4. Поняття, економічний зміст і види спеціалізації сільськогосподарських підприємств

Є загально відомою наявність суспільного поділу праці, який виникає й удосконалюється разом з розвитком продук­тивних сил і виробничих відносин, що зумовлює виділення виробництва певних видів продукції в самостійні галузі, підгалузі відповідно до потреб суспільства. Це стало суттю спеціалізації.

Спеціалізація — це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, об­ластях і регіонах. Вона ґрунтується на тому, що кожне підприємство використовує свої ресурси на виробництві тих видів продукції, які найбільшою мірою відповідають конк­ретним природним та досягнутим економічним умовам і попиту ринку.

Спеціалізація — процес закономірний, багатоплановий, який залежно від природних, економічних та організаційних факторів розвивається в різних напрямах, внаслідок чого склались різні її форми, що відображають ту або іншу особливість її використання.

У сільському господарстві розрізняють спеціалізацію зо­нальну, загальногосподарську, внутрішньогосподарську та внутрішньогалузеву.

Зональна спеціалізація ґрунтується на територіальному поділі праці за природно-економічними зонами, під якими розуміють територію області або її частину, що характеризу­ється спільністю ґрунтово-кліматичних та економічних умов і відповідною ним спеціалізацією підприємств.

Проте навіть в одній природно-економічній зоні умови можуть бути досить різноманітними. Наприклад, у Київській області є зона Полісся, перехідна до лісостепової і лісостепо­ва. Тому шаблону в розміщенні та спеціалізації виробництва не повинно бути. Особливо це важливо в умовах переходу до ринкових відносин, коли головною вимогою спеціалізації стає попит на певні види продукції, що й слід насамперед враховувати, якщо природні умови дозволяють виробляти таку продукцію.

Загальногосподарська спеціалізація є основною формою поділу праці в сільському господарстві. Вона передбачає виробництво певних видів сільськогосподарської продукції всередині адміністративного району і полягає в тому, що підприємства будь-яких форм власності спеціалізуються на виробництві тих видів продукції, на які є сталі замовники та споживачі, ефективність даного виробництва має переваги перед іншими видами, що можуть вироблятися в даній зоні.

Внутрішньогосподарська спеціалізація від загальногос­подарської відрізняється тим, що перша ґрунтується на поділі праці між підприємствами, а друга — всередині нього між його підрозділами. Перевага великого виробництва за­гальновідома, і для того, щоб ці переваги не втратити, всередині підприємства в певних господарських формуван­нях концентруються, окремі види діяльності, що дає змогу довести розміри окремих галузей до оптимальних і з менши­ми витратами виробити ту чи іншу продукцію.

Внутрішньогалузева спеціалізація передбачає поділ пра­ці всередині галузі за принципом розчленування загаль­ного технологічного процесу по виробництву певного виду продукції на окремі його стадії, які на взаємоузгодженій основі виконують внутрішньогосподарські підрозділи або сільськогосподарські підприємства.

Прикладом такої спеціалізації підприємств може бути виробництво кормів та продаж їх спеціалізованим госпо­дарствам по відгодівлі худоби або вирощування насіння овочевих та інших культур. Усередині підприємств цей фак­тор проявляється більш рельєфно. Характерним і поширеним у цьому плані є виконання окремими самостійними підрозді­лами певних часткових технологічних процесів. Серед них набули поширення: заготівля та внесення органічних і міне­ральних добрив; боротьба з хворобами і шкідниками рослин (особливо в садівництві); збирання зернових культур при загінній формі організації праці тощо.