42. Правила описання людини за методом «словесного портрету».

Словесний портрет— це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.

Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов'язкове використання спеціальної термінології.

Для успішного застосування методу словесного портрета має бути єдиний понятійний апарат. У зазначеному методі використовують такі поняття:

• ознака зовнішності — характеристика людини в цілому чи властивість окремих елементів;

• елемент зовнішності — соматична частина людини (наприклад, ділянка носа, верхні або нижні кінцівки).

Важливою умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а в окремих випадках — і кольору.

Для опису анатомічних (анатомо-морфологічних) ознак рекомендується дотримуватися такої послідовності: фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, лоб, брови, очі, ніс, рот і губи, зуби, підборіддя, вуха, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги.

Під час описування власних і супутніх ознак людського тіла та скелета у померлих, що загинули, убитих і живої людини необхідно враховувати фактори, що впливають на точність спостереження й опису зовнішності за методом словесного портрета.

43. Анатомічні (морфологічні) ознаки зовнішності людини. Система та види.

Анатомічні (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки — це особливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підлягають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насамперед у неповторній сукупності форм, розмірів і особливостей частин тіла. Ці ознаки відносно сталі, особливо ознаки обличчя, тому відіграють важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голови, лоба, брів, носа, губ, рота, вид і колір волосся, обличчя, носа та інших частин тіла.

Анатомічними називаються ознаки будови тіла людини в цілому, голови, обличчя та їх частин. Вони виявляються як під час руху, так і в стані спокою та описуються за методом словесного портрета з урахуванням їх основних характеристик – розміру, форми, контура, положення, кольору та особливостей.

Під розміром розуміють кількісні характеристики тіла в цілому та його окремих частин. Розмір визначають точно чи на “око”, в абсолютних цифрах або у відносних поняттях. Найчастіше застосовують тричленний поділ –великий, середній та малий; широкий, середній, вузький; високий, середній та низький, тощо.

Форма – загальний рельєф поверхні (випукла, плоска, ввігнута),мікрорельєф поверхні (гладка, шороховата, нерівна), характер ліній та площин, якими обмежені ті чи інші частини тіла. Визначається, як правило, шляхом порівняння з найпростішими геометричними фігурами, з виглядом загальновідомих предметів (яйцеподібний, грушоподібний, тощо).

Контур-зовнішнє окреслення, конфігурація краєвої лінії взятої для вивчення деталі зовнішності; може виразитися у порівнянні з відомими геометричними категоріями –овальний, трикутний, ромбоподібний, тощо.

Положення-розміщення деталей зовнішності відносно інших елементів зовнішності: обличчя (наприклад, бородавка на щоці справа від носа),сторін тіла (попереду, ззаду, зверху, знизу, тощо) або яких-небудь відомих умовних ліній, площин чи інших орієнтирів.

Колір – визначається звичайно за загальними уявленнями про колір, еталонами у порівнянні з кольором відомих рослин чи предметів (наприклад, землистий, цегляний, тощо).

Особливості – прикмети, які відносно рідко зустрічаються, а також додатково характеризують яку-небудь рису обличчя чи частину тіла людини. Наприклад, до числа особливостей відносять біологічну асиметричність, яка визначає ступінь відповідності парних частин тіла людини або половин деяких непарних елементів.