7.5.2 Суб’єкти права на комерційну таємницю

Комерційною таємницею вважають лише ту інформацію, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Підприємницькі товариства - це «товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками» (ст. 84 ЦК). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю), повне та командитне товариства або виробничі кооперативи.

Відповідно до ст. 506 (2) ЦК суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю.

Фізична особа, яка не є індивідуальним підприємцем, не може володіти комерційною таємницею. У той же час немає перешкод для придбання такою фізичною особою права на використання відповідної комерційної таємниці.

Чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на комерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юридичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи.

7.5.3 Права на комерційну таємницю

Суть права на комерційну таємницю полягає в забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати останню від широкої публіки, вимагати, щоб інші особи утримувалися від використання незаконних методів одержання цієї інформації.

Власник повинен бути зацікавлений у надійному збереженні всієї інформації, що стосується торговельної таємниці. Як правило, потрібно вжити спеціальних заходів для забезпечення додержання режиму секретності.

Інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями. Так, заявки на патент до моменту їх публікації можна розглядати як комерційну таємницю. Будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу комерційної таємниці.

Відповідно до ст. 506 (1) ЦК майновими правами на комерційну таємницю є:

• право на використання комерційної таємниці;

• виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

• виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію як комерційну таємницю, якщо інше не встановлено договором.

Основні права власника комерційної таємниці такі:

• суб'єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допустимі законом засоби для забезпечення секретності інформації;

• правовласник має право вимагати від інших осіб утримуватися від незаконного володіння інформацією, що становить комерційну таємницю;

• власник комерційної таємниці має право розпоряджатися належним йому об'єктом інтелектуальної власності (розголошувати перед публікою, продавати, перевипускати іншим способом).

Розпорядження відомостями, що становлять комерційну таємницю, зокрема передання їх на договірній основі іншим особам, входить до складу правових можливостей правовласника. Він може в будь-який момент розкрити перед публікою ті відомості, які становлять комерційну таємницю, якщо це не порушує взятих ним зобов'язань перед контрагентами, а також продати або іншим способом перевипустити цю інформацію зацікавленій особі.

Суб'єкт права на комерційну таємницю може давати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації у власній сфері. Тобто допускають видачу іншим особам ліцензій, які, у свою чергу, можуть мати виключний або невиключний характер.

Предметом таких ліцензій переважно є технологічні секрети, досвід управлінської, фінансової та виробничої діяльності тощо, які не є об'єктами патентної охорони, але становлять певну комерційну цінність.

Право користування, володіння та розпорядження інформацією, що містить комерційну таємницю, можна передавати іншим фізичним і юридичним особам в обсязі та режимі, встановленому первинним власником. Для цього в договорі відображають відповідні умови і визначають можливі наслідки порушення встановлених зобов'язань.

У договорі має бути зазначено, чи перебуває інформація:

• у спільному володінні обох сторін договору;

• у володінні особи, якій вона належить первинно, а контрагент лише користується нею;

• чи передається вона в розпорядження на правах власності або володіння контрагенту.

При створенні або реорганізації господарського суб'єкта в установчих документах і Статуті мають бути застережені порядок і умови використання інформації, що містить комерційну таємницю.

При припиненні договору або цивільно-правових відносин із підприємством, на якому працівник був допущений до комерційної таємниці, зобов'язання не розголошувати комерційну таємницю зберігається протягом строку, передбаченого договором.

Протягом цього строку колишній працівник не має права використовувати доступні йому відомості для одержання прибутку і (або) сприяння в цьому іншим особам.

У разі порушення зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці порушник за позовом власника інформації відшкодовує йому збитки (у тому числі упущену вигоду).

Припинення права на комерційну таємницю може бути обумовлене двома обставинами:

• втратою фактичної монополії на відомості, які стають доступними іншим особам і відповідно втрачають свою комерційну таємницю;

• віднесенням відповідних відомостей у встановленому законом порядку до відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці.