§ 5. Правові режими зовнішньо­економічної діяльності

Конкретний зміст регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначається правовим режимом ЗЕД¹. На те-

¹ У найбільш загальному плані правовий режим визначається як порядок регулювання, що виражається в комплексі правових засобів, які характеризують особливе сполучення взаємодіючих дозволянь, заборон, позитивних зобов'язувань, та створюють особ­ливу спрямованість регулювання (Алексеев С. С. Теория права. - М.: Изд-во БЕК, 1994. - С. 170).

54

Розділ II

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

55

риторії України згідно з Законом України «Про зовнішньо­економічну діяльність» (ст.7) запроваджуються три види правових режимів для іноземних суб'єктів господарювання.

1) Національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарювання України.

Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяль­ності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України (положення про національний режим інвестиційної діяль­ності закріплені також у ст. 394 ГК, ст. 7 Закону України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестуван­ня» та Законі України від 17 лютого 2000 р. «Про усунен­ня дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємниць­кої діяльності, створених з використанням майна та гро­шових коштів вітчизняного походження»).

Національний режим встановлений також щодо експор­тно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарюван­ня тих країн, які входять разом з Україною до економіч­них союзів.

2) Режим найбільшого сприяння, який означає, що іно­ земні суб'єкти господарювання мають обсяг прав, префе­ ренцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими кори­ стується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт гос­ подарювання будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче.

Режим найбільшого сприяння надається на основі взаєм­ної угоди суб'єктам господарювання інших держав згідно з відповідними міжнародними договорами України та зас­тосовується у сфері зовнішньої торгівлі. Суть принципу найбільшого сприяння полягає в тому, що режим, який застосовується до суб'єктів господарювання однієї інозем­ної держави, з якою укладений торговельний договір, буде поширюватися і на суб'єктів господарювання будь-якої іншої держави, з якою також укладений торговельний до­говір з аналогічних питань. Таким чином, в силу режиму найбільшого сприяння створюються рівні умови для

суб'єктів господарювання всіх іноземних держав стосовно тих питань торгівлі, які передбачені торговельними дого­ворами.

Україною укладена значна кількість двосторонніх тор­говельних угод, які містять положення про режим най­більшого сприяння, як-от: Угода про партнерство і співро­бітництво між Україною та Європейськими Співтовариства­ми та їх державами-членами (УПС) від 14 червня 1994 p., Угода між Урядом України та Урядом Республіки Індія про торговельно-економічне співробітництво від 27 березня 1992 р., Угода про торговельні відносини між Україною та Сполученими Штатами Америки від 6 травня 1992 р., Уго­да між Урядом України і Урядом Китайської Народної Рес­публіки про торговельно-економічне співробітництво від 8серпня1992р., Угода між Урядом України та Урядом Ка­нади про торговельні та комерційні відносини від 31 берез­ня 1994 р., Угода між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про торгівлю та економічне співробітництво від 11 липня 1995 p., Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про торговельно-еконо­мічне співробітництво від 25 жовтня 1995 p., Угода між Урядом України та Урядом Австралії про торговельно-еко­номічне співробітництво від 17 березня 1998 р., ряд угод з країнами СНД та ін.

Вступ України до COT зумовлює значне розширення сфери застосування національного режиму та режиму най­більшого сприяння, а саме: застосування цих режимів щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів госпо­дарювання тих країн, які є членами COT.

3) Спеціальний режим, який застосовується до тери­торій спеціальних економічних зон згідно із ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також до тери­торій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі вста­новлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжна­родними договорами за участю України відповідно до ст. 2 5 цього Закону.

Відповідно до ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність», на території України можуть запроваджу­ватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та

56

Розділ II

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

57

територія зазначених зон встановлюються Верховною Ра­дою України шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон.

Законодавчу основу функціонування спеціальних еконо­мічних зон (СЕЗ) в Україні становлять: глава 39 ГК, Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади ство­рення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», закони про окремі СЕЗ, що визначають територію і статус СЕЗ, у тому числі строк, на який вона створюється (наприклад, закони України від 24 грудня 1998 р. «Про спе­ціальні економічні зони та спеціальні режими інвестицій­ної діяльності в Донецькій області», від Ібсічня 1999р. «Про спеціальну економічну зону «Яворів», від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційно­го типу «Курортополіс Трускавець», від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Рені» та ін.).

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою час­тину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На те­риторії СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб (ст. 1 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»). Подібними до СЕЗ за правовим режимом є території пріо­ритетного розвитку (ТПР), тобто території, де склалися несприятливі соціально-економічні умови та запрова­джується спеціальний режим інвестиційної діяльності для розвитку нових виробництв та створення робочих місць (відповідно до законів України від 15 липня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Луганській області», від 21 груд­ня 2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяль­ності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим», від 5 квітня 2001 р. «Про спеціальний режим інве­стиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області» та ін).

Необхідно зазначити, що попри встановлене в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», режим СЕЗ в Україні не є режимом, адресованим іноземним суб'єк­там господарювання. Суб'єктами СЕЗ є суб'єкти господа­рювання, які розташовані і здійснюють підприємницьку діяльність на території СЕЗ та зареєстровані як суб'єкти СЕЗ. Тобто режим СЕЗ є спеціальним режимом господарсь­кої, у тому числі зовнішньоекономічної, діяльності суб'єктів господарювання України.

Надання спеціальних режимів в рамках СЕЗ та ТПР повинно здійснюватися з обов'язковим врахуванням:

• вимог Угоди про субсидії та компенсаційні заходи, яка входить до системи угод СОТ, і спрямована на забезпечен­ня дисципліни державної підтримки економіки з метою недопущення надання необґрунтованих переваг національ­ним суб'єктам господарювання порівняно з іноземними та спотворення таким чином конкуренції¹;

• приписів п. 2.2 ст. 49 УПС, який зобов'язує Сторони утримуватися від надання будь-якої державної допомоги окремим підприємствам чи виробництву товарів, крім пер­винних товарів, що визначені ГАТТ, або від надання послуг, які спотворюють або загрожують спотворити конкуренцію і які таким чином впливають на торгівлю між Співтовари­ством і Україною.

Згідно з ст. 25 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна може укладати з державами, які ма­ють спільні з Україною морські та/або сухопутні кордони, двосторонні та/або багатосторонні договори, що встановлю­ють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб'єктів ЗЕД України та суб'єктів господарювання цих держав у відно­синах з ними.

Встановлення спеціальних режимів означає надання суб'єктам господарювання окремих країн більших переваг, ніж надаються суб'єктам господарювання інших країн, тобто, мова йде про вилучення з принципу найбільшого

¹ Детальніше про цю Угоду див.: розділ VIII цього посібника.

58

Розділ II

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

59

сприяння. Переліки допустимих вилучень з режиму най­більшого сприяння встановлюються у двосторонніх торго­вельних договорах. Типовим є непоширення режиму най­більшого сприяння на пільги та привілеї, які одна з сторін торговельного договору надає або надасть в майбутньому:

а) сусіднім державам з метою полегшення прикордон­ ної торгівлі;

б) державам, які разом з нею входять до митного союзу або зони вільної або преференційної торгівлі, які вже існу­ ють або будуть створені в майбутньому;

в) третім країнам в рамках багатосторонніх домовлено­ стей, в яких не бере участі інша сторона.

Слід відзначити, що ст. 24 ГАТТ дозволяє у порядку виключення з принципу найбільшого сприяння укладан­ня регіональних торговельних угод за умови дотримання певних критеріїв:

• угоди повинні сприяти більш вільному здійсненню торгівлі всередині групи без підвищення бар'єрів у торгівлі з країнами за межами групи. Іншими словами, регіональ­на інтеграція має доповнювати глобальну систему торгівлі, а не загрожувати їй;

• якщо засновується зона вільної торгівлі або митний союз¹, митні тарифи та інші торговельні бар'єри мають бути зменшені або усунуті практично в усіх секторах торгівлі всередині групи. Умови торгівлі з іншими країнами не по­винні бути більш обмежувальними, аніж до заснування групи.

Особливим видом спеціального режиму ЗЕД для україн­ських суб'єктів господарювання є режим сприяння, який встановлюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 р. № 593 «Про сприяння зовніш­ньоекономічній діяльності». Цією постановою Державній митній службі України надане право під час провадження

¹ Як митний союз, так і зона вільної торгівлі передбачають ска­сування митних тарифів та інших обмежень торгівлі щодо практич­но усієї торгівлі між членами угруповання. Однак митний союз пе­редбачає заміну двох або декількох митних територій однією (спільною) митною територією, а зона вільної торгівлі - це група з двох або більше митних територій.

ЗЕД окремо визначеними підприємствами - резидентами України не застосовувати на момент митного оформлення певні заходи нетарифного регулювання та інші обмежен­ня. Спільним наказом Держмитслужби, МЗЕЗТоргу та ДПА України від 22 липня 1999 р. № 411/488/357 затвер­джені Критерії оцінки підприємств - резидентів України, під час провадження якими зовнішньоекономічної діяль­ності застосовується режим сприяння, та порядок визна­чення таких підприємств.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Визначте мету, коло суб'єктів та засоби регулюван­ня ЗЕД.

2. Розкрийте компетенцію органів державного регулю­вання ЗЕД.

3. Якими повноваженнями щодо регулювання ЗЕД на­ділене Міністерство економіки України?

4. Які повноваження щодо регулювання ЗЕД здійсню­ють органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації?

5. Дайте характеристику правового становища тор­гово-промислових палат як органів недержавного регулю­вання ЗЕД.

6. Назвіть повноваження Торгово-промислової палати України.

7. Що таке Світова організація торгівлі? Назвіть ос­новні функції СОТ.

8. Які угоди СОТ ви знаєте? Які принципи покладені в основу цих угод?

9. Визначте зміст та сферу застосування національ­ного режиму для іноземних суб'єктів господарювання.

10. Що таке режим найбільшого сприяння у зовнішній торгівлі?

11. Розкрийте сутність спеціального режиму як винят­ку з режиму найбільшого сприяння.

Розділ III

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ