4.2.5. Економічна політика Франції

Після Першої світової війни тривалий час пріоритетною модел-лю економічної політики Франції був «дирижизм».

Стратегічною метою політики «дирижизму» була індустріалі-зація країни для того, щоб утримати за Францією статус великої держави. Економічною моделлю Франції стала, як і в Німеччині, соціально-орієнтована ринкова економіка. У 50–60-х роках державі належала одна третина державного майна, багато банків, авіатран-спорт, великі страхові компанії, радіомовлення. За рахунок держави здійснювалося 30% усіх капіталовкладень.

Наприкінці 60-х років і в 70-х роках до влади прийшли при-бічники лібералізації економіки, і державне втручання в економіку дещо зменшилося, хоча й не було суттєво усунуто; здійснився пере-хід від дирижизму до неокейнсіанської моделі. За часів президент-ства Ж. Помпіду важливою метою було збалансування державного бюджету. Скорочувалося внутрішнє споживання, упорядковувала-ся податкова політика. На деякий час ці заходи стабілізували еко-номіку. Проте глибока криза 1973–1974 рр. струсонула економіку Франції. Безробіття зросло втричі і втричі знизилася прибутковість компаній. Якщо в 1950–1973 рр. щорічний приріст ВВП становив пересічно 5,1%, то в 1971–1980 роках він знизився до 2,3%.

Ця криза спровокувала новий прихід до влади в 1981 р. лівих сил на чолі з Ф. Міттераном, що означало нову хвилю націоналізації. В 1982 р. було прийнято закон про націоналізацію великих приват-них банків і декількох промислових груп. Так, до рук держави пере-йшли такі промислові групи, як «Компані женераль д'електрисіте», «Пешіне-Южін-Кюльман», «Сен-Гобен», «Томсон-Брандт», «Рон-Пуленк», залишалася у державній власності компанія «Рено». Дер-жава також придбала контрольні пакети акцій компаній «Юзінор», «Сасілор», «Дассо», «Матра». Частка державних підприємств у про-мисловості збільшилася з 18 до 32%. Державний сектор у банківській сфері забезпечував 75% депозитних і кредитних операцій. Держава контролювала діяльність 3,5 тис. компаній2. Були націоналізова-1 www.cia.gov

2 Современный монополистический капитализм. Франция. – М.: Мысль, 1982. – С. 401

Світова економіка

ні навіть такі могутні фінансові компанії, як «Паріба» і «Сюез». В 1983 р. на державний сектор припадало 23% зайнятих, 29% доданій вартості й 30% експорту товарів. Було введено активний ціновий контроль, високий податок на великі статки.

Водночас були задіяні деякі соціальні реформи. Були підвищені мінімальні ставки заробітної плати, збільшені розміри пенсій, дещо скоротився робочий тиждень.

Значна увага приділялася індикативному плануванню, було прийнято Закон про реформу планування, визначена методика роз-робки й організації виконання планів. У планах визначалися страте-гічні напрями й цілі розвитку економіки на п'ятирічний період.

Реформа мала й негативні наслідки. Справа в тому, що націо-налізації підлягали переважно компанії, які перебували у важкому фінансовому стані, на їх санацію витрачалися великі кошти з держ-бюджету. Бюджет не витримував такого навантаження1.

У 1986 р. до влади повернулися праві сили, які запровадили приватизацію підприємств. З другої половини 80-х років економіка Франції дещо пожвавішала. Світові ціни на традиційні французькі товари підвищилися, а на енергоносії знизилися. Баланс зовнішньої торгівля став позитивним. Проте пожвавлення економіки було не-тривалим, і на початку 90-х років Франція зіткнулася з новою реце-сією. Скоротилися обсяги промислового виробництва, зросло без-робіття, знизився обсяг інвестицій. Період 1974–1996 рр. у Франції прозвали «тридцятьма гіркими роками». Особливо безпрецедент-ним було падіння інвестицій. Частка промисловості впала в струк-турі ВВП.

Уряд консерваторів на чолі з Ж. Шираком відійшов від неокейн-сіанської політики й повернув до стимулювання приватного сектора. Відповідно до закону «Про заходи щодо приватизації» до рук при-ватних підприємців перейшла велика кількість підприємств, насам-перед таких, де кількість персоналу перевищувала тисячу чоловік. У 90-х роках у приватну власність перейшли такі великі корпорації, як «Томсон» (електротехніка й електроніка), «Пешіне» (кольорова металургія), «Юзінор-Сасілор» (чорна металургія). Частка держави у зайнятості знизилася до 10, а в доданій вартості – до 16%. Проте в державній власності залишалися підприємства електроенергети-ки, газопостачання й комунікацій. І все ж таки регулювальна роль держави була дещо звужена. Було скорочено рівень оподаткування,

1 МЭ и МО. – 2007. – №4. – С. 41

здійснена лібералізація цін. В середині 90-х років денаціоналізовано «Банк насьональ де Парі», хімічний завод «Рон-Пуленк». У валютній сфері було скасовано контроль над валютними операціями, рухом ка-піталу, знято обмеження у міжбанківського, біржового й іпотечного ринків. Усі державні підприємства були переведені на незалежне від бюджету функціонування й почали діяти в жорстких умовах ринку.

Важливою складовою стратегій розвитку французьких урядів завжди була соціальна політика. Витрати на соціальну сферу ста-новлять 60% усіх бюджетних витрат, вони значно вищі, ніж в осно-вних суперників Франції, і це певною мірою негативно впливає на конкурентоспроможність французької економіки. Незважаючи на пріоритетність соціальних цілей, у Франції високий рівень безро-біття, яке досягло нечуваних розмірів – 12,5% від активного насе-лення. Такий високий рівень є не стільки наслідком неуваги уряду до соціальних проблем, скільки недостатньо ефективною економіч-ною політикою в цілому. Так, антиринкові заходи уряду призводять до скорочення інвестицій в економіку країни і масового вивезення капіталу за її межі.

На зламі тисячоліть економіка Франції опинилася не на кращих позиціях. Темпи зростання ВВП виявилися досить кволими, ниж-чими від середньоєвропейських. У 2006 р. приріст промислового виробництва становив лише 0,2%. Безробіття в тому ж році сягну-ло 8,7%. Сальдо платіжного балансу було від’ємним, зовнішній борг становив 3,5 трлн дол.1

У таких умовах правоцентристський уряд суттєво змінює еко-номічну політику й у цілому економічну модель. Так, майже по-вністю ліквідовано державний сектор в економіці: частка держави в доданій вартості скоротилася до 5%. Уряд відмовився від політики дирижизму, яка була основою економічних стратегій тривалий час. Впала роль індикативного планування, воно майже не застосовуєть-ся. Докорінні зміни відбуваються в соціальній політиці. Мета нової політики полягає в тому, щоб підвищити конкурентоздатність на-ціонального бізнесу. Для цього послабляється податковий тягар на корпорації. У рамках боротьби з безробіттям компанії отримують від держави субсидії за кожне нове робоче місце. Пенсійний вік під-вищився з 60 до 63–65 років2.

1 www.cia.gov

2 Островская Е. Трансформация социально-экономической модели Франции //

МЭ и МО. – 2007. – №4. – С. 40.

Світова економіка

У 2007 р. президентом Франції було обрано Ніколя Саркозі. Він намагається поєднати позитивні наробки дирижизму з посиленням ринкових відносин, з ліберальною моделлю. Серцевиною реформ має стати комплекс податкових заходів, спрямованих на реалізацію голов-ного гасла його програми: «більше працювати – більше заробляти»1.

Н. Саркозі має наміри здійснювати більш гнучку соціальну політику. Так, якщо безробітний двічі відмовляється від запропо-нованої йому роботи, то він втрачає право на соціальну допомогу. Передбачається надати більше прав роботодавцям щодо приймання на роботу й звільнення робітників. Прийнято закон про скорочення апарату державної адміністрації.

У 2008–2009 рр. економіку Франції, як і інших європейських країн, спіткала криза.