29.Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку)

Методика почеркознавчого дослідження письма складається з чо­тирьох стадій:

попереднє дослідження - огляд матеріалу, що надійшов на експертизу, фіксація його цілісності, визначення характеру пакування, наявності засвідче­них підписів;

роздільне дослідження - визначення кількості зразків, що порівнюють­ся, виділення загальних та індивідуальних ознак в тексті, що досліджується, та зразках, визначення частості їх повторів (стійкості); розроблення ознак тексту документа, що досліджується, та зразків почерку на окремих аркушах (для цього складають таблицю, в першій колонці якої' пишуть літеру (знак), у другій колонці показують цю ж літеру з тими особливостями виконання, які властиві почерку, що представлений на зразках);

порівнювальне дослідження - порівняння розробок ознак почерків, що досліджувались, виділення збіжних та розрізняльних ознак. Математич­ними методами підраховують ступінь надійності ознак, що збігаються, і фор­мують ідентифікаційний комплекс, оцінюють його як неповторний, врахо­вуючи розрізняльні ознаки.

Оцінка результатів порівнювального дослідження та формулю­вання висновків експерта

На цій стадії виявлений та сформований комплекс подібних та розріз­няльних ознак зважується й оцінюється з позиції їх індивідуальності та значу­щості для встановлення тотожності виконавця тексту. На цій оцінці базуються відповіді на питання, що поставлені слідчим.

Об’єктом вивчення почеркознавства є почерк людини, а авторознавства – письмова мова людини.

За почерком криміналістика вчить і допомагає встановлювати виконавця тексту /рукописного/ чи окремих його реквізитів, а за письмовою мовою – автора як рукописного, так і іншим способом виконаного тексту документа.

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому і вони притаманні всім людям що вміють письмово висловлювати свої думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу,

2/ рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності /тобто граматичні ознаки/,

3/ лексичні ознаки,

4/ стиль викладу /стилістичні ознаки/,

5/ ознаки просторової орієнтації /топографічні ознаки письмової мови/,

6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

Загальний зміст документа - це його суть та сенс.

Ознайомлюючись зі змістом аналізують:

1 – тему /тобто сутність змісту документу, його ідейну чи іншу спрямованість/;

2 – відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;

3 – згадування про самого автора.

Виходячи із загального змісту документа можна робити висновок про:

• умови за яких складався документ,

• мотиви, якими керувався автор,

• про цільове призначення документу,

• про інтереси, які враховувались під час складання документу,

• про ступінь обізнаності автора щодо конкретних фактів,

Все це сприяє попередньо /наближено, а подеколи точно якщо є відомості із змісту про автора, які можна перевірити тощо/ робить можливим визначити коло осі серед яких доцільно шукати автора.

2/ - Граматичні ознаки – відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, які його свого часу навчали у школі чи іншим способом. Засвоєння /навчання/ граматичного ладу мови відбувається поступово з дитинства шляхом повторення мови дорослих, навчання у школі нормативної граматики та самоосвітою.

Граматичні ознаки поділяють на:

а – орфографічні,

б – синтаксичні,

в – пунктуаційні;

3/ Лексичні ознаки – є відображенням у змісті документу мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописі чи машинописному тексті.

До лексичних ознак відносять:

а – словниковий запас /власне лексика/,

б – фразеологію,

в – зображувально-виразові знаки.

Стиль викладу (стилістичні ознаки) письмової мови – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок, зворотів у реченні, їх до зміні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому.

До цих засобів відносять:

а) характер вживаної мови, у залежності від якого стиль (жанр п/м) викладу може бути:

• науковий

• публіцистичний (газетно-журнальний);

• офіційно-документальний (канцелярський);

• виробничо-технічний;

• художньо-белетристичний (белетристика : від франц. белес летрес (красне письмо) – у широкому розумінні – художня література, у вузькому – твори художньої прози, призначені для масового читання);

• епістолярний (від грец. Епістола (лист, послання) – той, що стосується літературних творів, які мають форму листів, послань, або мають побутовий характер;

• жаргонний;

• розумовий тощо (мислительський).

1. Топографічні ознаки (розташування тексту та його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:

• поля: їх розташування (ліве, праве); розмір; конфігурація; напрям (вертикальні, такі, що звужуються чи розширяються);

• абзаци: наявність та кількість; спосіб виділення абзаців; розмірабзацних відступів;

• рядки: конфігурація (прямі, вигнуті, ступінчасті); напрям; розташування щодо розліновки на папері; розмір проміжків між рядками;

• наявність перенесень слів; проміжки між словами;

• особливості закінчення рядків; рівень та розташування знаку переносу;

• звернення до адресата (розміщення щодо країв листа паперу і тексту документа;

• підпис, дата – розміщення на аркуші відносно тексту).

До дрібних (незначних) звичок як заг.ознак п/м треба віднести

• виділення окремих частин тексту,

• прийоми внесення виправлень у текст,

• спосіб нумерації сторінок, розділів, абзаців, пунктів, частин тощо,

• спосіб скорочень слів, абревіатури (від італ. аббревіо – скорочую: складноскорочене слово, утворене з початкових складів або з перших літер слів словосполучення).