§ 2. Види і форми іноземних інвестицій. Оцінка іноземних інвестицій

Під видами іноземних інвестицій український законо­давець розуміє види майнових цінностей (майна), які мо­жуть виступати іноземними інвестиціями (ст. 391 ГК, ст. 2 Закону «Про режим іноземного інвестування»).

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

1) іноземної валюти, яка згідно з Класифікатором іно­ земних валют та банківських металів, затвердженим поста­ новою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. № 34, визнаєть­ ся вільно конвертованою, широко використовується для платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу, і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну (1 група Класифікатора) (п. 1.3 Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. № 280).

Порядок іноземного інвестування у іноземній валюті врегульований розділом II Положення про порядок інозем­ного інвестування в Україну.

2) валюти України: а) при реінвестиціях в будь-які об'єк­ ти інвестування за умови сплати податку на прибуток (до­ ходи); б) при первинному інвестуванні, якщо валюту Ук­ раїни придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України або одержано іноземним інвес­ тором як прибуток (дохід) внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україні (п. 1 Указу Президента України від 7 лип­ ня 1998 р. №748/98 «Про деякі питання іноземного інвес-

198

Розділ VII

Правове регулювання іноземного інвестування

199

тування»); в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомо­стей про джерела надходження таких коштів (п. 2 ст. 21 Закону України від 19 лютого 1997 р. «Про приватизацію державного майна);

3. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'яза­них з ним майнових прав;

4. акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також кор­поративних прав щодо юридичної особи, створеної відпо­відно до законодавства України або законодавства інших країн, виражених у конвертованій валюті;

5. грошових вимог та права на вимоги виконання дого­вірних зобов'язань, які гарантовані першокласними бан­ками і мають вартість у конвертованій валюті, підтвердже­ну згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

6. будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із зако­нами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експерт­ною оцінкою в Україні;

7. прав на здійснення господарської діяльності, вклю­чаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інве­стора або міжнародними торговельними звичаями;

8) інших цінностей відповідно до законодавства України. Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних

інвестицій може здійснюватися виключно законом (ч. 2 ст. 391 ГК).

Обмеження юридичних можливостей здійснення іно­земних інвестицій у певних видах можуть:

а) випливати з правил щодо оборотоздатності окремих видів майнових цінностей, закріплених в ЦК України. Відповідно до ст. 178 ЦК об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту,

або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізич­ної чи юридичної особи. Види об'єктів, вилучених з оборо­ту, та обмежено оборотоздатних об'єктів встановлюються законом. Такі об'єкти передбачені, зокрема, ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво»¹, Зако­ном України від 8 лютого 1995 р. «Про використання ядер­ної енергії та радіаційну безпеку», Законом України від 15 лютого 1995 р. «Про обіг в Україні наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», а також По­становою Верховної Ради України від 17 червня 1992 p., якою визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України;

б) встановлюватися законами, що регулюють здійснен­ня інвестиційної діяльності в окремих формах. Так, відпо­відно до ч. З ст. 13 Закону України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» забороняється використо­вувати для формування статутного фонду бюджетні кош­ти, кошти, одержані в кредит та під заставу; згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України від 15 березня 2001 р. «Про інститу­ти спільного інвестування (пайові та корпоративні інвес­тиційні фонди) початковий статутний фонд (капітал) кор­поративного інвестиційного фонду формується лише за ра­хунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяль­ності.

Спеціальним законодавством закріплені функціональні класифікації інвестицій. Так, Закон України «Про оподат­кування прибутку підприємств» (п. 1.28 ст. 1) для цілей оподаткування поділяє інвестиції на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією розуміється господарсь­ка операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних

¹ Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень ГК України Закон України «Про підприємництво» втратив чинність з 1 січня 2004 p., крім ст. 4 Закону.

200

Розділ VII

Правове регулювання іноземного інвестування

201

фондів та нематеріальних активів, які підлягають аморти­зації згідно з цим Законом.

Під фінансовою інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інстру­ментів. Фінансові інвестиції згідно з зазначеним Законом поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - це господарська операція, яка пе­редбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Ищреінвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Валютне законодавство так само оперує поняттями «прямі» та «портфельні» інвестиції, застосовуючи їх вик­лючно до інвестицій у грошовій формі та вкладаючи у них дещо відмінний зміст. Так, вже згадуване Положення НБУ про порядок іноземного інвестування в Україну визначає портфельну інвестицію як операцію, що передбачає прид­бання цінних паперів, їх похідних та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку; пряму інвестицію -як операцію, що передбачає придбання об'єктів нерухомо­го та рухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав, а також внесення коштів і майна до статутного фонду (ста­тутного капіталу) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою. Відмінності пра­вового режиму прямих та портфельних інвестицій пов'я­зуються з тим, що останні здійснюються за участю тор­говців цінними паперами.

Формами здійснення іноземних інвестицій згідно з ук­раїнським законодавством (ст. 392 ГК, ст. З Закону «Про режим іноземного інвестування») є правові способи, за до­помогою яких здійснюється іноземне інвестування. До форм здійснення іноземних інвестицій належать:

1. часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2. створення підприємств, що повністю належать інозем­ним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність майна (капіталу) діючих підприємств повністю;

3. придбання не забороненого законами України неру­хомого чи рухомого майна.

Слід мати на увазі, що нерухоме або рухоме майно не завжди придбавається саме у зв'язку зі здійсненням інвес­тиційної діяльності. Відтак іноземне інвестування має місце лише тоді, коли майно придбавається іноземним інве­стором для його господарського використання з метою от­римання прибутку та/або іншого корисного ефекту самим інвестором чи іншим суб'єктом інвестиційної діяльності;

4. придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5. придбання інших майнових прав;

6. господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції відповідно до Закону України від 14 вересня 1999 р. «Про угод и про розподіл продукції»;

7. в інших формах, які не заборонені законами Украї­ни, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарювання України.

Узагальнюючи вищенаведені законодавчі положення, у юридичній літературі виділяють дві основні форми іно­земного інвестування: корпоративну та договірну¹.

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом (ч. 2 ст. 392 ГК).

¹ Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004.-С 551.

202

Розділ VII

Правове регулювання іноземного інвестування

203

Юридичні можливості здійснення іноземних інвестицій у певних формах можуть обмежуватися:

а) заборонами або обмеженнями щодо діяльності інозем­ них інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах ок­ ремих територій України виходячи з інтересів національ­ ної безпеки України (ч. 4 ст. 394 ГК);

б) заборонами або обмеженнями щодо інвестування в певні об'єкти. Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України « Про інвестиційну діяльність », забороняється інвестуван­ ня в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодав­ ством України, а також порушує права та інтереси грома­ дян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Обмеження у зв'язку з придбанням іноземним інвесто­ром майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні встановлюються відповідно земельним та іншим законодавством України (ч. З ст. 392 ГК).

* Іноземні інвестиції у негрошовій формі, які вкладають­ся в об'єкти інвестиційної діяльності на території Украї­ни, підлягають оцінці відповідно до ст. 393 ГК та ст. 5 За­кону «Про режим іноземного інвестування».

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до ста­тутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валю­ти України, визначеним НБУ. При реінвестиціях прибут­ку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахуван­ня інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Оцінка іноземних інвестицій проводиться у відповід­ності з вимогами, визначеними ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування».

У випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін оцінка іно­земних інвестицій повинна проводитися відповідно до За­кону України від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні» (ст. 7 Закону). Правила торгівлі іноземною валютою, затверджені поста­новою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. № 281, перед­бачають обов'язкове подання оригіналу або засвідченої у встановленому порядку копії звіту про оцінку (акта оцін­ки) майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону «Про оцінку майна та про­фесійну оціночну діяльність в Україні», для купівлі (об­міну) іноземної валюти з метою повернення іноземних інве­стицій, а також доходів, прибутків, інших коштів, одер­жаних від інвестиційної діяльності в Україні, у таких випадках:

а) за портфельними інвестиціями (крім операцій з об­ лігаціями внутрішньої державної позики) у разі повного або часткового припинення володіння іноземним інвесто­ ром цінними паперами, емітованими резидентами, а також повного або часткового повернення доходів, прибутків, інших коштів, одержаних від володіння іноземним інвес­ тором цінними паперами, емітованими резидентами (виз­ наченню підлягає ринкова вартість цінних паперів, строк між датами оцінки та поданням заявки на купівлю інозем­ ної валюти має становити не більше ЗО календарних днів);

б) за інвестиційними операціями щодо повного або час­ ткового повернення резидентом у грошових коштах май­ нової іноземної інвестиції, у тому числі здійсненої за дого­ ворами про спільну діяльність без створення юридичної особи (оцінці підлягає майнова інвестиція на час її внесен­ ня, у разі повернення доходів (прибутків) звіт або акт не подається);

в) для повернення резидентом на рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку коштів в іноземній ва­ люті з рахунку для здійснення спільної інвестиційної діяльності (оцінці підлягає майнова інвестиція на час її внесення).

204

Розділ VII

Правове регулювання іноземного інвестування

205