4.3.4. Економічна політика найменш розвинутих країн

Проблеми найменш розвинутих країн полягають у тому, що вони не мають власних резервів для подолання бідності. Відсутність багатих покладів корисних копалин не дає їм можливості одержати прибутків від мінеральної ренти. Перешкодою економічного розви-тку стає також політична нестабільність, відсутність транспортної інфраструктури, низький рівень освіти населення. Вкрай низький рівень накопичення коштів населення і капіталів виробництва уне-можливлює інвестування галузей для створення засобів виробни-цтва, підготовки кваліфікованої робочої сили, удосконалення тех-нологій. Це не сприяє зростанню продуктивності праці, спричинює низький рівень споживання. Незначні інвестиції, що мають місце, не забезпечують впровадження нових технологій. Низький попит навіть на товари першої необхідності не дає можливості створювати підприємництва серійного виробництва.

Головною стратегічною метою більшості країн цієї групи є ін-дустріалізація економіки. Промислове виробництво в них пред-ставлено переважно переробкою сільськогосподарської продукції, харчовою промисловістю. Промислове виробництво зосереджено, в основному на малих підприємствах. За числом зайнятих малі під-1 МЭ и МО. – 2004. – №1. – С. 108; www.cia.gov

Світова економіка

приємства займають друге місце, після аграрного сектора, й багато в чому з ним пов’язані.

Можливість дрібних підприємств пристосуватися до нестабіль-ної економічної ситуації знайшла відбиток в особливих формах – в об’єднанні промислової і сільськогосподарської діяльності. Це так звані “сільська індустріалізація” і “мала індустріалізація”, що ство-рюються за межами великих міст для максимального наближення до сировинної бази. Такі форми підприємництва дають можливість розширити масштаби використання місцевих природних ресурсів, а за рахунок розвитку трудомістких виробництв – знизити відплив робочої сили із сільської місцевості. У ряді країн стали створюва-тися кластери – групи підприємств, територіально пов’язаних між собою, що здійснюють спільну закупівлю сировини й збут готової продукції.

Починаючи з 60-х років найменш розвинуті країни здійснюють політику імпортозамінної індустріалізації. До раніше сформованої харчової, тютюнової і текстильної промисловості додаються мета-лообробні, сільськогосподарське машинобудування (в основному на рівні складання), складання з імпортних вузлів і деталей холо-дильників, пральних машин, кондиціонерів. Як правило, у їх виник-ненні бере участь іноземний капітал. Але іноземних інвестицій у ці країни надходить дуже мало.

4.4. Формування економічної політики країн із транзитивною економікою 4.4.1. Особливості реформування економіки в постсоціалістичних країнах

Широке розгортання економічних реформ у колишніх соціаліс-тичних країнах розпочалося в 90-х роках, після розпаду політичної й економічної системи соціалізму. Стратегічною метою реформу-вань ставилося досягнення рівня економічного розвитку провід-них країн світу; механізмом досягнення мети визначено перехід до ринкових економічних відносин. Тобто ринок виступає не самоціл-лю, а засобом.

Однією з головних проблем реформування стало питання про методи й темпи економічних перетворень. Появилося два шляхи: рішуча ламка соціалістичних економічних відносин і перехід до ринкового механізму якнайшвидше (так звана «шокова терапія») –

цей шлях обрала більшість країн; поступовий, еволюційний метод формування, що зберігає сильні позиції державної адміністрації, -таким чином здійснюються реформи в Китаї і (з деякими застере-женнями) в Білорусі.

Найбільш рішуче «шокова терапія» впровадилася в Польщі, яка однією з перших серед країн Центральної Європи стала на шлях глибоких ринкових перетворень. Шоковий метод супрово-джується болісними соціальними явищами, падінням виробни-цтва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, зростанням безро-біття, зниженням рівня життя населення, погіршенням становища його малозахищених верств. Ці негативні явища характерні для першого етапу реформування за цим методом. Потім, через де-кілька років, становище вирівнюється й реформи проявляють свій позитивний результат. Першими з «шокового стану» вийшла відносно розвинута група країн Центральної Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, в той час як інші країни Центральної та Східної Європи почали виходити з кризи лише з кінця 90-х років.

Реформи в Польщі, які здійснювалися за планом міністра фінан-сів Л. Бальцеровича, включали, зокрема, такі заходи: різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни; впровадження конвертованості наці-ональної грошової одиниці (злотого); лібералізацію цін і зовніш-ньої торгівлі; отримання кредитів МВФ на стабілізацію економіки; швидку структурну перебудову економіки шляхом проведення при-скореної приватизації; прийняття нового економічного законодав-ства; відкриття національної економіки для іноземних інвесторів.

Рішучі дії польського уряду щодо реформування економіки роз-почалися з 1990 p., коли було «відпущено» ціни на 90% видів товарів та послуг, тобто була здійснена цінова лібералізація. Підприємствам було надано самостійність у фінансових питаннях, у закупівлі си-ровини й реалізації продукції. Проте ці дії призвели до інфляції й зростання цін; вже в 1990 році інфляція зросла на 69%4. Скороти-лося промислове виробництво, зростало безробіття. 3 1991 р. уряд запровадив більш жорстку фінансову політику, інфляція суттєво скоротилася. Було підвищено ставку відсотка за кредит до 50%, a потім навіть до 80%. Проте така висока ставка не стимулювала еко-

1 Докладніше див.: Лортикян Э.Л. История зкономических реформ. - Харьков: Консум, 1999. - С. 229.

Світова економіка

номічної ініціативи підприємств, тому наприкінці 1991 р. вона була суттєво знижена. Розпочалася приватизація підприємств. У країну став надходити іноземний капітал.

Після завершення «шокового етапу» реформування економіки Польщі стабілізувалося й розпочався динамічний розвиток. Позитив-ні показники приросту ВВП й промислової продукції почалися з 1992 р., а в 1996 р. Польща досягла дореформеного рівня виробництва.

Реформи в Чехословаччині (в 1993 р. розділилася на Чехію та Словаччину) розпочалися в 1990 р. з масової приватизації держав-них підприємств. З початку 1991 р. було здійснено лібералізацію цін. Як і в Польщі, тут перший етап реформ супроводжувався ін-фляцією й падінням виробництва. Проте інфляція не набула такого характеру, як у Польщі, ціни зросли лише на 59% за 1991 рік. Надалі вдалося приборкати інфляцію, вона вже не перевищувала 10%.

В Угорщині реформи мали більш поступовий характер, оскільки вони розпочалися раніше. Тому вони й відбулися тут з найменшими втратами. Самостійність державних підприємств була забезпечена певною мірою ще у 80-х роках; у 90-х роках розпочалася їхня при-ватизація. Вже на початку цього десятиліття до Угорщини швидко пішов іноземний капітал; наприкінці 1993 р. прямі іноземні інвести-ції в Угорщину становили за обсягом половину всіх інвестицій за-хідних країн у Центральну та Східну Європу.

Позитивними наслідками реформ у країнах Центральної Європи ста-ли: зникнення дефіциту товарів на ринках; поступове підвищення доходів населення; реструктуризація економіки в напрямів суттєвого підвищення частки приватного сектора; збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; зрос-тання продуктивності праці; поступове зростання обсягів ВВП.

Проте не всі проблеми було вирішено успішно. В цих країнах залишається досить високим рівень безробіття. У 2002 р. він стано-вив у Чехії 9,8%, в Угорщині – 5,8, Словаччині – 17,2, Словенії – 11, Польщі – 18,1%1. Уповільнилися темпи приросту ВВП після 2000 року. Фактори, що сприяли активному економічному зростанню в 90-х роках (приватизація, приплив іноземного капіталу і т. ін.), зна-чною мірою виявилися вичерпаними.

Але, як відомо, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також Естонія, Латвія й Литва в 2004 р. були прийняті до Європейського Союзу. Це означає, що їх уже визнано країнами з ринковою економі-кою. Отже, перехідний етап для цих країн завершився.

1 www.cia.gov

У країнах СНД реформи проходили важче й позитивний ефект дали пізніше. Практично тільки з 2000 р. почалося наростання тем-пів економічного розвитку, протягом же 90-х років виробництво в колишніх республіках СРСР скоротилося майже вдвічі. Відбувало-ся зникнення цілих галузей виробництва, особливо у сфері високих технологій. З'явилося й наростало безробіття. Рівень життя осно-вної маси населення різко впав.

Порівняно з 1990 роком ВВП Росії в 1999 р. становив 50%, Укра-їні – 41%1.

Така ситуація склалася через невдале, необачне застосування методів «шокової терапії», для якої тут умови були менш сприят-ливими, ніж у країнах Центральної Європи. Перед початком проце-су реформування держава мала майже абсолютну монополію в усіх сферах виробництва. Приватний сектор ще не склався. Ціноутво-рення жорстко регламентувалося. Суб'єкти економічної діяльності не мали досвіду праці в ринкових умовах.

На перших порах основним напрямом реформування стали роз-державлення власності й лібералізація цін. Приватизація державної власності в країнах СНД мала форму «ваучеризації», коли кожний громадянин одержував ваучер, тобто документ на право володіння часткою державної власності; цей ваучер він потім мав право вклас-ти у будь-яке підприємство, що підлягало приватизації. По суті, від-бувався поділ на дрібнесенькі частини державного майна. Основною формою власності в процесі роздержавлення стала колективна, зго-дом підвищувалася частка приватного сектора. Державна власність в більшості країн СНД наприкінці 90-х років становила не більше ніж 8%.

Лібералізація цін, яка була проведена без огляду на реальний стан економіки, призвела до інфляції нечуваних розмірів. Так, про-тягом 1992–1996 рр. індекс споживчих цін зріс у Молдові в 1,5 тис. разу, в Білорусі – в 39,6 тис. в Україні – в 42,5 тис. разу2. Тільки у другій половині 90-х років інфляцію вдалося приборкати шляхом здійснення грошових реформ. Були запроваджені національні ва-люти (в Україні – в 1996 р., найпізніше з усіх країн СНД). Почина-ючи з 2000 р., в більшості країн цього регіону інфляція має помірний характер, хоч її рівень вищий, ніж у розвинутих країнах.

1 Статистичний щорічник України за 2000 рік. – С. 551.

2 Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В.П. Колесова и

М.Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2000. – С. 455.

Світова економіка

Непідготовленим рішенням стала також лібералізація зовніш-ньої торгівлі. Більш дешеві й якісні зарубіжні товари буквально придушили національне виробництво багатьох видів легкої та хар-чової промисловості, автомобілебудування.

З другої половини 90-х років економічні реформи в країнах СНД стали більш систематичними й послідовними. Було заверше-но грошову реформу, упорядковано законодавство про зовнішньо-економічну діяльність, в цілому наближався до завершення процес роздержавлення власності. В ряді країн розпочалися аграрні рефор-ми, завдяки яким селяни одержали землю у власність. Поступово зростав приплив іноземних інвестицій, хоч його темпи поступалися темпам у країнах Центральної Європи. Усе це підготувало підґрун-тя спочатку для припинення падіння, а потім і для економічного зростання. Починаючи з 2000 р., темпи приросту ВВП в більшості країн СНД перевищували аналогічні показники країн Центральної Європи.

Проте не всі проблеми вирішено. Рівня 1990 р. в економіці дося-гли не всі країни навіть на початок 2008 р. (Росії це вдалося тільки в 2007 р.). Далекою від оптимальної залишається галузева структура економіки: в Росії і в структурі ВВП, і в експорті переважає паливно-енергетичний комплекс, в Україні – металургійний; частка машино-будування залишається невисокою. Вкрай повільно здійснюється технологічна перебудова економіки, витрати на науково-дослідні роботи зовсім недостатні. Рівень життя основної маси населення поки що значно поступається країнам Західної Європи.

Отже, стратегічною метою країн Східної Європи на сьогодніш-ньому етапі є прискорення темпів розвитку економіки й техноло-гічна перебудова промисловості. В зовнішньоекономічному пла-ні – активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільної ніші для своїх товарів та послуг, диверсифікація партнерів щодо зовнішньої торгівлі. Стратегія відносно економічної інтеграції в різних країнах СНД не однакова. Україна чітко визначила свій на-прям – до Європейського Союзу; на це націлена також Грузія; Ро-сія, Білорусь, Казахстан виступають за більш глибоку інтеграцію на теренах СНД.

Особливості економічної політики країн перехідної економіки доцільно розглянути на прикладі найбільших держав цієї групи – Росії та Китаю.