
- •Опорний конспект лекцій з дисципліни «психологія і педагогіка»
- •Тема 1. Теоретичні основи психології та педагогіки
- •Психологія як наука про людину, її світ і діяльність.
- •Предмет, етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології.
- •Галузі і міжпредметні зв′язки науки.
- •Педагогіка як наука про навчання і виховання людини.
- •Становлення і розвиток педагогіки.
- •Основні методи навчання, виховання та самовиховання.
- •Тема 2. Психолого–педагогічні умови формування особистості.
- •Індивід, суб’єкт, індивідуальність, особистість, універсум.
- •Вікові та сензитивні періоди розвитку людини.
- •Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.
- •Зміст і завдання сучасної освіти, процесів навчання та учіння.
- •Тема 3. Соціокультурне середовище особистості.
- •Спілкування, діяльність, поведінка і вчинки як основні носії культури.
- •Психологія життя
- •Сенс життя, життєвий шлях і вчинки особистості.
- •Ментальність та менталітет нації.
- •Поняття екзистенційної кризи, вакууму.
- •Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні
- •Ціннісні засади української родини
- •Тема 4. Психологія я-концепції та механізми психологічного захисту
- •«Я» як наукова проблема психології.
- •Поняття про самосвідомість та я-концепцію особистост
- •Структурні компоненти я-концепції.
- •Самооцінка особистості та її види.
- •Адаптація людини в соціумі.
- •Механізми психологічного захисту.
- •Тема 5. Соціально – психологічна структура особистості.
- •Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.
- •Характеристика психічних властивостей особистості.
- •Співвідношення темпераментів з типами нервової системи і психічними реакціями
- •Види психічних станів людини.
- •Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках.
- •Сутність і структура світогляду людини.
- •Поняття соціалізації особистості.
- •7. Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.
- •Тема 6. Міжособистісні стосунки. Спілкування
- •Спілкування: види, рівні, засоби, сторони та функції.
- •Психологічні механізми взаєморозуміння в спілкуванні.
- •Невербальна комунікація та її види.
- •Комунікація у просторі міжособистісної взаємодії.
- •Поняття про психологічну сумісність.
- •Тема 7. Особистість і діяльність
- •Джерела активності людини.
- •Поняття про потреби, їх сутнісний зміст та класифікація.
- •Мотиви та мотивація в діяльності людини.
- •Професіограма та психограма спеціаліста.
- •Норми і цінності в діяльності людини.
- •Кар’єра особистості, її атрибути та етапи просування.
- •Тема 8. Соціальна зрілість: стратегія життєвчиняння.
- •Рівень домагань особистості у досягненні успіху.
- •Лідерство як психологічний феномен.
- •Складові творення привабливого іміджу ділової людини.
- •4. Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності
- •Характеристика самоактуалізованої особистості.
Тема 8. Соціальна зрілість: стратегія життєвчиняння.
Ключові терміни та поняття: лідер, лідерство, теорії лідерства, імідж
Рівень домагань особистості у досягненні успіху.
Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів і потреб. Великого значення для розвитку та формування особистості має темперамент, здібності, соціальний розвиток. Здібності – це психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Соціальний розвиток, тобто розвиток людської істоти під впливом зовнішніх соціальних факторів, називають ще соціалізацією (формуванням) особистості. Під соціалізацією розуміють процес і результат засвоєння та наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду, в ході якого він стає особистістю, набуває необхідних для життя серед людейзнань, умінь і навичок. Соціальну природу особи визначають такі компоненти її структури, як свідомість, воля, можливість діяльності.
У чому ж полягає соціальна зрілість особи? У науковій літературі з психології розвитку людини існує два суттєво відмінних погляди на розуміння зрілості: 1) зрілість – це певний віковий період у житті людини; 2) зрілість – це характеристика високого розвитку певних психічних функцій людини незалежно від її віку. Психологічна зрілість характеризує високий рівень розвитку сенсорних, мнемічних, інтелектуальних та емоційно-вольових процесів, що забезпечує високий рівень функціонування індивіда, його готовність аналізувати й усвідомлювати події та явища зовнішнього світу.
“Соціальна зрілість – це якісний ступінь розвитку особистості за умов конкретного соціального середовища, який забезпечує творче входження людини до різних видів соціокультурної ситуації та сприяє її соціально-професійному зростанню” [5].
Відзначено, що поступовий розвиток соціальної зрілості особистості досягається завдяки відповідному поєднанню провідних видів діяльності на нових вікових етапах. Рівень особистісної зрілості людини може змінюватися. Соціальний досвід, який лежить в основі соціалізації особистості, не лише суб’єктивно засвоюється, він також активно трансформується, стаючи основою індивідуалізації особистості, тобто процесу набуття людиною своєї власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних і психічних особливостей.
Вище відзначалось, що особистість – “це свідомий індивід, діяч суспільного розвитку, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну суспільну роль” [4]. Не можна зрозуміти суспільної ролі особистості, не аналізуючи її психології – мотивів діяльності, здібностей та характеру, а в деяких випадках – і особливостей її тілесної організації (наприклад, типу нервової діяльності). Суттєвими відносинами особистості є ставлення до матеріальних умов життя, до суспільства і людей, до себе, до власних обов’язків – трудових, громадських та ін. Ці відносини характеризують моральне обличчя особистості, її соціальні настанови, її соціальну зрілість.
Можна сказати, що особистість – продукт обставин, але обставини складаються людьми. Активність особистості, якщо вона упорядкована і цілеспрямована, досягається тонким управлінням як пізнавальної, так і практичної діяльності.
Переживаючи смисл життєвих явищ, особистість освоює соціокультурний світ. На думку І. Беха, у процесі пізнання себе через інших людей важливими є як позитивні, так і негативні міжособистісні стосунки [1]. Так, наприклад, міжособистісні конфлікти, емоційні зриви допомагають самопізнанню. Цей досвід не слід ігнорувати чи прагнути забути. Щоб він слугував у подальшому особистісному зростанню, його слід переживати, тобто знайти в собі сили здолати внутрішні протиріччя і відновити втрачену рівновагу.
У своїх міркуваннях щодо психічних явищ Л. Виготський наголошував на ролі спільної діяльності в розвитку психіки людини. Він показав, що внутрішні психічні процеси є перетвореними формами зовнішньої колективної діяльності людей, наслідком їх співробітництва.
Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах. Поняття “формування особистості” вживається в двох значеннях. Перше – формування особистості як розвиток, процес і результат – є предметом психологічної науки. Друге – формування особистості як цілеспрямоване виховання – є предметом педагогічної науки. Психологічний і педагогічний підходи не тотожні один одному, а становлять нерозривну єдність. Немає сенсу вивчати формування особистості з позиції психолога, якщо не знати, якими методами користувалися педагоги і які цілі вони ставили.
Кожна особистість має свій рівень домагань. Рівень домагань визначається: а) досягненням тих цілей і того ступеня складності, які особистість, на її думку, здатна подолати; б) співвідношенням двох протилежних мотиваційних тенденцій – прагнення до успіху та уникнення невдачі.
Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.
Залежно від самооцінки він теж може бути адекватним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втратити свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовує свої потенційні можливості. При завищеному рівні домагань індивід береться вирішувати непосильні проблеми, а тому часто зазнає невдач.
Самосвідомість особистості через механізм самооцінки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов'язана самоповага.