4.2.2. Економічна політика Сполучених Штатів Америки

Лідируюче положення США у світовій економіці зумовлює її геополітичне положення в цілому. Після зникнення СРСР Спо-лучені Штати перетворилися на єдину наддержаву, що не має сер-йозних конкурентів на планеті ні в економічному, ні військовому, ні політичному відношенні. Така ситуація зумовлює головну мету американської стратегії: вся планета об'являється сферою інтересів США, в тому числі економічних. Про це відверто заявляють аме-1 Концепция устойчивого развития в контексте глобализации. Материалы на-учного семинара // МЭ и МО. – 2007. – №6. – С. 67.

2 Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. – К.: Інтелсфе-

ра., 2002. – С. 200.

3 Корнійчук Л. Економічне зростання і сталий розвиток // Економіка України. –

2008. – №4. – С. 89.

риканські політики, в тому числі й президент. Відповідно цій меті формується міжнародна політика США. Сполучені Штати є ліде-ром процесу глобалізації, спрямовуючи його в певне русло й активі-зуючи цей процес.

Сучасна економічна стратегія США ґрунтується на ліберальній моделі; відповідно до неї уряд здійснює економічну політику, теоре-тичною базою якої є монетаризм і яка найбільш послідовно втілю-ється в практику, починаючи з другої половини 70-х років минулого століття.

Економічні стратегії США формувалися на засадах кейнсіан-ства аж до початку 70-х років минулого століття. Криза 1973–1975 років виявила необхідність переходу до інших методів регулюван-ня економіки. Сполучені Штати до цього часу вже втратили май-же неподільні позиції у світовій економіці, їхня частка у світовому виробництві знизилася під тиском європейських країн та Японії, почав втрачати силу долар, зростала інфляція. У таких умовах пре-зидент Р. Рейган, який прийшов до влади в 1981 р., запропонував нову програму, яка ґрунтувалася на монетаристській теорії амери-канського економіста М. Фрідмена. Уряд Р. Рейгана запропонував й реалізував програму, яка звалася «Нові засади для Америки». В її основі містилася всіляка підтримка приватного підприємництва при одночасному послабленні державного втручання в мікроеконо-мічні процеси. Ця економічна політика одержала неофіційну назву «рейганоміки».

На відміну від кейнсіанської теорії, яка проголошувала пріори-тет стимулювання попиту, нова політика ґрунтувалася на стимулю-ванні пропозиції. Головним інструментом регулювання економіки було визначено податкову політику. Податки на корпорації було значно знижено, було запропоновано відмовитися від прогресивно-го оподаткування. В 1981 р. було прийнято Закон про оподаткуван-ня, який передбачав поступове зниження подоходного податку на 23%, скорочення максимальної податкової ставки на доходи з капі-талу з 70 до 50%. У 1986 р. було прийнято новий закон, за яким мак-симальна ставка особистих подоходних податків скорочувалася з 50 до 28%, а податку на прибутки корпорацій – із 46 до 34%. Найменш забезпечені громадяни були звільнені від сплати податків.

Застосування монетаристськіх заходів надало американській економіці нового імпульсу. Темпи зростання реального ВВП підви-щилися до 3–4% на рік, знизилася інфляція й безробіття. У 80-х ро-

Світова економіка

ках було створено 18 млн нових робочих місць – удвічі більше, ніж створили за цей час країни Західної Європи та Японії, разом узяті. Інвестиції в інформаційні технології зростали щороку в середньому на 13%.

«Рейганоміка» діяла ефективно майже до кінця 80-х років, коли виявився черговий спад в американський економіці. Темпи зрос-тання виробництва різко знизилися. Державний бюджет зводився із значним дефіцитом (не в останню чергу – через зниження надхо-джень податків), сформувалося велике від'ємне сальдо платіжного балансу за поточними операціями. Погіршилося становище найбід-ніших і незахищених верств населення через скорочення витрат на соціальні потреби. Інвестиційна активність у країні помітно впала.

Уряд Б. Клінтона повернув від монетаризму до політики, яку на-зивають «неокейнсіанством». Вона не передбачає такої жорсткої ре-гламентації економічної діяльності, як класичне кейнсіанство, про-те активізує роль уряду в економічній сфері. Головною метою уряду визначалося сприяння припливу інвестицій в економіку. Зросли об-сяги державних вкладень в основний капітал країни. Основна увага приділялася заохоченню інвестування в новітні галузі виробництва, які визначають науково-технічний прогрес. Збільшилися соціальні витрати держави, особливо на охорону здоров'я й освіту. Водночас підвищилися податки.

Успіх неокейнсіанської політики продемонструвала динамі-ка основних показників економіки в 90-х роках. Наприкінці деся-тиріччя вперше з'явилася тенденція зменшення державного боргу США – з 3,8 трлн дол. до 3,4 трлн дол. у 2000 р.1 Проте деякі експер-ти й політики висловлювали побоювання щодо перспектив подаль-шого безхмарного розвитку американської економіки. Її зліт у 90-ті роки, як вважав багато хто з них, ґрунтувався на нечуваному «бумі» інвестування в інформаційні технології. Коли цей «бум» мине через насичення ринку інформаційною технікою, то темпи американської економіки мають загальмуватися. Події 11 вересня 2001 р. (теракт) додали нервування й невпевненості щодо її розвитку.

Наступний президент США Дж. Буш-молодший повернувся до основних засад економічної політики свого батька, який був при-хильником монетаризму. Його програма, яка також має назву «Нові засади», передбачала насамперед зниження податків, скасування податку на спадщину, ставки якого досягали 50%. Було встановле-1 МЭ и МО. – 2001. – №8. – С. 73.

но податкові пільги на наукові розробки й дослідження. Бюджетна програма передбачала жорстку економію з метою подальшого ско-рочення державного боргу. На відміну від «рейганоміки», адміні-страція Дж. Буша обережніше ставилась до скорочення витрат на соціальні потреби. Набула підтримки пенсійна система й система медичного обслуговування людей похилого віку «Медікейр». Роз-роблена програма освіти для дітей з бідних сімей, 70% яких не вмі-ють читати навіть у четвертому класі.

Проте економічні програми уряду Дж. Буша не були виконані по-вністю. У зв'язку з активною участю США у війнах в Афганістані й Іраку різко зросли бюджетні витрати на армію. В 2004 фінансовому році (закінчився у вересні) дефіцит американського бюджету став ре-кордним – 413 млрд доларів (у той час як за уряду Б. Клінтона мав місце профіцит). В 2006 р., правда, цей дефіцит скоротився й становив 250 млрд дол. За деякими прогнозами, в 2014 р. дефіцит може досягти 2,3 трлн дол. Неприємним для подальшого розвитку американської економіки стає демографічний фактор: наближається час масового виходу на пенсію покоління так званого «бебі-бума» – людей, що на-родилися в перші повоєнні роки і становлять велику кількість. Вони вже не будуть сплачувати податки, але потребують соціальних пільг. З кінця минулого століття в США відбувається рішуча реструк-туризація економіки. Енергійно форсується розвиток інформацій-них технологій і програмних продуктів. Відбувається перехід до «індустрії інформації»; поряд з цим вживаються терміни «деінду-стріалізація» й «делокалізація» стосовно американської економіки. З одного боку, зростає попит на людей розумової праці високої ква-ліфікації; з іншого боку, постає проблема масової перекваліфікації робітників переробної промисловості. Так, ще в 50-х роках минулого століття в обробній промисловості працював кожний третій працю-ючий американець, а нині – лише кожний дев’ятий1. У 2007 р. про-мисловість США мала 20,6% частки ВВП, тоді як послуги – 78,5%. Серед американських економістів і політиків виникає побоювання, що індустрія поступово буде відходити з території США («делокалі-зація») в країни, що більш динамічно розвиваються (в НІК, БРІК), а американці будуть інформаційно обслуговувати чужу економіку2.

Зовнішньоекономічна політика США спрямована на зміцнення їх позицій у світовій економіці. Вона здійснюється як через меха-1 МЭ и МО. – 2007. – №4. – С. 19. 2 Там само.

Світова економіка

нізм діяльності ТНК, так і відстоюванням інтересів США їх пред-ставниками в міжнародних організаціях. Зокрема, США постійно відстоюють політику відкритої торгівлі, фрітрейдерства з метою доступу своїх товарів на міжнародні ринки. Водночас вони (всу-переч принципам цієї політики) вводять протекціоністські бар'єри для обмеження внутрішнього ринку від товарів своїх конкурентів. Часто таке обмеження набуває форм антидемпінгових заходів, спо-нукання торговельних партнерів до «добровільного» обмеження експорту. Така політика пояснюється величезним дефіцитом зо-внішньоторговельного балансу. Так, у 2008 р. дефіцит становив 813 млрд дол. – більше, ніж у будь-якій країні. США надають великого значення участі в інтеграційних процесах.

Новому президентові США Бараку Обамі довелося розпочати своє керування державою в умовах надзвичайно глибокої світової економічної кризи, яка розпочалася саме з американської фінан-сової сфери. Збанкрутувала низка великих банків і страхових ком-паній (зокрема, «Фанні Мей», «Фрейді Мак»); під загрозою бан-крутства опинилися велетні автомобільної індустрії – «Дженерал моторз», «Форд». Одним з провідних напрямів виходу з кризи но-вий уряд вбачає підсилення ролі держави в регулюванні економіки. Були здійснені вливання значних державних коштів для рятування «хворих» банків та фірм.