3. Інсценізація творів художньої літератури (байка, казка, п’єса) як важливий засіб виховання учнів.

Інсценізація, або Інсценівка (лат. in — на і scaena — сцена) — переробка літературного твору (прозового, поетичного) для постановки його на сцені або для радіо- чи телевистави. І. має на меті засобами драматургії передати ідейно-художній зміст інсценізованого твору, тут можлива і його інтерпретація.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору для сцени або кіно. Можна пропонувати учням інсценізувати казку. Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Яскравим вираженням творчої активності дитячого колек­тиву в процесі роботи над казкою є ігри-драматизації. Учні дістають певні ролі казкових персонажів, перевтілюються в ці образи і таким чином відтворюють сюжет казки. Драматизовані ігри справляють на молодших школярів величезне враження. Гра-драматизація саме й цікава тим, що в ній активну участь беруть діти, виявляється їхня творча індивідуальність. І чим виразніше розкриваються риси особистості дитини, тим більший інтерес виникає у неї до цієї гри. Тому не слід обмежувати творчу активність дітей, їхнє власне тлумачення казки, бажання вносити корективи у манеру рухів дійових осіб, їхню мову тощо. Важливо, щоб учні вільно, невимушене відтворювали сюжет казки, передавали її народний колорит.

Інсценізація – форма виховної роботи, яка допомагає учням набувати акторської майстерності та проявляти творчість, талант.

Вчитель обирає сюжет для інсценізації, розподіляє ролі або шляхом жеребкування учні обирають їх самостійно.

1 варіант – вчитель читає слова автора та слова головних героїв, а учні імпровізаційно невербально виконують ролі.

2 варіант – вчитель читає слова автора, а учні слова героїв.

Після виконання фрагменту драматичного твору,вірша, пісні, казки, яку про інсценували, вчитель обговорює разом із дітьми сюжет, оцінює поведінку героїв, вчинки, роблять висновок про те, чия гра запам’яталась більше або чим сподобався мені актор. Оцінюється ерудиція, творчість, акторська майстерність тощо.

Наприклад: Інсценізація “Якщо твій друг помилився...”, “Якщо ти погано вчинив”, інсценізація казки “Про двох братів – Умійка та Невмійка”.

Івасик – Телесик

(для дітей молодшого шкільного віку)

Дійові особи: дід, баба, Івасик – Телесик, лисиця, вовк, кабан, білка, зайчик.

Автор.

Жили собі дід та баба в селі на горбочку

В чепурненькій хатиночці аж біля лісочку,

Мали сина маленького,

Івасиком звали,

Колисали в колисочці і пісень співали.

Баба сидить біля хати та співає колискову "Люлі, люлі, люлі налетіли гулі".

А Івасик ріс скоренько, сили набирався,

Мамі вдома помагав, по рибку збирався.

Івасик:

Ти зроби мені, татусю, човник та веселечко,

Буду рибку я ловити отут недалечко

Досить вам стареньким уже працювати,

Буду рибку я ловити та вас годувати.

Дід:

Добре, сину, все зроблю як ти забажаєш,

Ти ж тепер стареньким нам всюди помагаєш!

Автор:

Зробив батько човник та й срібне веселечко,

Став ловить Івасик рибку в річці недалечко.

Як тільки наловить рибки синок багатенько,

Стане кликати матусю отак голосненько.

Івасик:

Ой, іди, іди матусю, моя ти рідненька,

Забери в мене цю рибку ти зараз швиденько,

Звари, мамо, з неї юшку та й підсмаж рибинку,

Нагодуй себе та батька і мене - дитинку!

А я буду й далі тут рибку ловите,

Так і будемо всі разом ми у світі жити.

Баба:

Йду спішу, синочку, ти мій дорогенький,

Рости дужим і здоровим, сину мій рідненький,

Лови, сину, рибку велику й маленьку,

Та й співай же пісень дзвінко, веселенько!

Автор:

Прийде, рибку забере, та й іде додому,

Готувати їстоньки Івасику своєму.

А лисиця раз почула отаку розмову,

Й задумала зробить лихо Івасику малому.

Підкралася до берега та й давай чекати,

Коли буде пливти човник до своєї хати.

Лисиця:

Украду Івасика заберу рибину

Буду годувати всю свою родину,

А Івасика заставлю рибу ще ловити,

Буде цей Івасик в моїй хаті жити!

Автор:

Так вона сиділа й вела свою мову,

Та не бачила що Івасик чує цю розмову.

Зайчик:

Не допущу я до цього, не буде такого,

Щоб лисиця їла рибку Івасика малого!

Автор:

Та й побіг мерщій до лісу, став посеред нього.

Та й як крикне голосненько.

Зайчик.

Гей, всі друзі лісові, йдіть сюди скоренько,

Будемо хлопця рятувати, від лиск хитренькій!

Автор:

Як почули крик у лісі, зразу позбігались:

Вовк, їжак, кабан і білка – всі разом зібрались!

Їжак:

Зайчику, чого кричиш, що тут в тебе сталось?

Білка:

Хто, кого тут кривдить, розкажи скоренько,

Заступимось ми за нього всі разом дружненько!

Зайчик:

Хоче тут лисиця, біди наробити,

Хоче примусить Івасика в своїй хаті жити,

Щоб він рибу їй ловив, годував ледащу,

Допустити такого не можемо ми нізащо!

Кабан:

Треба нам лисицю всім отут провчити,

Щоб могли спокійно ми у лісі жити?

Вовк:

Одягну сорочку Івасика малого,

Буду я пливти в човні та співать за нього!

Хай подумає лисиця що я - це Телесик.

Їжак:

Добре кажеш, молодець, вовчику сіренький,

Треба руду обдурити хоч разок гарненько!

Білка:

А то думає, руда, що усіх хитріша,

Треба нам їй показати, що ми розумніші!

Зайчик:

Як рішили так і зробимо, провчимо руденьку,

Щоб усім, усім у лісі жилось спокійненько!

Автор:

Як рішили, так і зробили –

Вовка в човник посадили,

Аж тут і лисичка іде та співає,

Та на човник на річечці ласо поглядає!

Лисиця:

Пливи, пливи, Івасику, буду годувати,

Прохолодним квасом буду частувати!

Вовк:

Пливу, пливу, матусенько, пливу дорогенька.

Автор:

Сказав Вовчик голоском тоненько, тоненько.

Стоїть лиска на березі та й човник чекає,

Як їсть вона рибку, собі уявляє,

Та тихесенько під ніс пісеньку співає.

Лисиця:

Ой, яка ж я розумненька, яка ж я хитренька,

Усіх в лісі обдурила, лисенька руденька,

Хочу я на бережку смачну рибку з'їсти...

Вовк:

Як не соромно, тобі, лисичко, брехати,

Забирайся ти скоріше до своєї хата.

Бо як прийдуть зараз звірі сюди на розправу,

Інсценізація БАЙКИ "КІТ І ВОВК"

Дійові особи: автор, дідусь, кіт, вовк

Автор

В село із лісу Вовк забіг...

Не думайте, що в гості, братці.

Ні, в гості вовк не забіжить;

А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:

Проклятий люд з собаками настиг...

І рад би Вовк в які ворота вскочить,

Та лишенько йому; куди не поглядить

Усюди Вовченька недоленька морочить.

Хоч сядь та плач;

Ворота, як на теж, кругом заперті,

А дуже Вовкові не хочеться умерти

(Бо він ще не нажився, бач!),

А гірше од людей - од видимої смерті...

Коли глядить -

На загороді Кіт сидить,

На сонечку мурликає - дрімає.

{Вовк підскакує до Кота і звертається:)

ВОВК:

Котусю, братику! Скажи мені скоріше,

Хто з хазяїнів отут усіх добріший?

Я хочу попрохать, щоб хтось мене сховав

На цей недобрий час. Я б у пригоді став!...

Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!

Котусю-братику! Куди ж мені поткнуться?

КІТ: (поважно, не повертаючи голови) Проси мерщій Степана, Він добрий чоловік.

ВОВК:

Та я у нього вкрав барана.

КІТ:

Ну так навідайсь до Дем'яна.

ВОВК:

Е, і Дем'яна я боюсь: Як тільки навернусь, Він і згадає поросятко.

КІТ: (співучасливо)

Біжи ж, аж ген живе Трохим!

ВОВК:

Трохим? Боюсь зійтися з ним:

З весни ще злий він за ягнятко.

КІТ: (розмірковуючи)

Погано ж... Ну а чи не прийме Клим?

ВОВК:

Ох , братику! Теля я в нього з'в!

КІТ:

Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, Чого ж ти, братику, сюди і забігав? Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб вовка от біди сховали! І так-таки ти сам себе вини: Що, братику, повіяв, те й пожни.