін великою мірою залежить від її організаційної структури управління.

Управління інноваційною діяльністю здійснюється в межах загального управління і є його невід’эмною частиною і п-во, яке займається інноваційною діяльністю має підпорядковувати свою організаційну структуру.

Розрізняють 2 основні типи організаційних структур управління:

1)механістичні структури – функціонують як чітко злагоджений механізм і інертні до будь-яких змін. До цього типу відносять:

-лінійну

-функціональну

-лінійно-функціональну

-дивізійну

2)органічні організаційні структури – мають не чітко визначені межі управління, невелику кількість рівнів управління. Характеризуються децентралізацією прийняття рішень, помірним виконанням формальних правил і неформальними стосунками і структури вирізняються великою гнучкістю у взаємодії з зовнішнім середовищем. До них відносять: матричні, проектні, мережеві. В абсолютному чистому виді ці 2 типи організаційних структур не існують, оскільки жодна організація не може функціонувати без інноваційних змін. Можливе застосування певних організаційних форм залежить від типу інноваційної стратегії п-ва.

Інноваційна стратегія – стратегія, націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації і пошукові масштабних рішень спрямованих на зміцнення ринкових позицій і стабільного розвитку п-ва.

Види інноваційних стратегій:

-стратегія наступу

-захисту

-імітаційна стратегія

-залежна

-традиційна

-стратегія «за нагодом» (стратегія ніші).

Імітаційна стратегія – передбачає створення таких імітаційних умов, щоб забезпечити впровадження нових виробів, які не є результатом власних розробок і можуть залучатися шляхом придбання інновацій, ліцензій п-в інноваторів і імітації інновації.

Захисна і традиційна стратегія – передбачає створення організаційних і мотиваційних умов для постійного вдосконалення існуючого виробничого процесу, надання матеріально-технічних і фінансових ресурсів для розроблення інновацій окремими працівниками поза планами п-ва або спільно з іншими п-вами.

Бутлегерство – це спільне контрабандне п-во (потаємна робота над позаплановими проектами). Використовується як форма здійснення інноваційної діяльності в умовах обмежених фінансових коштів п-ва.

Наступальна стратегія – передбачає наявність в організаційній структурі п-ва власних відокремлених підрозділів, які займаються дослідженнями і розробками. Як правило, використовують великі п-ва з різними організаційними формами управління інновації. У великих компаніях це дивізійна організаційна структура.

Таким чином вибір організаційних форм управління залежить від багатьох чинників, серед яких вирішальне значення мають розміри п-ва, його ринкова і технологічна позиція, фінансові можливості і інноваційна стратегія.