38. Характеристика та співвідношення властивостей і ознак зовнішності людини.

Потреба у встановленні особи за її зовнішніми ознаками виникає під час проведення багатьох оперативних і слідчих дій, у ході розшуку та затримання підозрюваного (обвинуваченого), підсудного (засудженого), що уникають слідства, суду, виправних установ; під час освідування й пред'явлення для впізнання; перевірки за обліками безвісті зниклих і невпізнаних трупів; перевірки документів, що засвідчують особу; у ході експертного встановлення тотожності (ідентифікації) особи, зображеної на більш ніж двох фотознімках тощо.

Таке тлумачення визначень є взагалі справедливим, але воно вимагає уточнення для окремих теорій криміналістики, які оперують поняттями “ознака” і “властивість”.

Ознака – це межа якості об'єкта, його форма, розмір і відносне розташування частин цілого, за допомогою яких можна “визначити або описати об'єкт” (за М.І.Кондаковим).

Ознака являє собою зовнішній вигляд, вона є очевидною і доступною щодо безпосереднього сприйняття.

Властивість – це частіше за все внутрішня сторона об'єкта, її якість вміщена в зовнішні обриси будь-якого тіла. Через те в більшості випадків властивість є неочевидною, оскільки це внутрішня якість об'єкта (твердість, радіоактивність, пружність, теплопровідність тощо). Тому внутрішні властивості часто називають структурними.

Отже, властивості відрізняються від ознак як в логічному, так і в криміналістичному розумінні. Тож у подальшому зовнішні властивості фізичних тіл ми називатимемо ознаками, а внутрішні – властивостями.

Отже, ознаки і властивості притаманні будь-якому матеріальному об'єкту.

Люди і речі (предмети) являють собою матеріальні утворення, кожний з них займе певний об'єм матеріальної субстанції, обмеженої просторовими межами, які утворюють зовнішню “оболонку”, або зовнішність (лат. габітус). Зовнішність є очевидною, вона і виділяє предмет у просторі. Тому її (вирізні) особливості – це ознаки зовнішності, або зовнішні ознаки. Будь-які об'єкти матеріальної живої та неживої природи характеризуються зовнішніми ознаками і внутрішніми властивостями.

Криміналістичне вчення про зовнішність тобто фізичні ознаки та властивості людини, які використовуються для ототожнення людини, останнім часом одержало назву криміналістичної габітології (від лат. габітус – зовнішність і грецького логос – вчення. ГАБІТОЛОГІЯ – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності закріплення зовнішності людини і різних відображеннях і розробляє техніко-криміналістичні засоби та методи (способи) збирання, використання інформації про зовнішні ознаки та властивості людини з метою розкриття й розслідування злочинів.

Серед ознак зовнішності в криміналістиці належить розрізняти не тільки власне ознаки будови тіла людини, а й окремих його елементів (частин): шкірних узорів на пальцях рук і ніг; зубів; шкірного покриву обличчя, зокрема шкіри губів, щік, лоба, кінчика носа, вушної раковини тощо.

Кожна група об'єктів дослідження утворює підрозділи габітології, наприклад, папілярні узори рук і ніг вивчає дактилоскопія; вивчення ознак будови зубного апарату – дентоскопія (денто – зуби); вчення про шкірні покриви відкритої частини обличчя – криміналістична дермоскопія (дерма – шкіра); вчення про частки тканини людського організму, які містять хоча б один геном – ДНК – генотископія.

Отже, криміналістична габітологія як розділ криміналістики включає:

1. власне габітологію – вчення про зовнішність та її елементи;

2. дактилоскопію;

3. дентоскопію;

4. криміналістичну дермоскопію;

5. криміналістичну генотископію.

Зміни ознак та властивостей зовнішності і її елементів відбуваються як під дією постійно впливаючих закономірностей розвитку і старіння людського організму, так і під впливом різноманітних відносно стійких процесів (захворювань, взаємодії організму із шкідливими умовами навколишнього середовища). Інколи зовнішність змінюють навмисно або це пов'язано із впливом випадкових фізичних травм. Зміни можуть бути відворотними і невідворотними і їх наявність труба обов'язково враховувати в процесі ототожнення людей за ознаками та властивостями зовнішності цих осіб.

(Засобами) джерелами встановлення особи за її зовнішністю можуть виступати:

1 – мисленні образи про зовнішність особи, яка повинна бути впізнана, зафіксовані в пам'яті інших осіб, фотографії, речові докази, тілесні залишки людини

Відомості про зовнішність особи використовують, як вже згадувалось для розкриття й розслідування злочинів, зокрема у вирішенні наступних завдань:

а) розшуку невстановлених осіб, що зникли з місця нерозкритого злочину, коли є інформація про їх зовнішність (принаймні про деякі елементи зовнішності);

б) розшуку обвинувачених, що переховуються від слідства або суду, чи тих, що втекли з місць позбавлення волі;

в) розшуку безвісті зниклих;

г) ідентифікації живих осіб і померлих (загиблих) громадян тощо.