Диспозиція

Диспозиція (від лат. «розташування») — це розділ риторики, який вивчає структуру ораторської промови.

На цьому етапі оратор повинен організувати матеріал, винайдений у процесі інвенції, тобто розчленувати його та забез­печити певну послідовність у промові. Характерною рисою будь-якого мовлення є лінійність, тому оратору і потрібно так розта­шувати попередньо відібраний матеріал.

Якщо на етапі інвенції головним було визначення стратегії, то на наступних етапах, починаючи з диспозиції, головним є визна­чення тактики. Вона передбачає систему дій для ефективної реа­лізації стратегії. На етапі диспозиції тактика полягає в тому, щоб структурувати матеріал та забезпечити зв'язок між окремими по­ложеннями ораторської промови. У результаті промова представлятиме собою єдине ціле.

Ще в класичній риториці існувало чимало поглядів щодо кіль­кості необхідних частин ораторської промови. Деякі теоретики вказували на чотири обов'язкові частини (Наприклад: Аристотель, Ісократ), інші — на сім тощо.

На сьогоднішній день оптимальною вважається така структу­ра промови:

1. Вступ.

2. Головна частина.

3. Завершення.

Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов'язані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочну структуру, в якій між блоками існує певний вза­ємозв'язок, а не просте нагромадження матеріалу. Зв'язок дося­гається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполу­чень, які й забезпечують перехід. Ці «слова-перехідники» можна поділити на такі групи:

• заперечувальні;

• підтверджувальні;

• нейтральні.

Заперечувальні перехідні конструкції — це вирази, що покли­кані послабити ті положення, які оратор хоче розкритикувати. Наприклад:

«але...»; «однак...»; «на жаль...»; «здавалось, що...»; «і все ж варто визнати, що...»; «фактично ж...»; «ніхто не очікував, що...»; «цілком несподівано ми дізнаємось, що...» тощо.

Підтверджувальні перехідні конструкції — це вирази, покли­кані посилити ті положення, які оратор захищає. Наприклад:

«до речі...»; «окрім того...»; «на користь цього свідчить й те, що...»; «варто додати також і те, що...»; «це можна під­твердити й тим, що...»; «відомо також, що...»; «а це озна­чає, що...» тощо.

Нейтральні перехідні конструкції — це вирази, які виконують суто технічну роль зв'язку. Як правило, це вставні слова або ре­чення. Наприклад;

«цікаво, що...»; «виявляється, що...»; «слід відзначити, що...»; «слід підкреслити, що...»; «не варто забувати, що...»; «по-перше..., по-друге..., по-третє...»; «а тепер до­звольте перейти до наступного питання» тощо.

Оратор може також застосовувати як перехідні конструкції вирази, що містять пряме звернення до слухачів. Наприклад:

«а тепер давайте разом подумаємо над тим, що...»; «да­вайте пригадаємо, що...»; «спробуйте уявити собі, що...»; «зверніть увагу на те, що...»; «давайте замислимось над питанням про те, що...»; «а що б ви робили у випадку...» тощо.

Вступ до промови

В ораторській промові вступ має найважливіше зна­чення. Загальна мета вступу — це встановлення контакту з ау­диторією. Якщо в перші хвилини оратору це не вдалося зробити, тоді навряд чи його виступ у цілому буде успішним.

Найбільш поширеними є три прийоми, які використовуються у вступі:

• привертання уваги аудиторії;

• «початок здалеку»;

• «несподіваний вступ».

Перший прийом (привертання уваги аудиторії) передбачає три випадки залежно від того, якому компоненту риторичного трикутника надається перевага:

1) Оратор підкреслює своє право говорити на певну тему.

Маються на увазі ситуації, коли аудиторія в принципі готова слухати, треба тільки стимулювати її інтерес до виступаючого. Риторика в подібних випадках рекомендує тактику, що зорієнто­вана не на презентацію особистості оратора, а на презентацію йо­го ставлення до того, що відбувається. Наприклад:

Шановні слухачі! Ви вже прослухали цікаві й яскраві висту­пи моїх колег з проблем... Я сам з великим задоволенням прослухав їх і тепер продовжу цю тему. Хочу запропонува­ти вам своє бачення цих питань.

2) Оратор підкреслює важливість теми для аудиторії.

Маються на увазі ситуації, коли слухачі не готові до сприй­няття промови. Риторика в подібних випадках рекомендує звернутись до того аспек­ту події, який залишався досі поза увагою присутніх, однак співвідноситься з їх потребами та інтересами. Наприклад:

Шановні депутати! Я хотів би привернути вашу увагу до проблеми правового забезпечення економічних перетворень. Я вважаю, що це питання має стратегічне значення. Якщо не буде належного правового забезпечення реформи, то не бу­де й самої реформи.

3) Оратор підкреслює значимість самого предмета промови.

Маються на увазі ситуації сприятливого контакту між учасни­ками спілкування, коли заздалегідь відомо, кому належатиме ініціатива в спілку­ванні й аудиторія готова слухати. Риторика в подібних випадках рекомендує відразу презентувати тему.

Другий прийом («початок здалеку») використовується пере­важно в конфліктній аудиторії. Завдання оратора за таких умов полягає в тому, щоб налаштувати аудиторію на позитивне сприй­няття промови.

Риторика в подібних випадках рекомендує створити, по мож­ливості, «нейтральний» фон для подальшого спілкування, відтя­гуючи момент «з'ясування стосунків». Для цього можна:

— вказати на багатомірність істини, неможливість однобічної оцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до го­товності вислухати інші погляди на проблему;

— використати «обхідний маневр», тобто виразити думку ау­диторії як власну й поступово завести її в «глухий кут» (показати, що наслідки з цього положення неслушні, неприйнятні, хибні).

Прикладом подібного початку публічного виступу може бути вступ до промови Б. Єльцина на Генеральній Асамблеї ООН у жовтні 1995 року:

«Шановний пане Голово!

Шановний пане Державний Секретар!

Пані і панове!

Півстоліття тому, створюючи ООН, наші попередники праг­нули здійснити одвічну мрію людства про світ без війн та насильства;

про світ, в якому суперечливі питання вирішуються не си­лою зброї, а шляхом переговорів; про світ, гідний людини і людства.

Історія пішла іншим шляхом. Виграти світову війну вияви­лось легше, ніж виграти мир».

Третій прийом («несподіваний вступ») передбачає безпосе­реднє звертання оратора до основної проблеми. Як правило, по­дібний прийом використовується в тих ситуаціях, коли аудиторія вже жваво зацікавлена в розгляді певної теми, пристрасті слуха­чів у розпалі. Тоді оратору потрібно розпочати промову з сильної риторичної фігури. Здебільшого такою фігурою виступає риторичне запитання. Класичним прикладом подібного вступу є по­чаток Цицероном своєї першої промови проти Катиліни:

«Доки ж ти, Катиліна, будеш зловживати нашим терпінням? Як довго ще ти, у своїй люті, будеш знущатися з нас? До яких меж ти будеш хизуватися своїм нахабством, що не знає упину? …Невже ти не розумієш, що твої наміри розкрито? Не бачиш, що твоя змова вже відома всім присутнім і ви­крита? Хто з нас, на твою думку, не знає, що робив ти останньою, що попередньою ніччю, де ти був, кого скликав, яке рішення прийняв? О часи! О звичаї!».

Вибір оратором того чи іншого прийому вступу диктується особливостями конкретної мовленнєвої ситуації, насамперед ха­рактером аудиторії. Перші фрази мають бути досить ретельно підготовлені, адже саме вони мають важливе значення для вста­новлення контакту зі слухачами.

У риториці виділені також універсальні прийоми вступу, які можна використовувати в ораторських промовах на будь-яку те­му в будь-якій аудиторії:

— цитата;

— яскравий приклад;

— комплімент;

— апеляція до загальновідомого джерела інформації;

— проблемне запитання;

— виклад мети й завдань виступу;

— демонстрація певного предмета та ін.

Окрім «позитивних» способів вступу, в риториці зафіксовані також і «негативні», невдалі прийоми початку промови. А са­ме: не варто розпочинати виступ з вибачень стосовно того, що ви не встигли підготуватись, що ви не заберете багато часу тощо. П. Сопер цитує з цього приводу гумориста Джорджа Еді:

«Це вже остання справа — оголошувати прилюдно про свою неспроможність. Біда в тому, що може так статися, що вам це вдасться довести».

Загальні характеристики першої частини промови можна окреслити таким чином: вступ має бути коротким та яскравим.