Тема 2. Система ведення господарства. Спеціалізація і поєднання галузей сільськогосподарських підприємств

1. Поняття і класифікація системи ведення господарства

2. Системи рослинництва

3. Системи тваринництва

4. Поняття, економічний зміст і види спеціалізації сільськогосподарських підприємств

5. Класифікація галузей сільського господарства. Поєднання галузей.

6. Обґрунтування спеціалізації.

1. Поняття і класифікація системи ведення господарства

Для ефективного розвитку сільськогосподарського вироб­ництва необхідне найповніше і найраціональніше використан­ня виробничих ресурсів підприємств. Цьому сприяє впрова­дження науково обґрунтованої системи ведення господарства.

Система ведення господарства ( система господарства) — це сукупність соціально-економічних, організаційних, технічних та технологічних принципів побудови і ведення виробництва для конкретних умов з метою всебічного використання виробничого потенціалу підприємства, одержання максималь­ного прибутку.

Фактори формування системи ведення господарства:

1. Природні – клімат, грунт, рельєф місцевості, водний режим.

2. Економічні – фінансова та інвестиційна політика держави.

3. Політичні – світовий ринок, міжнародне становище країни.

4. Науково-технічні – розвиток науки і наукове забезпечення, розвиток техніки, енергетики, впровадження прогресивних технологій виробництва, зберігання та переробки продукції, розвиток агросервісу та вдосконалення інфраструктури АПК.

5. Соціально-демографічні – соціальна інфраструктура села, соціально-економічні умови та стимулювання праці.

6. Біологічні – сільськогосподарські культури і сорти, види та породи тварин, захист рослин та тварин от шкідників і хвороб.

7. Ресурсного потенціалу – якість та кількість земельних ресурсів, якість та кількість трудових ресурсів, якість та кількість матеріально-технічних ресурсів.

8. Організаційні – трудова і технологічна дисципліна, вдосконалення планування і прогнозування виробництва, вдосконалення внутрішньогосподарських відносин.

Основні компоненти системи ведення господарства:

спеціалізація виробництва,

кооперація та інтеграція,

організаційні відносини,

соціально-економічні відносини.

Класифікація систем ведення господарства здійснюється за:

1) регіональними рівнями (системи ведення господарства для країни, зони, області, району, підприємства);

2) галузевим принципом (системи: рослинництва; тварин­ництва; допоміжних і обслуговуючих виробництв для під­приємства) ;

3) технологічною ознакою (системи: землеробства; добрив; годівлі худоби; машин; оплати праці та ін.);

4) структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства)

Поняття науково обґрунтованої системи ведення господар­ства охоплює:

раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найефективніші напрями викори­стання капітальних вкладень; впровадження прогресивних ме­тодів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; зростання матеріальної заінтересо­ваності працівників у збільшенні виробництва продукції й зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація і раціональне поєднання галузей, системи рослинництва, тваринництва, машин, ор­ганізаційно-економічних заходів тощо.

Чим нижчий регіональний рівень, за яким розробляється система ведення господарства, тим глибшою і конкретнішою повинна бути її розробка.

Головними факторами, що впливають на формування системи ведення господарства сільськогоспо­дарського підприємства, її розвиток є ресурсний потенціал, тобто наявність матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства.

При обґрунтуванні системи ведення господарства конк­ретного сільськогосподарського підприємства визначають його раціональну виробничу та організаційну структуру.

Систему ведення господарства розробляють для кожного конкретного підприємства. При цьому широко використову­ють рекомендації наукових установ, дані передового досвіду підприємств та їхніх виробничих підрозділів, нормативні ма­теріали тощо.