Етапи творчої діяльності промовця. Інвенція. Диспозиція

План:

1. Етапи творчої діяльності промовця. Закон ступеневої послідовності.

2. Інвенція як мистецтво попередньої систематизації матеріалу.

3. Стратегія і тактика публічного виступу.

4. Закон моделювання аудиторії.

5. Розробка предмета промови. Вибір теми.

6. Типи підготовки до публічного виступу

7. Методи підготовки: вивчення першоджерел, запамятовування, виписки, зберігання інформації.

8. Диспозиція. Композиція публічної промови та етапи підготовки оратора.

9. Різновиди прийомів вступу до публічної промови.

10. Особливості композиції основної частини.

11. Логічна побудова виступу. Теза. Аргументація і критика.

12. Основні види логічних помилок.

13. Фінал промови. Різновиди прийомів завершення промови.

Література:

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995.

2. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. - Львів, 2001.

3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч посіб.. - Львів, 2003. - С. 213 - 267.

4. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К.,1988.

5. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция). — М., 2001.

6. Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник - Тернопіль, 2007. - С. 68 - 73.

7. Колотілова Н. А. Риторика. – К., 2007. - С. 21 - 56.

8. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. – К., 2003. - С. 90 - 109.

9. Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посіб. - К., 2008. - С. 494 - 532.

10. Сагач Г. М. Золотослів. - К., 1993. - С.

Етапи творчої діяльності промовця. Закон ступеневої послідовності

Підготовка промови є важливим і відповідальним ета­пом в діяльності будь-якого оратора, особливо початківця. Вона є творчим процесом, який вимагає натхнення, вдумливості, цілеспрямованості, наполегливості, допитливості, терпіння, а також ґрунтов­них професійних знань, широкої ерудиції, мовної майстер­ності, комунікативної компетенції.

В античному риторичному каноні виділені такі етапи роботи над промовою:

• інвенція, або винайдення. На цьому етапі формують задум, визначають тему, ідею, мету, вибудовують концеп­цію, збирають, систематизують і критично осмислюють необхідний для майбутньої промови матеріал, досягають максимальної обізнаності в темі;

• диспозиція, або розташування. Автор промови об­мірковує матеріал, структурує його, пов'язує деталі, готує коментарі до матеріалу;

• елокуція, або словесне оформлення думки. У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів, сти­лістичне оформлення основної частини, формування всту­пу і кінцівки, остаточна моленнєва редакція тексту;

• меморія, або запам'ятовування. На цьому етапі не­обхідно запам'ятати написаний текст, можливо, навіть вивчити його напам'ять і спробувати опанувати його рито­рично, тобто виділити місця, де необхідні паузи, модуляції голосу, невербальна підтримка тексту та інші елементи ін­дивідуального ораторського стилю;

• акція, або публічне виголошення промови. Тут важ­ливі інтонування тексту, темп мовлення, дихання, тембр голосу і його звучність, дикція, володіння орфоепічними навичками вимови звуків і звукосполучень, структурно-інтонаційне та логічне наголошування, використання жес­тів, міміки, поза промовця, його манери, зовнішність, кон­такт із аудиторією тощо;

• релаксація, або ослаблення напруження, самоаналіз власних успіхів та невдач.

Це загальні правила риторичної науки, які стосуються підготовки будь-якої промови. Якщо випустити з уваги хо­ча б одне з них, промова буде невдалою.

Інвенція як мистецтво попередньої систематизації матеріалу

На першому етапі підготовки промови - інвенції (лат. «inventio» — «винахід») - оратор повинен визначити свою стратегію, сформувати задум промови, розгорнути її тему через підбір від­повідного матеріалу.

Поняття про стратегію оратора

Оратору завжди слід пам'ятати, що промову він виго­лошує слухачам. Інколи те, що важливе й цікаве для самого промовця, може бути абсолютно нецікавим і неважливим для аудито­рії. Щоб уникнути подібних неприємних ситуацій, розпочинати підготовку до промови потрібно із визначення стратегії. Для цьо­го оратору слід дати відповіді на такі запитання:

• Для чого я буду говорити? (В чому полягає моя мета?);

• Кому я буду говорити?

• Що є найважливішим у моїй промові? (Що повинні з'ясу­вати слухачі?)

Відповідь на перше запитання зі стратегії оратора (Для чого я буду говорити?) передбачає розгляд поняття «мета промови».

Мета промови— це той результат, до якого прагне оратор.

Головними цілями оратора є інформування або переконання. Залежно від типу про­мови мета конкретизується:

найменше спрямовані на переконання епі­дейктичні та академічні промови; дійсно, предмет похвальної промови відомий всім, оратор має лише подати його у всій величі або яскраво показати його ганебність;

в академічних промовах завдання оратора полягає насамперед в інформуванні аудиторії;

найбільш спрямованими на переконання виявляються судові, до­радчі та гомілетичні промови.

Слід підкреслити, що в конкретних ситуаціях спілкування оратору важливо розуміти загальне спрямування його промова. Під час виступу оратор може, звичайно, корегувати спрямування, що виявляється в поданні більшого масиву інфо­рмації чи переконанні здійснити певну дію. Однак загальний век­тор виступу має бути чітко визначений.

Закон моделювання аудиторії

Відповідь на друге запитання зі стратегії оратора (Кому я буду говорити?) передбачає попередній аналіз аудиторії. У сучасній літературі існує багато класифікацій слухачів за різними показниками. Готуючись до публічного виступу, оратору потрібно врахувати принаймні такі чинники: кількість слухачів; рівень обізнаності у темі; соціально-культурні ознаки; ставлення до промови.

1. Кількісний показник аудиторії. Щодо цього розрізняють:

• великі аудиторії;

• малі аудиторії.

Велика аудиторія (понад 30 осіб) більш схильна довіряти ора­тору й практично не схильна критично оцінювати промову. Вона нетерпляча, швидко втомлюється. Оратору при виступі в такій аудиторії слід віддати перевагу монологічному способу викладу своєї промови.

Мала аудиторія (найбільш оптимальною вважається аудиторія від 12 до 30 осіб) налаштована більш критично. З іншого боку, не­велика кількість людей характеризується більшою активністю. Ора­тору слід віддати перевагу діалогічній формі спілкування.

2. Рівень обізнаності аудиторії в темі. Щодо цього розріз­няють:

• підготовлені аудиторії;

• непідготовлені аудиторії.

Головний мотив, на який реагує підготовлена аудиторія, — це мотив «що нового?». В ораторській промові має переважати ло­гос. Пафосом треба користуватися дуже обережно, лише для по­жвавлення матеріалу промови. Для того, щоб виступ у такій ауди­торії виявився успішним, оратор повинен чітко викласти різні то­чки зору на проблему, а також пояснити, чому він дотримується саме такої позиції.

Непідготовлена аудиторія характеризується схильністю до та­ких модусів публічного виступу, як етос і пафос. Тобто емоцій­ність промови оратора має бути якомога більшою. Ефективними риторичними прийомами є приклади з життя, жартівливі історії, приказки, посилання на авторитети, повтори. Для того, щоб висту­п у такій аудиторії став успішним, оратору достатньо викласти свою точку зору і не викликати сумнівів там, де їх ще немає.

3. Соціально-культурні ознаки. Щодо них виділяють чима­ло груп аудиторій (за гендерною ознакою, віком, національністю, віросповіданням тощо). Ці ознаки, як правило, й підказують ора­тору, про що й як говорити з такими слухачами.

Наприклад, гендерна ознака суттєво позначається на вмінні слухати. Розрізняють чоловічий та жіночий стилі слухання. Чо­ловічий стиль слухання характеризується підвищеною увагою до змісту промови; як тільки стає зрозумілим, про що мова, чолові­ки більше зосереджуються на критичних зауваженнях або взагалі починають перебивати оратора. Жіночий стиль слухання харак­теризується підвищеною увагою до емоційної складової, до само­го процесу спілкування. Жінки краще розуміють почуття спів­розмовника, менше схильні перебивати.

4. Ставлення до промови. Щодо цього розрізняють:

• прихильні аудиторії;

• байдужі аудиторії;

• конфліктні аудиторії.

У прихильній аудиторії потрібно застосовувати однобічну ар­гументацію, відразу переходити до головного, тезу формулювати з самого початку.

Байдужа аудиторія зустрічається досить часто. У таких випа­дках завдання оратора полягає насамперед у тому, щоб привернути увагу слухачів. Початок промови має бути захоплюючий. Також слід показувати слухачам можливу користь від того, що розглядається у промові. Для успішного виступу промова повин­на мати визначену мету, чітку структуру, пункти, які послідовно й доступно розкривають ідеї оратора.

Найбільш складним для оратора є виступ перед конфліктною (негативно налаштованою) аудиторією. В таких випадках по­трібно рухатись поступово - від аспектів згоди оратора з аудиторі­єю до предмета розбіжностей.

Слід пам'ятати про те, що приблизно 10% будь-якої аудиторії негативно ставляться до самого оратора або до його промови. Причини цього можуть бути різноманітні. Згадаємо хоча б праг­нення кожної людини до самозбереження, опору чужому впливу. Оратор мусить бути готовим до того, що йому не вдасться захо­пити всіх слухачів, треба розраховувати на більшість аудиторії.

Стратегія оратора на етапі інвенції вимагає лише загального аналізу майбутньої аудиторії, з'ясування того, хто буде його слу­хачами. Тактика впливу розробляється вже на наступному етапі, особливо при створенні вступу до промови.