4.3.3. Економічна політика Бразилії

Тривалий час стратегічним напрямом Бразилії було впрова-дження імпортозамінної індустрії з опорою на внутрішні можли-вості; це було характерною ознакою більшості латиноамерикан-ських держав. Така політика сприяла нарощуванню виробництва

Світова економіка

в галузях важкої промисловості. До 80-х років минулого століття активно здійснювався протекціонізм, сильне державне втручання в регулювання економічних процесів. Модель «етатизму» давала до-брі наслідки в 50–60-х роках, коли пересічні темпи зростання ВВП становили 5–6%. Енергетична криза 70-х років боляче вдарила по економіці Бразилії, яка не має значних покладів нафти й газу. В кра-їні різко зросла інфляція, розпочалася втеча іноземного капіталу, збільшувалася величина державного боргу.

У 80-х роках уряд Бразилії перейшов до неоліберальної моделі розвитку. В основі цієї моделі лежить орієнтація на зовнішні чин-ники й зовнішньоорієнтовану економіку. Наголос в економічній політиці почав зміщуватися від державних важелів управління до стимулювання приватної ініціативи. Значну роль у новій політиці стали відігравати іноземні капітали – кредити й прямі інвестиції.

Наприкінці 80-х років було здійснено широку приватизацію в нафтовій та електроенергетичній промисловості, фінансовій сфері. Були приватизовані важливі об’єкти інфраструктури: телекомуні-каційний і телефонний зв’язок, електро- і газопостачання, вироб-ництво електроенергії. При цьому 40% прибутків від приватизації надійшло від продажу власності іноземним компаніям. Вживаються заходи для збільшення національних накопичень: підвищується на-дійність банківської системи, розвивається фондовий ринок. Для регулювання фінансового ринку уряд використовує податкову по-літику. Було встановлено 7% податку на іноземні інвестиції в корот-кострокові облігації і 5% – на інвестиції в приватизаційні фонди.

Було вжито заходів щодо приборкання інфляції. Якщо в 1993 р. вона становила 2489%, то в 1997 р. – 4,1%. Високі темпи інфляції і високі від-соткові ставки призвели до спекулятивних банківських операцій. Як тільки було досягнуто фінансової стабілізації, багато банків, прибутки яких будувалися на спекулятивних операціях, стали банкрутами.

Реформи дещо поліпшили ситуацію у фінансовій сфері країни, оздоровили її галузеву структуру. Проте темпи економічного зрос-тання залишилися невисокими. У 2002 р. спалахнула нова фінансо-ва криза. Приватний сектор відчував труднощі з рефінансуванням валютної заборгованості. Активізувався перевід доходів за кордон, що стало причиною нестачі коштів на валютному ринку. Централь-ний банк опинився не в змозі задовольнити попит на валюту, вна-слідок чого відбулася девальвація реала. Щоб вийти із скрутного становища, Бразилія узяла в МВФ кредит на суму в 30 млрд дол.

Девальвація реала стала однією з головних причин підвищення темпів інфляції; в 2002 р. її рівень становив 12,5%; проте згодом ін-фляцію вдалося приборкати й у 2007 р. вона знизилася до 3,5%.

Однією з головних проблем Бразилії залишається зростання державного внутрішнього боргу, який становить 56% відносно ВВП. Зовнішній борг Бразилії в 2008 р. становив 237 млрд доларів, що є одним з найбільших показників у світі. Виплати відсотків по дер-жавному боргу становили 114 млрд реалів1.

Серед пріоритетних проблем бразильського уряду є ефектив-ність соціальної політики. Рівень безробіття перевищує 9%, хоч це дещо нижче, ніж у цілому по Латинській Америці. Головним напря-мом соціальної політики є боротьба з бідністю та голодом. Розпо-чато реалізацію програми «Ні – голоду». Вона містить заходи, серед яких надання щомісячної грошової допомоги в розмірі 50 реалів бідним сім’ям; ця сума може бути витрачена виключно на купівлю продовольства. Програма також передбачає поліпшення житлових умов і доступ до освіти найбідніших верств населення.