2. Педагогічна та акторська дія: спільне й відмінне.

Вибудувати педагогічну дію за принципом театральної на уроці зовсім не проста річ. Це можна пояснити словами В. Шаляпіна: «Справжній театр — не лише індивідуальна творчість, а й колективна дія, яка вимагає повної гармонії її складників». Педагогічна дія в класі — це вміння педагога-актора відразу стати педагогом-режисером, віддавши свої акторські функції учням. Для педагога важливо опанувати курс практичного педагогічного мистецтва, усвідомити особливості сценічної дії, якщо під дією розуміємо живий органічний процес, спрямований на здійснення певно визначеної цілі. Педагогічну дію з театральною єднає їхня органічність, яка зумовлює процес творчості за законами своєї природи. Це означає, що і актор, і вчитель, як і в житті, мусять набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати. Одначе в органічності приховується і відмінність між актором і педагогом, а отже й між відповідними діями. Якщо перший повинен навчитися правильно сприймати, оцінювати, знаходити рішення і впливати на суб’єкти, що оточують його, в умовах художнього узагальнення, то другий, концентруючи в собі акторсько-режисерські можливості, повинен доводити результати своєї впливовості до художнього узагальнення. Якщо акторові на сцені доводиться по-новому навчатися всього того, що йому добре знайоме в житті, то педагогові необхідно навчатися бути природним, з поглибленим баченням життя через призму своєї професії.

Коли входите до аудиторії, учні вітаються, зосередьте свою увагу на учнях, витримайте мовчазну паузу, поки не наступить тиша. Тільки після цього відразу ж уключіть їх у конкретну діяльність. Людина мислить тільки тоді, коли перед нею є завдання! Необхідна мобілізація всіх учнів на конкретну роботу. Головне — активізувати увагу дітей, викликати в них інтерес до навчання. Ще К. Ушинський писав: «Увага — це єдині двері, через які відчуття зовнішнього світу викликають у душі почуття».

Залежно від характеру дій людини увага її буває зовнішньою і внутрішньою. Перша пов’язана з об’єктами поза людиною, друга — з відчуттям образів, створюваних уявою, фантазією. Види й форми уяви завжди взаємозумовлені, взаємопе-рехідні, взаємозалежні і важливі для педагога, на думку К. Ушинського, у трьох відношеннях:

• як барометр, за яким можна судити про розвиток і напрям виховання;

• як ворота, через які тільки він має доступ до душі вихованця;

• як матеріал до опрацювання.

Тепер поставмо перед собою питання: до чого довільно, підсвідомо тяжіє увага вчителя-початківця, який не знає законів свого мистецтва, не володіє внутрішньою технікою? До числа об’єктів, які незалежно від волі вчителя чи навіть усупереч їй володіють його увагою, на-лежить передусім учень. У руках учнів — доля вчителя. Фізично вчитель від учнів віддалений, думками й почуттями він переноситься в їхню особисту сутність. Як правило, учитель переконаний, що його учні здатні критично осмислювати його підготовленість до уроку та його фахову компетентність. Проходить третина часу, відведеного на пояснення уроку, а він зовсім не пам’ятає, що робив і що говорив. Неначе й був якийсь творчий замисел, але швидко розмився. Тепер він намагається стежити за собою, підпорядковувати свою педагогічну поведінку контролю свідомості, і тоді об’єктом уваги стає він сам — його власна поведінка, його власні переживання.

Допоки увага була прикута до учня, вона була зовнішньою, тепер вона стає внутрішньою, переключившись на власну свідомість. Зовнішній світ неначе перестав існувати. Щось там роблять учні, він нічого не бачить і не чує. Увага вчителя тяжіє до трьох об’єктів: учня, самого вчителя, матеріалу з теми уроку. Але не тільки початківець, а й учитель з досвідом роботи, який добре володіє законами свого мистецтва, підпадає під владу цих шкідливих для творчості об’єктів. Це особливо стосується тих випадків, коли вчитель вимушений тримати відповідальний для себе творчий іспит. Як боротися вчителеві з цією згубною для його творчості негативною домінантою?

«Перемогти негативну домінанту можна лише з допомогою більш сильної позитивної, характерної для вищої стадії уваги. Тримати неперервну лінію уваги образу, який зосереджує увагу учнів, надзвичайно важко, якщо вчитель не підготувався до виконання педагогічної дії, не розробив чітку партитуру уроку, не встановив чітко визначеної послідовності в чергуванні об’єктів і не збагнув тих причин, з допомогою яких увага образу переключається з одного об ‘єкта на інший. Жодна реакція в класі, навіть незначна, не обходить увагу вчителя, вона обов ‘язково впливає на його творчу увагу, вона йому обов ‘язково допомагає чи заважає. У поодиноких випадках увага до об’єкта спрямовується силоміць. У цьому випадку всі об ‘єкти уваги і педагогічне середовище вчителеві знайомі, вивчені, не приховують ніяких несподіванок. І ось тут вчитель має сам зробити для себе нецікаве цікавим. На уроці все має бути цікавим і захопливим. Ось чому вчитель зобов ‘язаний постійно ставити перед собою вимогу: навчитися захоплювати свою увагу, робити її зосередженою і неперервною. Лише за таких умов увага, на переконання К. Станіславського, стає «провідником» почуття».

Працюючи над самовдосконаленням, педагогу варто звернути увагу на такі моменти, що потребують подальшого опрацювання:

• Викладач говорить дуже тихо, окремі слова вимовляє нечітко, учням складно стежити за ходом розповіді.

«Запитайте учнів, що сидять за останніми партами, чи чують вони вас. Запишіть свою розповідь на магнітофон і прослухайте себе вдома (приблизна відстань від учительського столу до останньої парти)».

• Голос занадто дзвінкий, учні швидко стомлюються:

«Постійно змінюйте тональність свого голосу залежно від змісту матеріалу, що викладається, і видів навчальної діяльності».

• Викладач виявляє надмірну балакучість, дає надлишкову кількість інформації, хоче вразити своєю ерудицією:

«Уникайте показної балакучості й ерудованості, оскільки це відвертає увагу школярів від головного — засвоєння теми уроку. Рахуйтеся з розмовними можливостями учнів даної групи».

• Педагог говорить дуже швидко, учні не в змозі стежити за ходом його думок, поступово виключаються з навчальної діяльності:

«Пам ‘ятайте, що швидкість мови педагога на уроці не повинна перевищувати 40—50 слів на хвилину (перевірте!). Голос з усіма його властивостями є головним інструментом учителя. Слова — наші робочі інструменти. А чи знаєте ви, що такі слова, як «навіщо», «спробувати», «але» призводять до збентеження? Так, запитанням «навіщо?» ставиться під сумнів внутрішня підсвідома логіка. Якщо вас цікавить інформація, потрібно вживати запитання: як, коли, де, який?»

• Пояснюючи навчальний матеріал, викладач дивиться на стіни класної кімнати, поверх голів учнів чи у вікно:

«Намагайтеся тримати в полі зору всіх учнів, непомітно переводьте погляд з одного на іншого. Намагайтеся аналізувати по очах дітей, як вони сприймають вашу розповіді».

• Приступаючи до виконання самостійної роботи, учні звертаються до вчителя з питаннями про порядок дій, способи роботи:

«Перед тим як включити учнів у самостійну роботу, необхідно озброїти їх алгоритмом виконання, виходячи зі змісту завдання, допомогти зорієнтуватися в послідовності виконання навчальних операцій».

• Педагог нечітко формулює запитання, вони мають риторичний характер або вимагають однозначної відповіді (так чи ні):

«Запитання для перевірки рівня навчальних досягнень учнів ретельно продумуйте під час підготовки до уроків. Запитання повинне змусити думати!»

• Учень відповідає на поставлене запитання, а педагог у цей час говорить з іншим учнем, копається у своїх паперах або байдуже дивиться у вікно:

«Виявляйте цілеспрямовану увагу до учня й особливо інтерес до змісту його відповіді, так начебто ви чуєте це вперше».

• Педагог слухає учня, оцінює його досягнення, але не аргументує свою оцінку:

«Намагайтеся в усіх випадках аналізувати відповідь учня, підкреслюйте позитивне і вказуйте на допущені помилки. Вводьте у свою практику самоаналіз».

• Наприкінці семестру чи навчального року під тиском учнів і їхніх батьків викладач іноді ліберально ставитися до визначення підсумкової оцінки:

«Завжди дотримуйтеся позиції об ‘єктивності. Якщо хтось з учнів чи їхніх батьків не згодний з майбутньою підсумковою оцінкою, можна визначити коло навчальних завдань для опрацювання певних розділів, а потім у присутності всіх учнів (чи навіть батьків) ретельно перевірити рівень навчальних досягнень, об ‘єктивно їх оцінити, не допускаючи найменшої причепливості. Гіпертрофія довірливості, як і недовірливості — поганий симптом. Зайва довірливість — ознака недосвідченості».

Звичайно, досвідчений педагог вирізняється пошуком власних шляхів вирішень йому властивих можливих ускладнень.

І кожен має враховувати власний характер, темперамент, погляди та конкретні умови. Досвідчений педагог виробляє власний стиль, який має бути гнучким, неупередженим, враховувати всі новітні знахідки і досягнення сучасної педагогічної думки.