42. Правила описання людини за методом „словесного портрету".

У криміналістиці під словесним портретом розуміють – науково-обгрунтовану систему опису зовнішніх ознак та властивостей людини із використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Словесний портрет (описування) сприяє однаковому, єдиноподібному характеризуванню типових прикмет зовнішності та її елементів з наступним однотипним відтворенням цих описувань різними адресатами (людьми).

Основні правила (чи принципи за І.Ф.Герасимовим) описання зовнішності людини методом словесного портрету:

1. оптимальна повнота опису;

2. вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;

3. послідовність описання;

4. описання частин голови (обличчя) у фас і профіль;

5. описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їх величини, форми (контуру), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

ОПТИМАЛЬНА повнота описування – описання повинно відповідати меті, завданням дії, тобто застосуванню для розшуку і ототожненню описаної людини (наприклад, описання безвісті зниклої людини, що проводиться в реєстраційній картці, повинне містити максимум відомих ознак, що у разі виявлення трупа невідомої особи зробить можливим детально порівняти всі прикмети загиблого з прикметами безвісті зниклого).

Детальне описання проводиться під час експертного дослідження фотопортретів, огляді трупа невстановленої особи та реєстрації безвісті зниклих, затриманих і арештованих осіб.

Це досягається за рахунок всебічної характеристики елементів будови голови, обличчя, тулубу, кінцівок, одягу тощо.

В умовах оперативної діяльності можна обмежуватись скороченим описом зовнішності людини, за якою спостерігають

ЄДИНА СПЕЦІАЛЬНА термінологія, що використовується у складенні словесного портрету, запроваджена з метою точного опису і однозначного розуміння ознак та властивостей зовнішності людини, яку ототожнюють.

Єдина термінологія усуває суб'єктивізм у читанні зафіксованих в описі ознак, забезпечує точність опису і попереджає помилки.

Не треба зводити в опис незрозумілі, розпливчаті терміни.

Чітка послідовність описання (від загального до окремого), полягає в тому, що спочатку виділяють загальнофізичні властивості – ознаки, потім демографічні й антропологічні ознаки: стать, вік, ріст, вагу, расу, національність, народність тощо, а вже потім анатомічні за окремими елементами тіла: тулуб, кінцівки, обличчя (голова) та інші частини тіла. На завершення опис продовжується наведенням функційних ознак – властивостей з переходом на супутні: особливості та ознаки одягу, носильних речей тощо.

ФОРМА ознаки зовнішності визначається візуально у двох положеннях: у фас і профіль, шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник – це так звана геометричність ознаки).

У профіль визначають контурність (контур) ознаки, порівнюючи контур з формою ліній: пряма, хвиляста, опукла, угнута, кутаста тощо. Так загальна форма обличчя може бути: круглою, трикутною, овальною, квадратною, а в профіль: опуклою, прямою, угнутою та ін.

РОЗМІР ознаки зовнішності – це кількісна характеристика, виражена не в абсолютній величині (мірі): метр, см., мм., а у відносній порівняно з поряд існуючою ознакою. Тому розмір носа не вимірюють масштабною лінійкою, а порівнюють з іншими частинами тіла (наприклад, обличчя), попередньо поділивши обличчя на три рівні частини: лобову, носову, ротову.

ПОЛОЖЕННЯ ознаки – це розташування її в просторі відносно вертикального або горизонтального напряму.Положення ознаки може бути прямим; таким, що виступає; відстовбурченим; трохи піднятим тощо.

Наприклад, вуха відстовбурчені, лоб (чоло) скошений усередину та ін.

КОЛІР ознаки – це спектральна характеристика поверхні описуваного елементу тіла (зовнішності). Наприклад, ніс червоний, родимка темна і т.д.

Для прикладу можна навести систему опису ознак та властивостей зовнішності, яка використовується в правоохоронних органах України: