4.5. Економічна політика макроекономічних інтеграційних угруповань

У світі нараховуються десятки макрорегіональних об’єднань різ-ного рівня інтеграції. Стратегії більшості з них мають вузько локаль-ний характер або слабко виражений вплив на економічний розвиток регіону, не говорячи вже про світову економіку. Серед найвпливові-ших та найцікавіших за складом учасників є такі організації: Євро-пейський Союз; Північно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Півден-ний спільний ринок (МЕРКОСУР); Латино-Американська асоціація інтеграції (ЛААІ); Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Кожне макрорегіональне інтеграційне об’єднання має свою стратегічну мету, заради здійснення якої об’єднання утворюються. З поглибленням інтеграційних процесів в об’єднання, з виходом на наступний рівень інтеграції, а також з огляду на зміни економічної й політичної ситуації стратегічна мета може доповнюватися, уточню-ватися або змінюватися.

Європейський Союз – макрорегіональне об’єднання з найви-щим рівнем міжнародної економічної інтеграції. Він пройшов усі стадії інтеграційної еволюції, тому розгляд економічної політики регіональних об’єднань доцільно почати саме з нього.

4.5.1. Економічна політика Європейського Союзу

У Договорі про Європейський Союз декларується, що він зна-менує собою новий етап у процесі утворення згуртованого союзу народів Європи, в якому рішення, що приймаються, спрямовані на якомога більше задоволення потреб громадян. Завдання Союзу, за-

Світова економіка

значається в статті «А» Договору, полягає в тому, щоб організувати за допомогою методів, що характеризуються згуртованістю й солі-дарністю, відносини між державами-членами та їхніми народами.

Конкретизуючи мету, Договір визначає, що Співтовариство має своїм завданням, шляхом утворення спільного ринку, економічно-го й валютного союзу, спільної внутрішньої й зовнішньої політики, сприяти гармонійному й збалансованому розвитку економічної ді-яльності, стійкому і безінфляційному зростанню, яке зберігало б на-вколишнє середовище, досягненню високого ступеня конвергенції (зближення) економічних показників, високого рівня зайнятості й соціального захисту, підвищенню життєвого рівня і якості життя.

Союз ставить перед собою такі цілі:

• сприяти стійкому й гармонійному економічному й соціальному прогресу, особливо шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, економічного й соціального згуртування й утворення економічного й валютного союзу;

• сприяти утвердженню індивідуальності Союзу на міжнародних мережах, особливо шляхом здійснення спільної зовнішньої по-літики й політики безпеки;

• посилити захист прав та інтересів громадян держав-членів за до-помогою введення громадянства Союзу;

• розвивати тісне співробітництво в галузі правосуддя й внутріш-ніх справ;

• повністю зберігати досягнутий рівень інтеграції Співтовариства. Відповідно до поставленої мети й визначених цілей формується

політика Європейського Союзу за різними напрямами діяльності.

Економічна політика ЄС здійснюється за такими напрямками: торгівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, тран-спорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулю-вання відносин між суб’єктами міжнародної економіки в межах ЄС (конкуренція, антимонопольне законодавство та ін.).

Спільна торговельна політика ґрунтується на митному союзі. Митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасо-вані; це стосується як протекціоністського мита, так і фіскального. Ставки митних тарифів щодо третіх країн – єдині і затверджуються Радою ЄС за рекомендацією Комісії. Забороняються кількісні обме-ження (квоти й таке інше) в торгівлі між державами-членами.

Для стимулювання експорту в треті країни здійснюється полі-тика надання пільг виробникам тих товарів, в експорті яких зацікав-

лений Союз. Спільна торговельна політика ґрунтується на єдиних принципах щодо укладання угод з третіми країнами. Це виявляєть-ся не тільки в становленні тарифів та квот, а й спільних заходів про-ти демпінгу на міжнародних ринках.

Частка ЄС у світовому експорті становить близько 40%. На вза-ємну торгівлю країн-членів припадає 60% усього товарного обороту ЄС.

Промислова політика спрямована на підвищення конкуренто-спроможності промисловості країни ЄС. Для цього створюються такі умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науково-технічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємни-цтва, особливо малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання інноваційної політики, впрова-дження наукових досліджень і нової технології у виробництво.

Промислова політика Співтовариства почала формуватися ще в рамках ЄОВС, тобто на початку 50-х років. Тоді під контроль Об’єднання були взяті малорентабельні й капіталомісткі галузі, які відновлювати після війни поодинці країнам було важко. Під осо-бливу увагу ЄОВС були взяті вугільна й сталеплавильна промис-ловість.

Наприкінці 60-х і на початку 70-х років було розроблено серед-ньострокові програми, які давали загальну орієнтацію промисловій політиці. В 1968 р. було створено Генеральний Директорат із справ промисловості, до відання якого входять директорати: з питань про-мислової політики; технологічних правил і стандартів; базисних галузей; виробництва капітального обладнання; виробництва спо-живчих товарів; інформаційних технологій. У 1970 р. Директорат підготував «Меморандум з промислової політики».

У 1990 р. Європейська Комісія розробила документ «Промис-лова політика у відкритому і конкурентному середовищі», в якому були сформульовані основні принципи промислової політики. Згід-но з цією програмою особливий пріоритет віддається високотехно-логічним галузям. Розроблено документи щодо організації НДДКР, технічної стандартизації, Європейського господарського права, утворення єдиної системи енергопостачання й телекомунікацій та ін. Ці програми називаються «Прагматичною ринковою промисло-вою політикою»1.

1 Див.: Герчикова И.Н. Международные экономические организации. – М.: Кон-салтбанкир, 2000. – С. 435.

Світова економіка

З метою сприяння конкурентоспроможності малих і середніх фірм було прийнято рішення про Європейське об’єднання з економіч-них інтересів (ЄОЕІ). Об’єднання формується шляхом заключенням угод між двома або більше учасниками країн-членів. ЄОЕІ координує діяльність своїх членів, сприяє розширенню їхньої діяльності, субси-дує витрати на наукові дослідження. Спільна економічна політика в промисловості передбачає встановлення єдиних стандартів для усіх країн ЄЕС. Найбільша увага в процесі уніфікації стандарту приділя-ється найновішим галузям – електроніці, аерокосмічній техніці.

Велике значення приділяється боротьбі з нечесною конкуренці-єю між фірмами країн-членів. Забороняються дії (рішення, догово-ри) між суб’єктами підприємницької діяльності, які можуть обмеж-увати або усувати конкуренцію в межах спільного ринку. До таких дій належать: фіксація закупівельних або продажних цін; контроль виробництва; розподіл ринків або джерел постачання1.

Важливе значення приділяється підвищенню прибутковості й зниженню витрат виробництва у європейській промисловості. З цією метою надається допомога підприємствам у поліпшенні професійного навчання, в засвоєнні нових методів організації праці, у встановлен-ні тотального контролю за якістю при розробленні й впровадженні нових технологій. ЄС сприяє західноєвропейським фірмам у їх про-суванні на світові ринки. Це здійснюється за допомогою податкових пільг для експортоорієнтованих галузей промисловості, узгодженої інвестиційної діяльності підприємств країн-членів за межами ЄС.

Одним із ефективних заходів підтримки виробників країн-членів є застосування протекціоністського тарифу на імпорт товарів з третіх країн; середній митний тариф ЄС становить понад 5%.

У регулюванні промислового розвитку країн ЄС головна роль належить економічним заходам, адміністрування зведено до міні-муму. Одним з найдієвіших інструментів регулювання є податкова політика. Зміна податкових ставок здійснюється вибірково з огляду на конкретну ситуацію. Іншими заходами підтримки підприємства є: дотації підприємцям; пільгові довгострокові кредити й гарантії; залучення державних коштів для фінансування проектів у галузі бу-дівництва, оновлення технології й реорганізації підприємств; забез-печення державними контрактами, що гарантує ринок збуту2.

1 Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.: Port-Royal, 1999. – С. 82.

2 Пахомов Ю.Н., Филипенко А.С., Лукьяненко Д.Г., Макогон Ю.В., Громенкова С.В.

Международные стратегии экономического развития. – Киев – Донецк, 2001. – С. 65, 70.

Державна допомога в межах ЄС має селективний характер. Про-мисловість галузево поділяється на дві групи, до кожної з них є свій підхід. До першої групи входять «старі» галузі: чорна металургія, суднобудування, вугільна, текстильна промисловість. Тут політика спрямована на скорочення виробничих потужностей і підвищення конкурентоспроможності. Щодо до групи «нових» галузей (інфор-маційні технології, електроніка), то їм підтримка надається насам-перед і стимулюється розширення виробництва.

Аграрна політика є важливою складовою частиною економічної стратегії ЄС. Метою політики є збільшення продуктивності сіль-ськогосподарського виробництва шляхом підтримки технічного прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільського госпо-дарства, оптимального використання факторів виробництва, осо-бливо людської праці. Важливого значення набуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярних поставок і збуту продук-ції за доступної для споживача ціни.

Для досягнення означених цілей заснована спільна організація сільськогосподарських ринків. Ця організація займається регулю-ванням цін, надає виробникам маркетингові послуги, сприяє стабі-лізації обсягів експорту та імпорту сільськогосподарської продукції. Впроваджується єдина цінова політика.

З метою підтримки сільськогосподарських виробників у 1962 р. було утворено Європейський фонд орієнтації і гарантування сіль-ського господарства – ФЕОГА (Fonds europeen par orientation et garantie de agriculture ). Фонд засновано в рамках плану «Зелена Європа», що передбачав утвердження спільного аграрного ринку. Він субсидує експорт сільськогосподарської продукції за межі ЄС і, таким чином, сприяє продовольчій інтервенції країн Союзу на зо-внішні ринки.

Завдяки ефективній сільськогосподарський політиці країни ЄС не тільки забезпечили себе практично всіма сільськогосподар-ськими продуктами, які притаманні кліматичним поясам Європи, а й стали їхніми важливими експортерами. Політика стимулюван-ня виробництва й обмеження імпорту призвела до того, що ціни на продовольчі товари на ринках ЄС стали вищими, ніж ціни світового ринку1.

1 Див.: Международньіе зкономические отношения/Под ред. В.Е. Рьібалкина. -М.: ЮНИТИ, 1999. - С. 256.

Світова економіка

Валютно-кредитна система Європейського Союзу є однією з найважливіших сфер регулювання. Утворення валютно-кредитних і фінансових інститутів Європейського Союзу пов’язано з процесом економічної інтеграції. Основні елементи валютної інтеграції: спіль-на валюта; валютна інтервенція; спільні фонди взаємного кредиту-вання країн-членів; валютно-кредитне регулювання.

Уже із самого початку функціонування ЄЕС було утворено Єв-ропейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розви-тку (ЄФР). Згодом виникли й інші інститути. Вищим досягненням еволюції європейської валютної системи стало утворення Європей-ського валютного союзу.

Формування економічного й валютного союзу почалося відпо-відно до Маастрихтського договору. Було засновано Європейський валютний інститут (ЄВІ), який здійснював безпосередньо підготов-ку Європейського валютного союзу (ЄВС). Одним з головних за-вдань ЄВІ було створення умов для уведення нової міжнародної ва-лютної одиниці – євро. Свої функції ЄВІ виконав до початку 1999 р. , коли євро замінив екю. З цього часу на зміну приходить Європей-ська система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ). У 2002 р. євро замінив в обігу націо-нальні валюти більшості країн ЄС.

Соціальна політика ЄС має на меті сприяння зайнятості, поліп-шення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, на встановлення парт-нерських відношень між правліннями й працівниками, на боротьбу з безпідставним звільненням робітників.

Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць займає по-ліпшення умов праці, захист здоров'я та безпека трудівників. Ста-виться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можли-востей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінчені строку дії їхнього контракту.

Складовою частиною соціальної політики ЄС є розвиток якос-ті освіти. Ця політика, зокрема, передбачає викладання та широке розповсюдження мов держав-членів, мобільність студентів та ви-кладачів, визнання дипломів навчальних закладів усіх країн-членів, обмін інформацією та досвідом з питань освіти. Особливого значен-ня надається розвитку молодіжних обмінів між країнами. Останнім часом у межах ЄС активно поширюється нова методика навчання у

вищій школі – «Болонський процес»; до системи поступово приєд-нується й країни – не члени ЄС, зокрема Україна.

Важливим елементом соціальної політики є сприяння профе-сійній підготовці. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптації до змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграції у ри-нок праці.

Значним соціальним і політичним надбанням стало впроваджен-ня єдиного європейського громадянства; житель кожної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більше сприяє адаптації мігрантів усередині ЄС, активізує мобільність робочої сили.

Зовнішньоекономічна політика ЄС спирається на угоди, укла-дені з іншими країнами в контексті міжнародних правових норм, зо-крема норм і принципів, що розроблені ООН, СОТ, МВФ. Спільна зовнішня політика спрямована на захист спільних цінностей, осно-вних інтересів, незалежності та цілісності Союзу. Вона передбачає співробітництво держав-членів за такими напрямами:

• визначення принципів спільної зовнішньої політики;

• узгодження спільних дій;

• узгодження спільних позицій;

• зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами в політичній сфері1.