51. Генотипоскопічний аналіз у кримінальному судочинстві.

Генотипоскопічна експертиза (генетична експертиза) — це індивідуальна ідентифікація (своєрідна генетична паспортизація), встановлення спорідненості по крові на рівні дослідження структури ДНК.

На вирішення генотипоскопічної експертизи можуть ставитися такі питання:

1) Чи походять надані біологічні об'єкти від конкретної особи?2) Чи є батьком (матір'ю) дитини конкретна особа?3) Чи походить дитина від конкретного батька (матері)?4) Чи належать залишки трупа конкретній людині?

З метою їх вирішення в Україні при проведенні генотипоскопічних експертиз застосовуються два методи:

— метод геномної дактилоскопії.

— метод ампліфікації високополіморфних локусів ДНК.

Більш поширеним є метод ампліфікації високополіморфних локусів ДНК. Це метод ампліфікації ДНК, за допомогою якого можна виділити та розмножити у значній кількості певну послідовність ДНК. Подальше розділення отриманих фрагментів ДНК шляхом електрофорезу дозволяє ідентифікувати специфічні ділянки ДНК без використання радіоактивних зондів, на відміну від методу геномної дактилоскопії.

Головним недоліком генотипоскопічного методу є висока вартість устаткування й реактивів для проведення досліджень. Крім того, до кінця не вирішені питання про стандартизацію методик ДНК-аналізу.

52.Способи і засоби збирання інформації про ознаки і властивості зовнішності людини для її ототожнення

Джерела інформації про зовнішність людини залежить від способу фіксації цієї зовнішності.

Основними способами фіксації зовнішності людини є:

1. описання зовнішності за правилами словесного портрету;

2. розшукове орієнтування;

3. фотографування, кінозйомка, відеозапис;

4. виготовлення суб'єктивних портретів (мальованих), композиційних, мальовано-композиційних, фотокомпозиційних;

5. виготовлення скульптурних копій;

6. виготовлення посмертних масок;

7. різноваріантні поєднання названих способів фіксації, наприклад, розшукове орієнтування, що містить фотографію і словесний портрет (опис) розшукуваної особи.

За видом названі способи фіксації зовнішності людини можна поділяти на:

1 – вербально-графічний вид фіксації;

2 – наочно-образний вид.

Джерела інформації про гомологічні об'єкти різноманітні, але всі вони можуть бути поділені на дві групи: а) суб'єктивні; б)об'єктивні.

Суб'єктивні – це уявлення (психофізіологічні відображення) про зовнішність шуканої особи, що збереглися у пам'яті людей, які раніше мали змогу спостерігати (бачити) її (так званий “мислений образ”).

Об'єктивні джерела – це фотознімки, кінокадри, відеоматеріали, рентгенограми; відображення окремих елементів людини (зліпок з обличчя трупа (посмертна маска), зліпок з об'ємного сліду босої ноги, відтиск пальців тощо), а також кісткові залишки, череп.

Оцінка інформації та її суб'єктивних джерел вимагає особливого підходу, бо формування мисленого (уявного) образу шуканої особи в пам'яті людини – це складний психофізіологічний процес, що складається з декількох етапів, кожен з яких може впливати на достовірність інформації: сприйняття, запам'ятовування, відтворення.

Сприйняття зовнішності може бути тривалим, неодноразовим, у тому числі за сприятливих умов, покращуючих процес запам'ятовування (спільне місце праці, навчання, проживання, відпочинку тощо), або ж короткочасним, уривчастим, за несприятливих умов для запам'ятовування (за умов вчинення злочинного нападу).

На сприйняття можуть впливати як об'єктивні фактори (відстань до місця знаходження особи-об'єкта спостереження, характер і ступінь освітлення об'єкта, тривалість спостереження), так і суб'єктивні фактори (вік, стать, професія сприймаючого, психологічний стан та особливості перебігу у спостерігача певних психічних процесів уваги, уяви, сприймання, запам'ятовування; деякі властивості психіки: спостережливість, цілеспрямованість сприйняття; певні фізіологічні властивості: слух, зір, наявність хворобливих станів тощо).

Мислений образ, тобто ідеальні сліди пам'яті про зовнішність шуканої особи, окрім як описування під час допиту чи отримання пояснень може бути і як правило трансформується, матеріалізується в суб'єктивний портрет.

У криміналістичній техніці розрізняють декілька моделей таких портретів:

5. мальованих (рисованих);

6. мальовано-композиційних;

7. фотокомпозиційних;

8. комплексних.

Всі ці портрети суб'єктивні, бо будуються або самим свідком чи потерпілим, або за їх показаннями (поясненнями) іншими особами (оперативними працівниками, слідчими, спеціалістами).

Значення суб'єктивних портретів велике, оскільки вони дозволяють сконструювати більш-менш цілісну уяву про зовнішні риси людини, вони за суттю замінюють фотографії.

Ще одним способом (окрім як описання та виготовлення суб'єктивного портрету) опосередкованого використання (матеріалізації) мисленого образу про зовнішність особи є реконструкція обличчя за черепом.

Це має місце коли виявляються останки людського організму, в тому числі черепа із рештками м'якої тканини.

Методика реконструкції обличчя за черепом запропонована вченим-антропологом М.М.Герасимовим, ґрунтується на певній залежності між будовою кісток черепа і товщиною, формою м'яких тканин голови.

Метод робить можливим проводити реконструкцію обличчя загиблої (померлої) людини лише наближено до реальності, але й цього за звичай, достатньо для його успішного застосування з метою встановлення особи, останки тіла (череп) якої було знайдено.

У сучасній криміналістичній практиці використовуються два різновиди цього методу:

- метод графічної реконструкції;

- метод пластичної (скульптурної) реконструкції.