35. Ідентифікаційні (загальні та окремі) ознаки письмової мови.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому і вони притаманні всім людям що вміють письмово висловлювати свої думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу,

2/ рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності /тобто граматичні ознаки/,

3/ лексичні ознаки,

4/ стиль викладу /стилістичні ознаки/,

5/ ознаки просторової орієнтації /топографічні ознаки письмової мови/,

6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

1/ - це його суть та сенс.

Ознайомлюючись зі змістом аналізують:

1 – тему /тобто сутність змісту документу, його ідейну чи іншу спрямованість/;

2 – відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;

3 – згадування про самого автора.

Виходячи із загального змісту документа можна робити висновок про:

• умови за яких складався документ, мотиви, якими керувався автор, про цільове призначення документу, про інтереси, які враховувались під час складання документу, про ступінь обізнаності автора щодо конкретних фактів,

2/ - Граматичні ознаки – відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, які його свого часу навчали у школі чи іншим способом. Засвоєння /навчання/ граматичного ладу мови відбувається поступово з дитинства шляхом повторення мови дорослих, навчання у школі нормативної граматики та самоосвітою.

Граматичні ознаки поділяють на:

а – орфографічні,

б – синтаксичні,

в – пунктуаційні;

Загальний рівень грамотності може бути:високим, середным, низьким

3/ Лексичні ознаки – є відображенням у змісті документу мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописі чи машинописному тексті.

До лексичних ознак відносять:

а – словниковий запас /власне лексика/,

б – фразеологію,

в – зображувально-виразові знаки.

Чим більший словниковий запас, тим більш письменною вважається людина про що свідчить використання лексичних синонімів, фразеологізмів, різноманітних визначень.

2. Стиль викладу (стилістичні ознаки) письмової мови – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок, зворотів у реченні, їх до зміні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому.

До цих засобів відносять:

а) характер вживаної мови, у залежності від якого стиль (жанр п/м) викладу може бути: науковий публіцистичний (газетно-журнальний); офіційно-документальний (канцелярський); виробничо-технічний; художньо-белетристичний , епістолярний жаргонний; розумовий тощо (мислительський).. б) манера викладу (лаконічна, багатослівна, багаторазові повтори чи відступи); в) вибір речень і їх різноманітність; г) композиція викладу (загальна будова документа) : чи пишеться текст за планом, чи поділяється текст на абзаци, чи виділяються найбільш важливі думки тощо; д) послідовність викладу – висновок, потім факти (докази) чи навпаки; ж) використання для передачі змісту образних і ідіомоторних зворотів мови тощо.

3. Топографічні ознаки (розташування тексту та його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:

поля: їх розташування (ліве, праве); розмір; конфігурація; напрям (вертикальні, такі, що звужуються чи розширяються); абзаци: наявність та кількість; спосіб виділення абзаців; розмірабзацних відступів; рядки: конфігурація (прямі, вигнуті, ступінчасті); напрям; розташування щодо розліновки на папері; розмір проміжків між рядками; наявність перенесень слів; проміжки між словами; особливості закінчення рядків; рівень та розташування знаку переносу; звернення до адресата (розміщення щодо країв листа паперу і тексту документа; підпис, дата – розміщення на аркуші відносно тексту).

До дрібних (незначних) звичок як заг.ознак п/м треба віднести

• виділення окремих частин тексту, прийоми внесення виправлень у текст, спосіб нумерації сторінок, розділів, абзаців, пунктів, частин тощо, спосіб скорочень слів, абревіатури (від італ. аббревіо – скорочую: складноскорочене слово, утворене з початкових складів або з перших літер слів словосполучення).

Доречно зазначити, що топографічні ознаки п/м багатьма авторами через їх близькість до ознак почерку, відносяться ними до загальних ознак почерку.

4. Ознаки загального рівня розвитку автора – це те, що за оригінальним текстом (лист, виклад власних думок у певному документі) можна судити про загальний рівень розвитку автора.