Б. Наукова істина.

Наукова істина - це знання, що відповідає вимогам двоякого роду: по-перше, воно відповідає дійсності; по-друге, воно задовольняє ряд критеріїв науковості. До цих критеріїв належить: логічна стрункість; емпірична перевірка, у тому числі перевірка часом; можливість пророкувати на основі цих знань нові факти; несуперечність цим знанням, чия істинність уже вірогідно встановлена та ін. Ці критерії, зрозуміло, не слід розглядати як щось незмінне й раз назавжди дане. Вони є продуктом історичного розвитку науки й у майбутньому можуть поповнюватися.

І, нарешті, самий головний критерій істинності знання - практика.

В. Практика як критерій істини.

Однією з основних причин невдач вирішити проблему критерію істини була вихідна установка, що орієнтується на можливість розв'язання даної проблеми в рамках системи знань. Цю установку можна сформулювати в такий спосіб. Якщо в нас є система знань, що претендує на опис об'єктивного світу, то ми можемо довідатися про її відповідність своєму предмету, вивчаючи лише властивості самої системи. Але як виявилося на практиці, що на математичному рівні доведено австрійським ученим Геделем, проблему доказовості істини не можна вирішити, не вийшовши за межі теоретичних знань. Але цю думку на філософському рівні висловив ще в першій половині 19 сторіччя Карл Маркс у своїх «Тезах про Фейєрбаха». Тут від підкреслив, що питання про те, чи володіє людське мислення предметною істинністю, не може бути вирішене у рамках самого мислення. У науці подібного роду заборони грають надзвичайно важливу роль. Як приклади можна вказати на неможливість доказу п'ятого постулату Евкліда, установленого Лобачевським; неможливість доказу несуперечності формальної системи типу арифметики в рамках самої цієї системи (теорема Геделя) і т.д.

Зневага такими заборонами приводить не тільки до марних пошуків доказів, але й до різного роду паралогізмів. Так, спроби доказу п'ятого постулату Евкліда були сполучені з тим, що поряд з аксіомами, з яких нібито випливав цей постулат, приймалися припущення, еквівалентні самому п'ятому постулату. Виявилося, що для наукової аргументації істини, потрібно вийти за межі чистої (теоретичного викладу) науки. Для цього наші знання треба зіставляти з їх "оригіналом". Формою такого виходу й порівняння знання з об'єктом є практика - матеріальна діяльність людей.

Якщо спробувати дати коротку характеристику функції практики як критерію істини, то це буде виглядати приблизно так. У практиці відбувається матеріальне втілення знань, які підлягають перевірці. Разом з тим практика є об'єктивним феноменом, що належить матеріальному світу й функціонує відповідно до його законів. Ця двоєдина (дуальна) природа практики забезпечує їй роль критерію істини: знання про реальний світ, втілені в практиці, контролюються законами цього світу.

Тут варто виділити два моменти:

1. Щоб установити відповідність знань об'єктивного світу, необхідно зіставити знання із самим об'єктивним світом. Як це зробити? У гносеологічному плані думка протилежна своєму предмету. Вона являє собою ідеальну конструкцію, інформаційну модель досліджуваного об'єкта. Щоб зіставити думку з об'єктом, необхідно зробити їх одно порядковими. Це досягається в процесі матеріального втілення мислення в людську практику. Саме практика знімає гносеологічну протилежність матеріального й ідеального. Вище ми казали, що ідеальне по своєму походженню є продуктом мислення, а саме мислення породжується завдяки певній матеріальній структурі - корі головного мозку. Звичайно, повторимося, знання в мовній формі не зводиться до якого б те не було матеріального утворення. Мовна форма виступає як матеріальний код ідеального змісту - уявних об'єктів, які репрезентують об'єкти матеріального світу.

Зовсім іншим є матеріальне втілення знань у практиці. Тут матеріальне виступає вже не як код, що фіксує ідеальний зміст, а як реалізація цього змісту. Власне кажучи, знання тут втрачає статус ідеального явища. Воно стає явищем матеріального світу. Технічні й технологічні процедури людської діяльності стають основною формою, що реалізує знання.

2. Практика, включена в систему взаємодії з об'єктивним світом, сама виявляється підпорядкованою законам цієї взаємодії. Ця обставина обумовлює можливість виконання практикою критерію істини. Будучи, з одного боку, втіленням знань про матеріальний світ, а з іншого боку - частиною цього миру, підпорядкованої його законам, практика самим процесом свого функціонування здійснює перевірку істинності знань. Якщо людина у своїх знаннях правильно виразила сутність законів реального світу й побудувала свою діяльність відповідно до цих законів, то практика як об'єктивний процес, контрольований зазначеними законами, виявляється ефективною. Її ефективність проявляється в тому, що вона здійснюється відповідно до ідеального плану й здійснює цей план. Навпроти, якщо уявлення людини не відповідають законам об'єктивного світу і якщо практична діяльність побудована відповідно до цих уявлень, то закони об'єктивного світу зроблять практику неефективною - неефективною в тому розумінні, що вона не зможе здійснити ідеальний план. Грубо кажучи, якщо літак, побудований відповідно до теорії аеродинаміки й опору матеріалів - літає, то можна зробити висновок про істинність цих знань.

І ще дещо. Агностики стверджують, що людина ніколи не зможе пізнати дійсну структуру світу, тому що вона (людина) має справу тільки з почуттєвим досвідом, але не з об'єктивним світом самим по собі. Б. Рассел писав у своїй книзі «Людське пізнання, його сфера й межі»: «Я не пізнаю безпосередньо столи й стільці, а пізнаю тільки певні дії, які вони роблять у мені». Він майже дослівно повторив Юма, що міркував приблизно так. Все те, що я маю, - це почуттєві сприйняття, а звідки ці почуттєві сприйняття з'явилися, я не знаю й не можу знати. Можливо, за почуттєвими сприйняттями приховуються речі, як запевняють матеріалісти. Але можливо й інше: ці сприйняття збуджує в мені Бог, як запевняють ідеалісти. Ця аргументація може здатися невразливою. Дійсно, людина приречена мати справу тільки з світом, даним йому у відчуттях. Тому його знання, здавалося б, можуть належати не до об'єктивного світу, а тільки до почуттєвого досвіду. Однак людина не просто споглядає зовнішній світ. Своєю діяльністю, у якій втілені її знання про світ, вона «входить» в об'єктивний світ, стає частиною останнього. І закони цього світу контролюють правильність її уявлень про світ, на основі яких будується її діяльність. Саме той факт, що за всю свою тривалу історію людина зуміла пристосуватися до зовнішнього світу, вистояти в боротьбі за існування, вижити біологічно, свідчить про правильність вироблених нею уявлень про світ. Ця оцінка була винесена самими законами зовнішнього світу й одержати її людина спромоглася тільки через свою матеріальну діяльність - практику.