§ 1. Поняття та ознаки зовнішньо­економічного договору

Основною правовою формою, що опосередковує господарські зв'язки суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності України та їх іноземних контр­агентів, є зовнішньоекономічний договір.

Чинне українське законодавство оперує кіль­кома близькими за змістом поняттями: зовніш­ньоекономічна угода, зовнішньоекономічний договір, зовнішньоекономічний контракт. Зовніш­ньоекономічна угода доктринально може бути виз­начена як угода, що опосередковує господарську діяльність у сфері міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, інтелектуаль-

ною власністю

¹ Синонімом терміна «зовнішньоекономічна угода» є термін «міжнародна комерційна угода»; водночас наявні деякі смислові відтінки. «Зовнішньоекономічна угода» відображає позицію однієї держави: участь українських суб'єктів господарювання у міжнародному економічному співробітництві є їх зовнішньоекономічною діяльністю, яка опосередковується вчиненням зовнішньоекономічних угод. Та сама діяльність з позиції двох чи більше держав буде міжнародною господарською діяльністю, а угоди, що її опосередковують - міжнародними комерційними угода­ми (Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. - С. 336).

Зовнішньоекономічний договір 83

Зовнішньоекономічна угода, як і угода (правочин) за­галом, може бути односторонньою, коли для її вчинення є необхідним і достатнім волевиявлення однієї сторони (наприклад, довіреність), та дво- або багатосторонньою, коли для її вчинення необхідним є узгоджене волевияв­лення двох або більше сторін. Дво- або багатосторонні зов­нішньоекономічні угоди є зовнішньоекономічними дого­ворами.

Термін «контракт» вказує на матеріальну форму зовніш­ньоекономічного договору, існування його у вигляді пра­вового документа, в якому зафіксований факт угоди та зміст зобов'язань сторін. У законодавстві України поняття «зов­нішньоекономічний договір» та «зовнішньоекономічний контракт» вживаються як рівнозначні.

Легальне визначення зовнішньоекономічного догово­ру (контракту) міститься в ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: це матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спря­мована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяль­ності.

З цього визначення випливають дві кваліфікуючі озна­ки зовнішньоекономічного договору:

1. спрямованість на забезпечення господарської (зовніш­ньоекономічної) діяльності контрагентів (ця ознака визна­чає зовнішньоекономічний договір як різновид господарсь­кого договору);

2. різна державна належність контрагентів (ця ознака пояснює, за яких умов господарський договір набуває міжнародного характеру, стає власне «зовнішньоекономіч­ним»).

Оптимальність критерію різної державної належності (національності) контрагентів, який був притаманний доктрині й практиці Союзу РСР, для встановлення міжна­родного характеру договору не є безспірною. Останнім часом міжнародно-правові документи, а також спеціальні закони України для цілей встановлення міжнародного ха­рактеру договору віддають перевагу іншому критерію -

84

Розділ IV

Зовнішньоекономічний договір

85

місцезнаходженню комерційного підприємства (place of business), під яким розуміють постійне місце регулярно­го здійснення ділових операцій. Така розмежувальна оз­нака використана, зокрема, в Нью-йоркській конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу то­варів 1974 p., Віденській конвенції про договори міжна­родної купівлі-продажу товарів 1980 p., Гаазькій кон­венції про право, що застосовується до договорів міжна­родної купівлі-продажу товарів 1986 р., Оттавських конвенціях 1988 р. про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 198 5 р., а також у Законі України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж».

На користь використання цього критерію (на протива­гу критерію національності) свідчать такі аргументи: а) на практиці використання критерію національності може викликати певні складнощі, оскільки не завжди можливо встановити однозначно національну належність сторони договору, особливо юридичної особи; б) критерій національ­ності має формальний характер, не обов'язково має зв'я­зок з договором та його виконанням. З огляду на це Віденсь­ка конвенція (ст.1 (3)) та інші договори, що уніфікують право міжнародної торгівлі, прямо підкреслюють, що на­ціональна належність сторін не повинна братися до уваги. Згідно з останнім підходом не буде визнаний міжнародним контракт, укладений між фірмами різної національної на­лежності, комерційні підприємства яких знаходяться на території однієї держави. Водночас вважатиметься міжна­родним контракт, укладений між фірмами однієї націо­нальної належності, комерційні підприємства яких знахо­дяться в різних державах.

Для випадків, коли сторона договору має декілька ко­мерційних підприємств у різних країнах (зокрема, і у країні, де знаходиться контрагент за договором) Віденська конвенція (ст.10) передбачає, що до уваги береться те ко­мерційне підприємство, яке, з урахуванням обставин, відо­мих сторонам або передбачуваних ними в будь-який час до

чи в момент укладення договору, має найтісніший зв'язок з договором та його виконанням¹.

Інші ознаки, характерні для зовнішньоекономічних договорів (перетин предметом договору митного кордону, розрахунок у валюті, яка є іноземною хоча б для однієї сто­рони договору, підсудність спорів з договору міжнародно­му комерційному арбітражу тощо), є факультативними. Наявність цих ознак є наслідком міжнародного характеру відповідних договорів, а відтак вони (ознаки) на можуть розглядатися як кваліфікуючі ознаки зовнішньоекономіч­ного договору. Окрім того, ці ознаки присутні не у будь-якому зовнішньоекономічному договорі (не мають універ­сального характеру).

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного до­говору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законів України та/або закону місця укла­дання договору.

Зовнішньоекономічний договір складається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньо­економічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.

Статусу (характеру) торгових звичаїв, що широко зас­тосовуються в міжнародному комерційному обороті, набу­вають Принципи міжнародних комерційних договорів, які розроблені Міжнародним інститутом з уніфікації приват­ного права (УНІДРУА) та опубліковані у 1994 р. Ці прин­ципи встановлюють загальні норми для міжнародних ко­мерційних договорів та:

¹ Ст.10 Віденської конвенції містить вирішення тільки одного випадку, пов'язаного з тлумаченням поняття місцезнаходження ко­мерційного підприємства. Однак проблема його тлумачення не ви­черпується цим випадком. Зокрема, правового вирішення потребу­ють питання: чи є місцезнаходження представництва сторони місцезнаходженням її комерційного підприємства; чи є філія комер­ційним підприємством сторони; чи можна участь у виставці роз­глядати як місцезнаходження комерційного підприємства.

86

Розділ IV

Зовнішньоекономічний договір

87

• підлягають застосуванню у разі якщо сторони погоди­лися, що їх договір буде регулюватися цими Принципами;

• можуть застосовуватися, коли сторони погодилися, що їх договір буде регулюватися « загальними принципами пра­ва», «lexmercatoria» або аналогічними положеннями;

• можуть застосовуватися для вирішення питання, що виникає у випадку, коли виявляється неможливим встано­вити відповідну норму права, яке підлягає застосуванню;

• можуть застосовуватися для тлумачення та доповнен­ня міжнародних уніфікованих правових документів;

- можуть слугувати моделлю для національного та міжнародного законодавства.

У практиці міжнародного комерційного арбітражу по­ширюється тенденція до застосування Принципів УНІД-РУА навіть за відсутності угоди сторін договору про це.

В силу принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені зако­нами України (ч. 4 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність»).