Аргументація і критика

Аргументація (від лат. «argumentum» — «основа») — це обґрунтування прийнятності, слушності певних тверджень або намірів дії.

Найбільш розробленою проблематика аргументації по­стає в логіці. Звичайно, оратор повинен враховувати здобутки ці­єї дисципліни. З іншого боку, поняття логічної та риторичної ар­гументації відрізняються між собою. Логічна аргументація — це лише окремий випадок риторичної аргументації. Згадаємо, що в Аристотеля логос є тільки одним із модусів переконання, поряд з етосом та пафосом. Відповідно, до царини логіки належать лише ті засоби переконання, що апелюють до розуму. Якщо оратор зо­середжується тільки на логосі, то він невиправдано позбавляє се­бе можливості використання інших способів впливу (в деяких випадках більш ефективних).

Структура аргументації

У структурі аргументації виділяють такі компоненти:

Теза (від давньогрец. «thesis» — «положення») — це твер­дження, в якому оратор намагається переконати ау­диторію.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких ора­тор обґрунтовує тезу.

Форма (схема) — це спосіб зв'язку аргументів і тези.

Поняття про критику та її види

Як було наголошено вище, знання структури та видів аргументації дає можливість оратору побачити «слабкі місця» і грамотно розкритикувати положення інших людей. Дійсно, ора­торська промова не народжується у вакуумі. Існують інші думки щодо досліджуваного предмета, а оратор повинен переконати ау­диторію у правильності саме своєї позиції. Навіть якщо ці думки явно не виражені, оратор може сформулювати їх, ввести у свою промову й показати їх неспроможність.

На сьогоднішній день термін «критика» (від грец. "мистецтво розрізняти") має декілька значень. Наприклад, цим терміном позначають такі висловлювання, які містять негативну оцінку думок чи дій певних людей, або виявляють недоліки в ду­мках чи вчинках інших людей.

Критика— це обґрунтування неприйнятності певної аргументації.

Побудова критики передбачає наявність певної аргументації. Залежно від того, на який структурний компонент буде спрямо­вана критика, розрізняють такі її види:

• критика тези;

• критика аргументів;

• критика форми.

Критика тези — це вид критики, який спрямований на обґрунтування оратором неприйнятності того твердження, що захищалось іншою людиною.

Як правило, для критики тези вибирають:

• шлях «зведення до абсурду»;

• шлях обґрунтування антитези.

Перший шлях передбачає виведення таких наслідків із тези, які суперечать загальновизнаним положенням або фактам.

Другий шлях передбачає, по суті, побудову оратором аргуме­нтації на користь власної тези, коли вона є антитезою до запро­понованого іншою людиною положення.

Критика аргументів — це вид критики, який спрямова­ний на обґрунтування оратором неприйнятності тих аргументів, які використовувала інша людина на під­тримку своєї тези.

Часто вважають, що критики аргументів достатньо для ви­знання неприйнятності тези. Насправді це не зовсім так. За допо­могою такої процедури теза визнається лише необгрунтованою й у іншої людини залишається можливість підібрати більш вагомі аргументи на її користь.

Критика форми— це вид критики, який спрямований на обґрунтування оратором відсутності зв'язку між аргументами та тезою іншої людини.

Критика тези є найбільш сильним видом критики, адже тільки в такому випадку теза визнається неприйнятною, які б ще аргу­менти не наводились на її підтримку. Інші види критики (критика аргументів та критика форми) тільки руйнують процес аргумен­тації.

Розглянемо приклад:

«Чи варто обирати нових, невідомих політиків у парламент? Представники цього блоку вважають, що в цьому їх перевага. Але якщо так міркувати, то нам доведеться наступного року пе­реобрати і цих: адже вони вже не будуть новими політиками. Ні­де в світі не міняють парламентарів як рукавички! Обирайте тих, кого знаєте! Боріться з дилетантизмом!».

У цій рекламній листівці наявна спроба критики тези («У пар­ламент варто обирати нових, невідомих політиків») шляхом «зведення до абсурду». З неї виведено наслідок («Наступного ро­ку доведеться переобрати і цих політиків»), який не узгоджується з «загальноприйнятим» досвідом політичної діяльності («Ніде в світі не міняють парламентарів як рукавички!»).

Спробуйте самостійно оцінити рівень переконливості такої критики.