4.2.3. Економічна політика Японії

Характерною рисою економічного розвитку Японії тривалий час було активне втручання уряду в економічні процеси. Вже після рево-люції Мейдзі держава здійснює протекціоністську політику, всіля-ко підтримуючи приватне підприємництво. Широко практикуються державні субсидії приватним підприємцям, податкові пільги. Дер-жава перетворюється на активного інвестора. Утворюються великі державні підприємства; зокрема, усі залізниці були державними. Значні кошти витрачаються на розвиток військово-промислового комплексу. У 20-х роках XX ст. державне підприємництво досягає особливого розмаху. Майже 2/3 усіх інвестицій в економіку забез-печувала держава1.

Крім уряду, контроль над економікою у довоєнній Японії здій-снювали великі монопольні об'єднання, концерни на чолі із сімей-ними холдингами, так звані «дзайбацу». Вони одержували найбільші

1 Лортикян Э.Л. История экономических реформ. – Харьков: Консум., 1999. – С.106

військові замовлення й саме вони були найактивнішими прибічни-ками участі Японії у війні. Найпотужнішими концернами були «Мі-цуї», «Міцубісі», «Сумітомо», «Ясуда», «Окура». Концерн «Міцуї» охоплював банки, страхові компанії, підприємства гірничої, хіміч-ної, електротехнічної галузей, відігравав значну роль у зовнішній торгівлі. Концерн «Міцубісі» контролював видобуток мідної руди, виробництво мінеральних добрив, нафтопереробну промисловість і судноплавство. Концерн «Сумітомо» контролював чорну металур-гію, а «Ясуда» володів найбільшими банками, страховими й промис-ловими компаніями.

Перекоси в структурі економіки, надмірна монополізація хиб-ними сторонами виявилися в процесі війни. Японія не тільки за-знала поразки, а й опинилася в неймовірно руйнівному становищі. Промислове виробництво наприкінці 1945 р. становило лише 10% довоєнного рівня, його частка експорту в світовій торгівлі – лише 0,5%. Японія втратила свої колонії й була окупована американськи-ми військами.

У цій ситуації перед Японією постали вже зовсім інші стратегіч-ні цілі в економіці. Головною метою було якнайшвидше відбудувати народне господарство й ліквідувати відставання від своїх американ-ських і європейських конкурентів, причому не тільки за кількісни-ми показниками, а й – головне – за технологічним рівнем. Необхід-но було перебудувати галузеву структуру економіки відповідно до вимог науково-технічного прогресу.

Роль держави в післявоєнній відбудові економіки Японії не тільки не ослабла, а й зросла. За основу економічної моделі розви-тку було взято кейнсіанську теорію, яка передбачає активну роль держави в регулюванні економіки. Було запроваджено планування економічного розвитку, плани мали індикативний характер. Програ-ма відбудови економіки спиралася на три плани: 1949–1952, 1949– 1953, 1951–1953; ці плани коригували й доповнювали один одного. Найбільш змістовними були «П'ятирічний план самозабезпечення» (1955–1959) й «Новий довгостроковий план економічного розви-тку» (1957–1960). Наступні плани мали за мету прискорення темпів розвитку економіки й удосконалення її галузевої структури.

Важливим напрямом економічної стратегії стала зовнішньое-кономічна орієнтація японської економіки. Держава здійснювала контроль над зовнішньоекономічними операціями, розподіляла за лімітом кошти на оплату імпорту. Основою зовнішньоекономічної

Світова економіка

політики був протекціонізм, приплив іноземного капіталу в Японію обмежувався.

Післявоєнна економічна реформа оздоровила японську еконо-міку; вона стала тим трампліном, з якого розпочалося бурхливе під-несення Японії у світовому економічному просторі. У 50–60-ті роки XX ст. японська економіка розвивалася дуже високими темпами, щорічній приріст ВВП становив пересічно 15%. Це був час відбу-дови економіки, оснащення виробництва новітньою технікою, зна-чних капіталовкладень у промисловість і сільське господарство. У другій половині 60-х років приріст дещо знизився, але все ж таки був досить високим, у середньому 11%.

У 90-х роках відбулося суттєве гальмування японської еконо-міки. Темпи зростання ВВП дуже знижуються, навіть до мінусових позначок в окремі роки.

Спад виробництва супроводжувався зростанням безробіття. Якщо у 80-ті роки частка безробітних у працездатному населенні не перевищувала 3%, то в 1999–2001 рр. вона становила 4,7–5%. Фон-довий ринок відреагував на спад економіки. Головний фондовий ін-декс Японії Ніккей – 225 знизився з 1990 р. до 2001 р. на 64%, в той час як його американський аналог Доу-Джонс збільшився на 321%. По Японії прокотилася хвиля банкрутства. Тільки в 2000 р. збан-крутувало понад 19 тис. компаній. Намагаючись стимулювати еко-номіку, уряд збільшує державні витрати. Японія мала величезний державний борг (в 2000 р. – 5,6 трлн дол., або 130% до ВВП).

Економічні негаразди Японії в 90-х роках пов'язані з макроеко-номічними перекосами. Тривалий час Японія має велике позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Приплив капіталу від експорту японські банки використовували не стільки для інвестування у промислові підприємства (через високу вартість робочої сили), скільки в спе-кулятивні операції з акціями та в нерухомість. Курси акцій та ціни на земельні ділянки штучно завищувалися, акції купувалися для їх подальшого перепродажу. Цей процес одержав назву «мильної бульки». В 1990 р. «булька» луснула, ринкова ціна акцій і земельних ділянок почала спадати. Це призвело до утворення й накопичення боргів банками з боку корпорацій, які вкладали свої вільні кошти в ці активи. В 1995 р., уперше за післявоєнний період, прокотилася хвиля банкрутств багатьох банків.

Криза фінансової системи відбулася й на реальних векторах економіки Японії. Знизилися темпи капіталовкладень, знецінилося

майно (нерухомість), яке є заставою під банківські кредити. Збан-крутування банків й утруднення з одержанням кредиту (через зне-цінення застави) спровокувало масове банкрутство японських ком-паній. Капітал і виробництво дедалі більше йшли за кордон у філії японських корпорацій та спільні підприємства, оскільки внутрішній ринок звузився.

Спад в економіці Японії був зумовлений також і зовнішніми при-чинами. В 1998 р. відбулася економічна криза в країнах Південно-Східної Азії – в регіоні, де Японія завжди мала пріоритетні позиції. Це призвело як до скорочення японського експорту, так і до падіння виробництва численних філій японських корпорацій, які розташу-валися в регіоні.

В умовах тривалої стагнації перед урядом Японії постало за-вдання розробити й втілити у життя нову стратегію розвитку еконо-міки. Кейнсіанські засади економічної моделі поступилися місцем неоліберальній політиці. Роль держави в регулюванні економіки звузилася, зосередившись переважно на макроекономічній сфері.

У 1999 р. була здійснена фінансова реформа, яка одержала назву «великого вибуху». Були усунуті перепони для доступу на фінансо-ві ринки. Банки, брокерські й страхові компанії набули можливість займатися всіма видами фінансових операцій. Скасовано заборону доступу нефінансових компаній на фінансові ринки. Дозволена тор-гівля цінними паперами поза фондовими біржами. Втручання дер-жави в оперативну діяльність суб'єктів економіки суттєво знизило-ся, піднялося значення ринкових важелів регулювання. Це означає дерегуляцію економіки1.

Дерегуляція економіки, визволення системи від безнадійних боргів і жорсткий контроль дефіциту державного бюджету – ось головні пріоритети нової економічної політики уряду Японії. Необ-хідно було визволити банки від великого обсягу так званих «пога-них кредитів», які утворилися внаслідок краху «мильної бульки». Ці борги списано. Знижено подоходний податок з корпорацій. Зна-чно пожвавився приплив іноземних інвестицій у японську економі-ку внаслідок лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Реформування економіки, що почалося з кінця 90-х років, по-чало давати позитивні результати з 2004 р., коли ВВП дав приріст 2,7%. Правда, надалі приріст коливався навколо 2% щороку, але все ж таки це краще, ніж у 90-х роках. Зовнішній борг скоротився

1 Див. також: Леонтьева Е. Япония //МЭ и МО. – 2001. – №8.

Світова економіка

до 1,495 трлн дол. Рівень інфляції в Японії досить низький (1,8% у 2008 р.); це певною мірою пов’язано з кволістю динаміки японської економіки. Боротьба з дефляцією є одним з важливих напрямів еко-номічної політики уряду. Рівень безробіття перевищує 4%, що для Японії слід оцінювати як досить високий.

Отже, з 2004 р. економічне зростання Японії відновилося після тривалої стагнації. Пожвавлення почалося з галузей, що обслугову-ють переважно внутрішній ринок. Внутрішньоекономічна політика японського уряду характеризується наголошенням на вирішення со-ціальних проблем. На відміну від «жорсткої» американської моделі, в Японії культивується «доброзичливий» капіталізм, коли перевага надається економічній стабільності, безпеці, збереженню соціальної рівноваги1.

У зовнішньоекономічній політиці Японія має два головних пріоритети: тісне співробітництво з партнерами по ОЕСР, особли-во в рамках Великої Сімки, і зміцнення своїх позицій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Японія є членом АТЕС, у якому відіграє важливу роль, бере участь у більшості регіональних банків розви-тку. Особливе значення мають для Японії її стосунки із США, ри-нок яких найпривабливіший для японських експортерів товарів та інвесторів.

Усе більшого значення для Японії набуває її зарубіжна інвести-ційна діяльність. Відплив інвестицій з Японії перевищував їх при-плив у 2005 р. у 16 разів. В тому ж році чисте перевищення доходів від іноземних інвестицій над відповідними витратами виявилося більше активного сальдо торговельного балансу2. Японія перетво-рюється на країну-інвестора й кредитора.

Світова економічна криза 2008–2009 рр. позначилася також і на економіці Японії. Вже в 2008 р. темп зростання її ВВП був від’ємним і становив -0,4%. У 2009 р. ситуація загострилася у зв’язку з падін-ням попиту на японську продукцію на світових ринках.