2.2.3. Основні економічні проблеми країн, що розвиваються

Модель наздогоняючого розвитку має явні хиби: прагнення забезпе-чити свою економіку одними промисловими товарами неминуче викли-кає необхідність імпорту інших товарів і засобів їхнього виробництва. Щоб задовольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збіль-шувати експорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільськогосподарську продукцію постійно падають за рахунок застосу-вання в розвинутих країнах енерго- і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до зростання зовнішньої заборгованості країн, що розви-ваються, і збільшенню залежності від нових видів імпорту (табл. 2.18).

Таблиця 2.18

Зовнішня заборгованість у 2008 р. (млрд дол.)2

Країни Зовнішній борг

Аргентина 136

Бразилія 237

Індія 164

Республіка Корея 250

Мексика 181

Філіппіни 65

Таїланд 67

Індонезія 144

Туреччина 294

www.cia.gov www.cia.gov

Світова економіка

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від по-треб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим зростанням цін на нафту в країнах, не забезпечених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, зріс товарний і грошовий дефіцит. Це спричинило інфляцію, спад виробництва, зростання зовнішньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізувалися, то накопичилися борги, й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так за 1952–1970 р. частка країн, що розвиваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19 %.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли диверсифікувати свою економіку за рахунок промислово-го виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Темпи їхнього промислового зростання із 70-х років були вищими не тільки від країн, що розвиваються, а й більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма «драконами» Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни як Таї-ланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси яких стали з 70-х років орієнтуватися «дракони» Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими тем-пами розвитку ще одна досить різнорідна група країн, економіка яких розвивалася високими темпами з різних підстав: Індія – за ра-хунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на роз-виток національної важкої промисловості; Туреччина – внаслідок своєчасного використання спаду виробництва в країнах СНД; Па-кистан – за рахунок економічної допомоги США, що значно збіль-шилася під час присутності в сусідньому Афганістані радянських військ; Шрі-Ланка – через розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпор-тозамінної та експортоорієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удоско-налювання моделей макроекономічного регулювання, мобілізація національних ресурсів, а також широке залучення капіталу, досві-ду і високих технологій розвинутих країн сприяло модернізації соціально-економічних структур периферійних країн. Цей процес охопив не тільки «тигрів» ПСА, а й ряд великих країн: Мексику, Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це зумовило значне прискорення динаміки і слаборозвинутих країн. Якщо приріст їх ВВП на душу

населення в 1900–1938 р. становив 0,4–0,6%, то за 1950–1999 р. – 2,6–2,8 %. В 2008 р., зокрема, приріст ВВП в Мадагаскарі, Малаві, Лівії становив 7%, у Ліберії і Перу – 9%, Анголі – 15%. У той же час скоротився ВВП в Зімбабве (-6%); низькими були темпи в Мексиці, М’янмі, Гвінеї (не більше ніж 2%).

За 1800–1998 рр. абсолютний розмір розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, зріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії світового економічного розви-тку проявилася тенденція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991–2000 рр. в розвинутих країнах становили 2,2%, а в країнах, що розвиваються, – 5,0 %. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси конвергенції – зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося роз-шарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих наблизилося 27 країн, а слаборозвинутими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічне зростання було зумовле-но виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці упо-вільнення темпів розвитку пов'язано з наслідками валютної кризи в Бразилії і промисловим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад може бути усунутий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліп-шення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму (табл. 2.19).

Таблиця 2.19

Зростання частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі (%)1

Країни 1950 1970 1980 1990 1998 2008

Країни, що розвиваються 34,84 18,99 30,05 23,70 27,84 27,0

Чотири «дракони» ПСА 2,83 2,13 3,81 7,65 9,72 8,8

Чотири «тигри» ПСА 3,93 1,44 2,29 2,51 3,78 3,1

Мексика 0,86 0,44 0,77 1,17 2,17 1,8

Індія 1,85 0,64 0,38 0,52 0,61 1,1

Туреччина 0,43 0,19 0,15 0,38 0,48 0,9

Аргентина 1,90 0,59 0,41 0,37 0,47 0,4

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації «сировин-них придатків», або «бананових республік», згодом ще більш гостро позначиться на зниженні темпів їхнього росту через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзначається перевищення пропозиції над попитом і далі

МЗ и MO. - 2000. - №6. - С. 3-13; www.cia.gov

Світова економіка

ця тенденція буде зберігатися. Подальше впровадження матеріало- і енергозберігаючих технологій знижує попит на сировину для про-мисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для прове-дення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень на-уки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно перебувати в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функці-ональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи економічного зростання. ВВП на душу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає. Зараз у країнах, що розви-ваються, мешкає 5 млрд людей, а до 2025 року очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського вироб-ництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодних умов і стримує розвиток країн.

Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраструктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозви-неність або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфраструктури, зародковий рівень комп'ютеризації стри-мує приток іноземних інвестицій як одного з джерел зростання.

Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітан-ня наркобізнесу, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового те-роризму, розквіт тіньової економіки, відмивання «брудних грошей» знижують привабливість країн для солідного довгострокового зна-чного і середнього бізнесу, що в черговий раз приводить до залучен-ня цих країн у бізнес дрібних ділків, що роблять швидкі гроші за рахунок сумнівних фінансових операцій.