А. Відносність і абсолютність істини.

У філософії прийнято ще розрізняти Істину абсолютну і Істину відносну.

Відносна істина - це знання, яке наближено і неповно відтворює об'єктивний світ. Наближеність і неповнота - специфічні властивості відносної істини. Якщо світ представляє систему взаємопов'язаних елементів, то звідси випливає, що будь-яке знання про світ, абстрагується від деяких його сторін, буде свідомо неточним. Оскільки людина не може пізнати світ, не фіксуючи своєї уваги на одних його сторонах і не відволікаючись від інших, остільки наближеність внутрішньо властива самому пізнавальному процесу.

З іншого боку, починають пошуки абсолютної істини в рамках знань конкретних, а то й одиничних фактів. Як приклади вічних істин звичайно фігурують речення, що становлять собою констатацію факту, наприклад: «Наполеон помер 5 травня 1821 року». Або швидкість світла у вакуумі дорівнює 300000 км/с. Однак спроби застосування поняття абсолютної істини до більше істотних положень науки, наприклад до загальних законів, виявляються безуспішними.

Таким чином, виникає своєрідна дилема: якщо абсолютна істина розглядається як абсолютно повне й точне знання, то вона лежить поза межами реального наукового пізнання; якщо вона розглядається як сукупність вічних істин, то поняття абсолютної істини незастосовне до найбільш фундаментальних видів наукового знання. Дилема ця - результат однобічного підходу до проблеми, що виражається в тім, що абсолютна істина ототожнюється з видом знання, відособленого від відносної істини. Референт поняття «абсолютно істинне» розкривається тільки в процесі розвитку наукового знання. Воно полягає в тому, що при переході наукового знання від щабля до щабля, наприклад від однієї теорії до іншої, старе знання не відкидається повністю, а в тій або іншій формі включається в систему нового знання. Саме це включення, спадковість, що характеризує істину як процес, і становить зміст поняття абсолютної істини. Абсолютна істина - це не вічна істина, що переходить від одного щабля знання до іншого, а властивість об'єктивно-щирого знання, що становить те, що таке знання ніколи не відкидається. Такого роду знання завжди виступає передумовою більше глибоких і фундаментальних істин. Абсолютна істина проявляється в зростанні знання.

Спробуємо проілюструвати це прикладом. Так, уперше гіпотезу про те, що матерія складається з атомів, висловив Демокріт за 5 століть до нашої ери. Він припускав, що атоми являють собою щось начебто схоже до неподільних пружних грудочок матерії. Навіть у цьому досить відносному по своїй істинності уявленні були елементи абсолютної істини. "Атоми матерії" дійсно існують. До речі, думка Демокріта про атоми, як не руйновані дрібні часточках матерії протягом двох тисячоріч сприяла науковому збагненню природи й протрималося в науці аж до кінця 19 сторіччя. Так, навіть найвидатніший англійський учений Ісаак Ньютон стверджував, що атоми настільки міцні, що вони у вигляді твердих грудочок існують вічно. Наступний розвиток фізики не відмінив і не відмінить цього елемента абсолютної істини. Але в цій відносній істині були елементи омани, наприклад думка про неподільність атома, уявлення про нього як про пружне тверде тіло й т.д.

Нова картина будови атома була створена Д. Томсоном, відповідно до якої він складається з позитивно й негативно заряджених електронів. У цій також щодо правдивої картини будови атома не можна не помітити нових елементів абсолютної істини, які наступними відкриттями не були похитнуті або скасовані. Таке твердження: «атом складається з позитивно й негативно заряджених часток». Але в моделі Томсона було багато елементів омани, які не були підтверджені наступним розвитком науки. Таке, наприклад, припущення про існування в атомі позитивних електронів.

Третій етап розвитку уявлень про атом - модель Резенфорда-Бора, відповідно до якої атом складається з атомного ядра й електронів. У цій моделі, у цілому більш точної, ніж попередні, були нові елементи абсолютної істини. Такими моментами були: уявлення про малі розміри ядра й електронів порівняно з розміром атома, про випромінювання світла як результат переходу електронів з одного енергетичного рівня на інший і т.д. Відмінити ці твердження наступний розвиток науки не може, оскільки вони абсолютно точно відобразили певні сторони будови атома. Але й у теорії Бора містилися й елементи омани. Наприклад, запозичене із класичної механіки уявлення про електрони як частки досить неточне й тому в певному значенні також невірне. Сам Бор від цього уявлення охоче відмовився, як тільки була створена квантова механіка.

Картина атома в сьогоднішній фізиці незрівнянно більш точна й повна, ніж у теорії Бора, і тому в ній міститься більше елементів абсолютної істини. Але немає сумнівів також у тім, що сучасна картина атома буде змінюватися, уточнюватися, конкретизуватися, що в ній будуть знайдені надалі неточності й елементи омани, про які ми сьогодні не знаємо.

Підіб'ємо підсумок сказаному. Відносний і абсолютний моменти в істині нерозривно взаємозалежні: з одного боку, у відносній істині завжди є елементи істини абсолютної (часткової), з іншого боку, у процесі розвитку людських знань із істин відносних складається абсолютна (загальна) істина.