Утримання служби постачання підприємства

Є думка, що утримання служби постачання підприємства у термінах ТЗВ слід розглядати як затрати на заготівлю і на цій підставі відносити до ТЗВ. Відразу зазначимо, що прямої відповіді на це запитання у П(С)БО ми не знайдемо, як і пояснень Мінфіну бодай у формі листів. Тому спробуємо відповісти, послуговуючись виключно логікою.

Зі змісту п. 9 П(С)БО 9 випливає, що до первісної вартості запасів у принципі відносять витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. Цей висновок робимо на підставі останнього абзацу пункту 9, де йдеться про «інші витрати, безпосередньо пов’язані…». Тобто названі у попередніх абзацах п. 9 витрати, у т. ч. ТЗВ, також «безпосередньо пов’язані…», тільки вони не «інші», а конкретно визначені.

Водночас, згідно з абзацом 2 п. 7 П(С)БО 16, витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Витрати на службові відрядження й утримання загальногосподарського персоналу, утримання необоротних активів загальногосподарського призначення тощо відносять до адміністративних витрат (п. 18 П(С)БО 16).

Крім того, п. 14 П(С)БО 9 прямо встановлено, що не включаються до первісної вартості запасів (у т. ч. до ТЗВ), а належать до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (встановлені), загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів.

Оскільки витрати на утримання служби постачання безпосередньо з придбанням запасів не пов’язані, прямо у п. 9 П(С)БО 9 не названі, їх неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, до того ж мають характер витрат загальногосподарського призначення, їх слід включати до адміністративних витрат. До ТЗВ ці витрати не включають.

До речі, з цих самих підстав відносять до адміністративних витрат витрати на утримання складського господарства.

Що стосується суті затрат на заготівлю запасів, то вітчизняне законодавство не містить пояснення цього поняття. У дореформений період під затратами на заготівлю малися насамперед пов’язані з закупівлею сільгосп­продукції. Наприклад, закуповуючи (заготовляючи) вдома у населення молоко, підприємство несло транспортні витрати (зарплата з нарахуваннями водія та експедитора, пальне, амортизація автомобіля тощо), які й відносилися до заготівельних. Тому, напевне, й нині слід подібні витрати відносити до заготівельних.

Податковий облік тзв

Оскільки ТЗВ є одним із елементів первісної (балансової) вартості запасів, їх відносять до валових витрат у загальновстановленому порядку.

Наприклад, якщо підприємство придбало запаси, що використовуватимуться у його господарській діяльності, їх вартість на підставі п. 5.1 Закону про прибуток буде віднесено до валових витрат. Свою чергою, витрати на транспортування цих запасів власним транспортом (ТЗВ), що включають витрати на зарплату водія та нарахування на неї, пальне, амортизацію автомобіля, також слід відобразити у податковому обліку. Проте до валових витрат потрапить не вся вартість ТЗВ, а вартість за мінусом амортизації автомобіля, бо амортизація до складу валових витрат не включається. У декларації з податку на прибуток зазначені витрати відобразяться у відповідних рядках:

04.1 — вартість придбаних запасів та придбаного пального. Причому якщо запаси доставляють легковим автомобілем, то вартість використаного пального згідно з пп. 5.4.10 Закону про прибуток відносять до валових витрат у половинному розмірі;

04.3 — зарплата водія;

04.4 — нарахування на зар­плату водія.

Однак згідно з п. 5.9 Закону про прибуток підприємство повинне вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів. Оскільки ТЗВ є одним із елементів балансової вартості запасів, їх також слід обліковувати у складі балансової вартості запасів у порядку, передбаченому п. 5.9. Такий самий висновок ДПАУ наведено у листах №4807, №2904 та багатьох інших.

Причому перевищення чи зменшення балансової вартості таких запасів (у т. ч. ТЗВ) на кінець звітного періоду порівняно з балансовою вартістю на початок того самого звітного періоду включається до складу валових доходів чи валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Проте вище ми говорили про те, що до валових витрат у принципі не можуть бути віднесені деякі елементи ТЗВ, а саме амортизація транспортних засобів, 50 відсотків вартості використаного легковим автомобілем пального тощо. Тому ці складові ТЗВ не повинні брати участі у коригуванні залишків за п. 5.9.

Та на практиці виконати цю вимогу може бути досить складно. Нижче ми покажемо, що ТЗВ можуть включатися до первісної вартості кожної одиниці придбаних запасів або обліковуватися на окремому субрахунку.

Якщо підприємство обрало останній метод, для податкового обліку доцільно вести окремий облік ТЗВ, куди не включати складові ТЗВ, що не повинні брати участі у коригуванні залишків за п. 5.9.

Значно складніше виокремити «невалововитратні» складові ТЗВ, якщо ТЗВ включаються до первісної вартості кожної одиниці придбаних запасів.

Проте на практиці роблять простіше, йдучи на незначне порушення правил ведення бухгалтерського обліку на користь обліку податкового: до ТЗВ всього-на-всього не включають «невалововитратні» складові (амортизацію тощо). Зазначені складові списують на адміністративні витрати (рах. 92) чи інші витрати операційної діяльності (рах. 94) тощо. У такому разі зі спокійним сумлінням ТЗВ за даними бухгалтерського обліку без жодних додаткових коригувань застосовують для перерахунку за п. 5.9.

Наприклад, якщо на початок звітного року вартість запасів, що обліковуються на субрахунку 2091, становить 1300 грн, ТЗВ на субрахунку 2092 — 100 грн, а на кінець звітного податкового періоду відповідно 1800 грн та 150 грн, то у таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів» додатка К 1/1 до Декларації з податку на прибуток у колонці 3 «На початок звітного року» стоятиме значення 1400 грн (1300 + 100), а в колонці 5 «На кінець звітного періоду» — 1950 грн (1800 + 150).