5. Класифікація галузей сільського господарства. Поєднання галузей.

Сільське господарство є багатогалузевим як у територі­альному плані, так і у внутрішньогосподарському, що зумов­лено самою природою сільськогосподарського виробництва та іншими чинниками. В результаті цього підприємства ви­робляють не один вид продукції, а кілька, що й приводить до формування цілого ряду галузей.

Галузь — це сфера матеріального виробництва, яка ха­рактеризується видом і призначенням кінцевої продукції, певною технологічною схемою, системою машин та особливі­стю організації. За економічним значенням і обсягами ви­робництва галузі поділяють на головні, додаткові та під­собні.

Головна характеризує виробничий напрям підприємства, визначає спеціалізацію й дає найбільшу частину в структурі товарної продукції.

Додаткова галузь сприяє розвитку основної, дає змогу повніше і раціональніше використовувати землю, техніку, робочу силу й одержати більшу кількість продукції з одиниці земельної площі. Тому поєднання головних і додатко­вих галузей — невід'ємна умова ефективного господарю­вання.

Підсобна галузь — це, як правило, несільськогосподарське виробництво - її призначення полягає в тому, щоб здій­снювати виробниче обслуговування основної і додаткової галузей (ремонтні майстерні, автогаражі, енерго- і водопос­тачання), сприяти повнішому використанню трудових ресур­сів у зимовий період, створювати додаткові товари для задоволення потреб населення.

Раціональне та ефективне функціонування галузей мож­ливе лише за умови їх правильного поєднання, яке грунту­ється на певних принципах, що обумовлюють взаємозалеж­ність використання спорідненої продукції, однотипних тех­нічних засобів, рівномірність використання трудових ресур­сів протягом року та грошових надходжень.

Основними принципами раціонального поєднання галузей є:

- використання відходів однієї галузі іншою (відходи про­довольчих культур галузей рослинництва: солома, полова, зерновідходи, гичка, буряків та ін. використовуються галузя­ми тваринництва, а відходи тваринництва (гній, сеча) — га­лузями рослинництва);

• зменшення сезонності робіт у рослинництві можливе за рахунок завантаження робітників у зимовий період у створених додаткових та підсобних галузях та використан­ня працівників цих галузей у напружені періоди польових робіт;

• розвиток рослинницьких галузей із різними строками виконання робіт (рільництво, овочівництво, садівництво) сприяє поліпшенню використання техніки і робочої сили;

• взаємоузгодженість використання різних земельних угідь галузями сприяє підвищенню родючості грунтів за рахунок впровадження різних видів сівозмін та чергування культур. Це дозволяє підвищувати їх урожайність, знижувати собі­вартість продукції, збільшувати прибутки;

• рівномірність грошових надходжень протягом року до­сягається за рахунок такого поєднання галузей, яке дає змогу здійснювати реалізацію продукції протягом усього року.

6. Обгрунтування спеціалізації

Основним показником при визначенні спеціалізації під­приємства є питома вага галузі в структурі товарної про­дукції. Для обґрунтування спеціалізації використовують різ­ні економічні показники, які характеризують:

• структуру ви­робництва (структура товарної і валової продукції, посівних площ, поголів'я тварин, рівень товарності, затрати праці)

• ефективність спеціалізації (виробництво валової і товарної продукції з одини­ці земельної площі, собівартість продукції, продуктивність праці, рівень рентабельності).

Економічним критерієм ефективності спеціалізації є одер­жання з одиниці земельної площі валового доходу та при­бутку.

8