§ 4. Світова організація торгівлі: глобальне регулювання зовнішньо­економічної діяльності

У світі поступово склалося розуміння того, що глобаль­не господарство не в змозі стабільно функціонувати за відсутності певних спільних для всіх (або переважної більшості) країн механізмів координації та управління, що обумовило виникнення системи міжнародних економічних та фінансових організацій з мандатом спостерігати за світо­вим економічним розвитком, попереджати дисбаланси, що виникають, і надавати всебічну підтримку країнам, що по­требують її. Ключова роль у цій системі належить Світовій організації торгівлі (СОТ).

СОТ є міжнародною організацією з розроблення та за­провадження глобальних правил торгівлі між державами, забезпечення її розвитку та передбачуваності максималь­но можливою мірою.

Функціями СОТ є:

• адміністрування торговельних угод СОТ;

• забезпечення проведення торговельних переговорів;

• вирішення торговельних спорів;

• моніторинг національної торговельної політики країн-

членів;

• технічна допомога та навчання для країн, що розви­ваються;

• співпраця з іншими міжнародними організаціями.

В основі діяльності СОТ знаходяться угоди СОТ, укла­дені більшістю держав - учасниць системи світової торгівлі. Ці документи встановлюють правові принципи міжнародної комерції. За своєю суттю вони є договорами,

49

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

що зобов'язують уряди утримувати власну торговельну політику в узгоджених рамках.

Основоположна мета СОТ - сприяти здійсненню торгівлі настільки вільно, наскільки це є можливим, допоки відсутні небажані побічні ефекти. Це означає, зокрема, усу­нення перешкод (бар'єрів) для торгівлі та забезпечення прозорості та передбачуваності торговельних правил.

Повний пакет угод СОТ нараховує біля 60 угод та домов­леностей, які, однак, можуть бути представлені у вигляді шістьох блоків, які регулюють: правовий статус СОТ як міжнародної організації; здійснення міжнародної торгівлі у трьох основних сферах - торгівлі товарами, послугами та об'єктами інтелектуальної власності; вирішення спорів в рамках СОТ; моніторинг національної торговельної політи­ки країн-членів (див. таблицю):

Марракешська угода про створення СОТ від 15 квітня 1994 р.
Торгівля товарами	Торгівля послугами	Торгівля об'єктами інтелектуальної власності
Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р.	Генеральна угода з торгівлі послугами	Угода про пов'я­зані з торгівлею аспекти інтелек­туальної влас­ності
Інші угоди з торгівлі товарами та додатки (див. примітку до табл.)	Додатки, що вста­новлюють прави­ла допуску послуг у певні сектори
Переліки зобов'я­зань країн-членів (щодо допуску певних товарів на внутрішні ринки)	Переліки зобов'я­зань країн-членів (щодо допуску певних послуг на внутрішні ринки)
Порозуміння про правила та процедури щодо врегулювання спорів
Механізм перегляду торговельної політики

50

Розділ II

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

51

Примітка до таблиці:

До інших угод з торгівлі товарами, які тлумачать і роз­вивають положення Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, належать: Угода з сільського господарства, Уго­да з застосування санітарних та фітосанітарних заходів, Угода з технічних бар'єрів у торгівлі, Угода з інвестицій­них заходів, пов'язаних з торгівлею, Угода про застосуван­ня статті VI Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 р. (Угода про андидемпінг), Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 р. (Угода про митну оцінку), Угода про огляд вантажів перед відправлен­ням, Угода про правила походження товарів, Угода про процедури ліцензування імпорту, Угода про субсидії та компенсаційні заходи, Угода про захисні заходи.

Угоди СОТ є великими за обсягом та складними, ос­кільки охоплюють широке коло питань (як-от: сільське гос­подарство, текстиль та одяг, банківська справа, телекому­нікації, державні закупівлі, промислові стандарти, сані­тарні вимоги щодо харчових продуктів, інтелектуальна власність та багато інших). Однак ряд фундаментальних принципів, які становлять основу системи світової торгівлі, пронизує всі ці документи. До таких принципів належать:

принцип торгівлі на недискримінаційній основі. Недис-кримінаційний характер торгівлі забезпечується шляхом запровадження режиму найбільшого сприяння та націо­нального режиму.

Режим найбільшого сприяння означає однакове ставлен­ня до усіх країн - членів СОТ як торговельних партнерів.

Згідно з угодами СОТ держави зазвичай не можуть дис­кримінувати своїх торговельних партнерів. У разі надан­ня певній державі особливої преференції (як-от: нижча ставка мита на ввезення певного товару), така ж преферен­ція має бути надана усім іншим державам - членам СОТ.

Принцип найбільшого сприяння (most-favoured nation (MFN) principle) є настільки важливим, що закріплений в ст. 1 Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), яка регулює торгівлю товарами. Принцип найбільшого спри­яння є пріоритетним і для Генеральної угоди з торгівлі по­слугами (ГАТС) (ст. 2) та Угоди про торговельні аспекти

прав інтелектуальної власності (ТРІПС) (ст. 4), хоч у кожній з зазначених угод підхід до цього принципу має деякі особливості.

Дозволяються деякі винятки з принципу найбільшого сприяння, наприклад: укладання рядом держав угоди про вільну торгівлю, яка застосовуватиметься тільки до товарів у межах відповідного угруповання, дискримінуючи таким чином товари, що походять з-за меж угруповання; надан­ня державами спеціального доступу до своїх ринків краї­нам, що розвиваються; застосування заходів захисту вітчизняного виробника у разі недобросовісної конкуренції з боку іноземних постачальників товарів. Однак мож­ливість застосування таких винятків згідно з угодами СОТ обмежена суворими умовами. Загалом найбільше сприян­ня означає, що у разі, коли країна знижує торговельний бар'єр або відкриває ринок, вона повинна зробити це щодо аналогічних товарів або послуг усіх своїх торговельних партнерів - членів СОТ.

Національний режим означає однакове ставлення до іноземних та вітчизняних суб'єктів господарювання у сфері торгівлі. Імпортні та вироблені та внутрішньому ринку то­вари повинні мати однаковий правовий режим - при­наймні, після того, як імпортні товари потрапили на внутрішній ринок. Те ж саме стосується іноземних та вітчизняних послуг, а також іноземних та вітчизняних тор­говельних марок, авторських та патентних прав. Принцип національного режиму так само знаходимо у трьох основ­них угодах СОТ (ст. З ГАТТ, ст. 17 ГАТС та ст. З ТРІПС), хоч, знову ж таки, підхід до цього принципу у кожній з трьох угод дещо відрізняється.

Національний режим застосовується тільки тоді, коли товар, послуга або об'єкт інтелектуальної власності потра­пили на ринок відповідної країни. Таким чином, справлян­ня мита при імпорті не є порушенням національного режи­му, навіть коли вироблювані на внутрішньому ринку това­ри не обкладаються аналогічним податком;

принцип лібералізації торгівлі. Зниження торговель­них бар'єрів - один з найбільш очевидних шляхів заохо­чення торгівлі. Бар'єри, про які йдеться, включають митні

52

Розділ II

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

53

ставки (тарифи) та нетарифні заходи (як-от: імпортні забо­рони чи квоти, які вибірково обмежують кількості товарів, що можуть бути ввезені в країну).

З часу укладення ГАТТ (1947р.) відбулося вісім раундів торговельних переговорів, спрямованих на встановлення більш сприятливих умов торгівлі. Дев'ятий, у рамках По­рядку денного з розвитку, прийнятого у м. Доха (Катар), триває нині. Спершу переговори зосереджувалися на зни­женні тарифів (мит) на імпортні товари. Як результат, на середину 1990-х pp. тарифні ставки розвинених країн на промислові товари знизилися до рівня менше, ніж 4 відсот­ки. У 1980-х pp. переговори поширилися на нетарифні ба­р'єри у торгівлі товарами, а також на сфери послуг та інте­лектуальної власності.

Угоди COT дозволяють державам запроваджувати зміни у торговельній політиці поступово, шляхом «прогресивної лібералізації». Країнам, що розвиваються, зазвичай на­дається триваліший час для виконання узятих зобов'язань;

принцип передбачуваності. Зобов'язання держави-чле-на не підвищувати торговельні бар'єри можуть бути так само важливими, як і їх зниження, оскільки такі зобов'я­зання надають торговельним партнерам чіткі перспективи їх майбутніх можливостей. Згідно з правилами COT держа­ви, погоджуючись відкрити ринки для іноземних товарів або послуг, «зв'язують» власні зобов'язання. Для товарів таке зв'язування означає визначення граничних показ­ників митно-тарифних ставок. Держава може змінити свої «зв'язані» зобов'язання, але тільки після переговорів зі своїми торговельними партнерами, що може означати не­обхідність виплати компенсації за втрати в торгівлі.

Передбачуваність та стабільність торгівлі досягається також іншими шляхами, як-от:

заборона, за загальним правилом, застосування квот та інших заходів, спрямованих на кількісні обмеження імпорту;

забезпечення максимально можливої чіткості та публі­чності (прозорості) торговельних правил держав. Значна кількість угод COT вимагає від урядів країн-членів публі­чного розкриття їх торговельної політики та практики все­редині країни або шляхом повідомлення СОТ. У рамках COT здійснюється регулярний нагляд за національною тор-

говельною політикою, правову основу якого становить Ме­ханізм перегляду торговельної політики. Метою останньо­го є досягнення глибшого розуміння торговельних правил, які застосовуються країнами-членами СОТ, та оцінка їх впливу на торгівлю;

принцип сприяння чесній конкуренції. COT інколи на­зивають інституцією «вільної торгівлі», однак це не зовсім коректно. Система світової торгівлі дозволяє застосування тарифів, а в обмеженій кількості випадків - також інші форми захисту. Точніше кажучи, це є система правил, спря­мованих на забезпечення відкритої, чесної та неспотворе-ної конкуренції.

На забезпечення чесних умов торгівлі спрямовані недис-кримінаційні торговельні режими - режим найбільшого сприяння та національний режим, правила щодо торгівлі у сфері сільського господарства, інтелектуальної власності, послуг тощо, правила щодо демпінгу, субсидування та ряд інших правил угод СОТ. Угода з державних закупівель (на­разі підписана лише окремими членами СОТ) поширює дію загальних правил конкуренції на сферу закупівель товарів, робіт, послуг державними органами країн-учасниць;

принцип заохочення розвитку та економічних реформ. Визнано, що країни, які розвиваються, потребують гнуч­кого підходу щодо визначення термінів для імплементації угод СОТ. Власне угоди СОТ успадкували більш ранні по­ложення ГАТТ, які передбачали спеціальну допомогу та торговельні привілеї для країн, що розвиваються.