Зміни кількості ядерець

У нормальних умовах розміри та структура ядерець в більшості випадків адекватні інтенсивності білкового синтезу.

За умов патології (наприклад, у пухлинах) висока функціональна (секреторна) активність клітин часто супроводжується збільшенням об’єму, а інколи і кількості ядерець з їх вакуолізацією. У цих випадках говорять про ядерцеву гідропію (або гідропічне ядерце).

Зміни ядерець мають важливе значення в морфофункціональній оцінці стану клітини, тому що з ядерцями пов’язані процеси транс­крипції р-РНК.

Розміри ядерець залежать також від типу клітин та їх функції.

Збільшення розмірів та кількості ядерець свідчить про підвищення їх функціональної активності. Це знаходить відображення у підвищенні білкового синтезу.

Гіпергранульовані ядерця з переважанням гранулярного компоненту ядер над фібрилярним можуть відображати різний функціональний стан як ядерець, так і клітини. Наявність таких ядерець корелює з підвищеною базофілією цитоплазми і свідчить про підвищений синтез р-РНК. Такі “гіперфункціональні ядерця” зустрічаються в молодих плазматичних клітинах, активних фібробластах, гепатоцитах, в багатьох клітинах пухлин. Такі ж гіпергранульовані ядерця з нечітко вираженою базофілією цитоплазми можуть відображати порушення виходу гранул при підвищеному синтезі р-РНК. Вони виявляються в клітинах пухлин, які відрізняються великим ядром та незначною цитоплазматичною базофілією.

Розпушування (дисоціація) ядерець – гіпогрануляція є результатом виведення р-РНК до цитоплазми або гальмування ядерцевої транскрипції. Ядро зменшується в розмірах, спостерігається виражена конденсація ядерцевого хроматину, відбувається поділ гранул та протеїнових ниток. Такі зміни зустрічаються при енергетичному дефіциті клітини, а також зустрічається при дії різних агентів, таких як актиноміцин, афлатоксин, іонізуюча радіація.

Поява ядерних включень

Ядерні включення розподіляють на три групи: ядерні цито­плазматичні, дійсні ядерні та ядерні вірусообумовлені.

Ядерними цитоплазматичними включеннями називають відокремлені частини цитоплазми в ядрі. Вони можуть вміщува­ти всі складові частини клітини (органели, пігмент, глікоген та ін.). У більшості випадків їх виникнення пов’язане з порушенням мітотичного розподілу.

Дійсними ядерними включеннями вважаються ті, що розташовані всередині ядра (каріоплазми) і містять речовини, які зустрічаються в цитоплазмі (білок, глікоген, ліпіди та ін.). У більшості випадків ці речовини проникають із цито­плазми в ядро через непошкоджені чи пошкоджені пори ядерної оболонки або через зруйновану ядерну оболонку. Можливе також проникнення цих речовин в ядро при мітозі. Такі, наприклад, вклю­чення глікогену в ядрах гепатоцитів при цукровому діабеті (“ядер­ний глікоген”, “дірчасті, пусті ядра”), а також сферичні, лінійні, фібрилярні структури, природа яких не завжди відома. В гліальних клітинах фібрилярні структу­ри виявляються після впливу гідрооксиду алюмінію Аl(ОН)з. Поява сферичних тіл пов’язана з підвищеним синтезом протеїнів і накопичуванням фібрилярних структур. Складні структури з’являються в гепатоцитах і епітеліальних клітинах канальців ни­рок після впливу важких металів (РЬ і Vi).

Вірусообумовлені ядерні включення - це включення вірусу в каріоплазмі або це включен­ня білкових часточок, які виникають при внутрішньоядерному розмноженні вірусів.