39. Наукові основи та передумови застосування габітології в криміналістиці.

Наукові основи використання ознак зовнішності людини з метою розкриття й розслідування злочинів започаткував французький криміналіст А. Бертільон.

У 70-роки ХІХ ст. він запропонував систему описання прикмет злочинців з метою їх реєстрації, де кожний елемент зовнішності отримав точне (конкретизоване) визначення й позначення.

Поступово, з використанням досягнень анатомії, антропології, психології, фізіології, морфології, судової медицини та інших наук, а також з урахуванням слідчої, оперативно-розшукової й експертної практики у криміналістиці сформувалось окреме вчення про зовнішні ознаки людини..

Будь-які об'єкти матеріальної живої та неживої природи характеризуються зовнішніми ознаками і внутрішніми властивостями.

Криміналістичне вчення про зовнішність тобто фізичні ознаки та властивості людини, які використовуються для ототожнення людини, останнім часом одержало назву криміналістичної габітології (від лат. габітус – зовнішність і грецького логос – вчення) ГАБІТОЛОГІЯ – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності закріплення зовнішності людини і різних відображеннях і розробляє техніко-криміналістичні засоби та методи (способи) збирання, використання інформації про зовнішні ознаки та властивості людини з метою розкриття й розслідування злочинів.

Крім поняття “криміналістична габітологія” (за М.С.Салтевським), зустрічаються й інші назви: “габітоскопія” ( від лат. габітус – зовнішність і грецького скопео – розглядати (за Г.Л.Грановським), “Криміналістичне вчення про прикмети людини” (за Ю.О.Пересункіним), “Ідентифікація людини за ознаками зовнішності” (за І.Ф.Пантелеєвим), “Судова габітологія” (за Ф.П.Совою), “Дослідження зовнішньої будови об'єкта” (за І.Кертисом).

Серед ознак зовнішності в криміналістиці належить розрізняти не тільки власне ознаки будови тіла людини, а й окремих його елементів (частин): шкірних узорів на пальцях рук і ніг; зубів; шкірного покриву обличчя, зокрема шкіри губів, щік, лоба, кінчика носа, вушної раковини тощо.

Кожна група об'єктів дослідження утворює підрозділи габітології, наприклад, папілярні узори рук і ніг вивчає дактилоскопія; вивчення ознак будови зубного апарату – дентоскопія (денто – зуби); вчення про шкірні покриви відкритої частини обличчя – криміналістична дермоскопія (дерма – шкіра); вчення про частки тканини людського організму, які містять хоча б один геном – ДНК – генотископія.

Отже, криміналістична габітологія як розділ криміналістики включає:

6. власне габітологію – вчення про зовнішність та її елементи;

7. дактилоскопію;

8. дентоскопію;

9. криміналістичну дермоскопію;

10. криміналістичну генотископію.

Передумовами застосування габітології в криміналістиці є:

- неповторність (індивідуальність) прикметної зовнішності кожної людини, відмінність її зовнішності від зовнішності інших людей, що обумовлюється її складністю, великою кількістю ознак, їх варіантністю; навіть якщо розглядати тільки риси обличчя, можна нарахувати не менше 100 видів ознак, щодо різних частин (елементів) обличчя;

- відносна стійкість ознак зовнішності та властивостей (тобто відносна їх незмінність у межах певного часу), оскільки багаточисельні анатомічні ознаки безпосередньо залежать від кістково-хрящової структури тіла; форма голови, контури обличчя, висота, ширина, розташування й контури чола, ступінь виразності надбрівних дуг та багато інших ознак обличчя обумовлюються будовою черепа людини;

- відносна незалежність одних ознак людини від інших її ознак та властивостей (велике підборіддя за відносно невеликих розмірів носа, черепу, чола тощо);

- визначеність ознак – ознаки закономірно відображають зовнішність людини;

- адекватність ознак – вони завжди є реальним відображенням дійсного виразу зовнішності;

- повнота інформації від ознак та властивостей зовнішності – інформація ця достатня для певного криміналістичного завдання відображення прикметних ознак (прикмет) і властивостей;

- здатність зовнішності фіксуватись у різних відображеннях, як у матеріальних, так і ідеальних тобто в пам'яті.