3. Структурні компоненти я-концепції.

Багатозначність поняття "Я" вплинула на розробку сутнісної характеристики "Я"-концепції. У цілому аналіз наукових праць дозволяє окреслити основні підходи дослідників до визначення даного поняття. Виявлено, що "Я"-концепція – це:

1) "те, чим я володію". Зміст цього поняття ясно висловив У.Джеймс: "Щоби піклуватися про своє "Я", необхідно, щоб природа дала його разом з яким-небудь іншим об’єктом, досить для мене цікавим, щоб викликати в мене інстинктивне бажання привласнити його заради нього самого" .

2) "є те, яким мене хочуть бачити". Для даної позиції характерна така думка Ч.Х. Кулі: "Ми бачимо наше обличчя, фігуру й одяг у дзеркалі, цікавимося ними, оскільки все це наше, буваємо задоволені ними або ні відповідно до того, якими ми хотіли б їх бачити, так само в уяві сприймаємо у свідомості іншого деяку думку про наші манери, вигляд, наміри, справи, характер і т.д., і це різними шляхами на нас впливає".

Розвиваючи цю позицію, під "Я"-концепцією стали розуміти сукупність усіх уявлень особистості про себе, сполучену з їх оцінкою, такі вчені, як А.В. Бояринцева, М.Е. Колеснікова, І.С. Кон, Ю.М. Орлов, С.Р. Пантилєєв, М. Розенберг та ін.

3) "сукупність установок, спрямованих на самого себе", що включає структурні елементи: "Я"-образ, самооцінку, поведінкові реакції й очікування. Цієї точки зору дотримуються Г.Г. Овчиннікова , Соколова О.Є., та ін.

4) "система образів-"Я" і образів людини", де "Я"-образи постійно змінюються й ніколи той же образ не виникає двічі..." Т. Шибутані, С.М. Петрова ;

5) "система самосприймання", або організований, послідовний концептуальний гештальт, який складається зі сприйняття властивостей "Я", або "мене", і сприймань взаємин "Я", або "мене" з іншими людьми та з різними аспектами життя, а також цінності, пов’язані з цими сприйняттями;

6) насамперед неповторність, унікальність "нейроструктурних основ індивідуального "Я" людини" Бахур В.Т.

Слово "концепція" (лат. conceptio – єдиний задум, провідна думка) означає систему поглядів на певне явище. Отже, "Я"-концепція – неповторна система поглядів, когнітивно-емоційний конструкт розуміння себе, ставлення до себе і світу. Це – "теорія самого себе".

Ю.І. Матвєєв розглядає "Я"-концепцію як уявлення індивіда про свої соціальні якості, про свій реальний, можливий і необхідний соціальний статус, про потреби, інтереси, ідеали, що інтегрувалися у складну динамічну систему. Ця система регулює і направляє всі свідомі дії людини. Ядро цієї концепції – сукупність установок індивіда на самого себе. Її якісні параметри визначають три компоненти, що характеризують соціальну установку як цілісне утворення – когнітивний, емоційний, поведінковий. Когнітивна (пізнавальна) складова "Я"-концепції набуває вигляду сукупності переконань, обґрунтованих або ні, але таких, в яких людина впевнена. Емоційна складова набуває вигляду оціночно-емоційного ставлення індивіда до самого себе, до образу власного "Я". Поведінкова (конативна) складова спрямовує дії індивіда, які базуються на уявленнях про себе самого, про свої потенційні можливості.

Майже так само, як Ю.І. Матвєєв, тобто як сукупність установок "на себе", розглядає "Я"-концепцію Р.Бернс і виділяє в ній три елементи: образ "Я" – уявлення індивіда про самого себе; самооцінку – афективну оцінку цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу "Я" можуть викликати більш або менш сильні емоції, пов’язані з їх осудом або прийняттям залежно від контексту і самого когнітивного змісту; потенційну поведінкову реакцію, тобто ті конкретні дії, що можуть бути викликані образом "Я" і самооцінкою.

Згідно розробленій В.А. Ядовим диспозиційній теорії особистості, окремі установки не існують у особистості самі по собі, а складаються в певну ієрархічну систему диспозицій. Перший, низший рівень складають елементарні установки, які формуються на основі вітальних потреб і в найпростіших ситуаціях. Другий рівень диспозиційної структури, система соціальних установок, які володіють уже всіма компонентами (когнітивними, емоційними, поведінковими) і формуються у людини на базі оцінки окремих соціальних об’єктів і ситуацій. Третій рівень- базові соціальні установки, які визначають загальну направленість активності особистості. Четвертий рівень, вищий рівень мотиваційної ієрархії, утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності і засоби досягнення цих цілей, детерміновані загальними соціальними умовами життя даного індивіда. Розуміння "Я концепції" як соціальної установки дозволяє представити її структуру не як випадковий набір компонентів (уявлення про своє тіло, психічні та моральні якості іт.п), а як деяку систему когнітивних, емоційних і поведінкових ознак.

Я-концепція виникає в людини у процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат її психічного розвитку, як відносно стійке і водночас схильне до внутрішніх змін і коливань психічне надбання самосвідомості. Воно накладає невідворотний відбиток на всі життєві вияви людини від її дитинства до глибокої старості. Первинна залежність Я-концепції в і:, зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона виконує самостійну роль у житті кожного. У будь-якому разі з моменту зародження Я-концепція є активним джерелом самовпливу, діючи у трьох функціонально-ролевих аспектах:

1) внутрішньої узгодженості: людина завжди йде шляхом досягнення максимальної самозлагоди, адже уявлення, відчуття чи ідеї, вступаючи у суперечність з іншими уявленнями, відчуттями чи ідеями, приводять до дезгармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту; воднораз випробовуючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, людина готова робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченої рівноваги; тому тут істотним чинником є те, що кожен думає про себе.

2) інтерпретації досвіду: функціонування Я-концепції визначає характер індивідуальної Інтерпретації досвіду, оскільки у людини існує стійка тенденція виявляти на основі власних уявлень про себе не лише свою поведінку, а й здійснювати інтерпретацію власного досвіду.

3) набору очікувань: Я-концепція задає також коло очікувань людини, тобто її спричинює гама уявлень про те, що має відбутися, а відтак і визначає, характер її потенційних та актуальних дій; зокрема люди, котрі впевнені у власній значущості, чекають, що й інші будуть ставитися до них так само, а ті, хто вважає, що вони нікому непотрібні, не можуть подобатися, або поводяться, виходячи із цієї переду мови, чи інтерпретують відповідним чином реакції навколишніх; недивно, що дослідники часто називають цю функцію центральною, розглядаючи Я-концепцію як сукупність очікувань, а також оцінок, котрі відносяться до різних моделей і схем поведінки.

Глобальна Я-концепція, що запропонована Р. Бернсом, охоплює різні грані індивідуальної самосвідомості. У зв'язку з тим, що людина, з одного боку, володіє свідомістю, а з іншого - усвідомлює себе як один з елементів дійсності, В. Джеймс перший із психологів запропонував розглядати особисте Я як подвійне утворення, в якому поєднуються Я-усвідомлюване (І)

і Я-як об'єкт (Ме).

У структурі Я-концепції здебільшого виділяють усвідомлену та оцінкову складові, що дає підстави розглядати її як сукупність установок, спрямованих на себе. У зв'язку з цим Р.Бернс виокремлює три головні формовиявлення установки:

1) переконання, яке може бути як обгрунтованим, так і необґрунтованим (когнітивна складова установки);

2) емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінкова складова);

3) відповідна реакція, яка може виявлятися у поведінці (поведінкова складова).

Стосовно Я-концепції ці три компоненти установки конкретизуються таким чином:

1) образ Я - уявлення індивіда про самого себе;

2) самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси цього образу здатні викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх ухваленням чи засудженням;

3)потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які спроможні викликати цей образ Я, самооцінку.

Я - концепція у сучасних наукових дослідженнях розглядається як відносно стійка, більш чи менш усвідомлена неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми і відносно себе. Цілісний, хоча і не позбавлений внутрішніх протиріч образ особистого „Я” виступає як установка по відношенню до самого себе.

Вона включає такі компоненти:

1) когнітивний (Я-образ) – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості. Це умовно можна позначити таким терміном, як самосвідомість. Самосвідомість – як вищий рівень розвитку свідомості, виступає основою формування розумової активності й самостійності особистості в поведінкоаих проявах і діяльності. Коротко самосвідомість можна визначити як образ себе і відношення до себе. Цей образ і відношення нерозривно пов’язані із прагненням до самозміни, самовдосконалення. Одною з вищих форм роботи самосвідомості є спроба знайти зміст особистої діяльності, що нерідко перетворюється в пошук змісту життя;

2) емоційний – самоповагу, самолюбство, самоприниження, тощо;

3) оцінно-вольовий – бажання підвищити самооцінку, завоювати повагу і т.ін.

„Я-концепція”; на думку Ф.В. Калошина, – це передумова і наслідок взаємодії соціального, визначається соціальним досвідом. До її складу входять:

1) реальне „Я” – уявлення про себе в теперішньому часі;

2) ідеальне „Я” – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен бути, спираючись на моральні норми;

3) динамічне „Я” – те, яким суб’єкт хоче стати;

4) фактичне „Я” – те, яким суб’єкт хотів би стати, якби це було можливим.

Список використаної літератури

1. Ассаджиоли Р. Психосинтез / Р.Ассаджиоли. - М.: Психотерапия, 2008. - 384 с.

2. Бех І.Д. Виховання особистості / І.Д.Бех. - К.:Либідь, 2008. - 848 с.

3. Боришевський М.Й. Самосвідомість як фактор психічного розвитку особистості // Психологія і суспільство. - 2009. - № 4. - С.119-127.

4. Деркач А.А., Селезнева Е.В. Акмеологическая культура личности: содержание, закономерности, механизмы развития / А.А.Деркач, Е.В.Селезнева. - М.: МПСИ; Воронеж: НПО «МОДЭК», 2006. - 493 с.

5. Иващенко А.В. Я-концепция личности в отечественной психологии / А.В.Иващенко, В.С.Агапов, И.В. Барышникова. - М.: МГСА, 2000. - 154 с.

6. Моросанова В.И. , Аронова Е.А. Самосознание и саморегуляция поведения / В.И. Моросанова, Е.А.Аронова. - М.: Институт психологии РАН, 2007. - 213 с.

7. Непомнящая Н.И. Целостно-личностный подход к изучению человека / Н.И. Непомнящая // Вопросы психологии. - 2005. - №1. - С.116-126.

8. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: навч. посібник / М.В.Савчин, Л.П.Василенко. - 2-ге вид., доповн. - К.: Академвидав, 2011. - 384с.

9. Столин В. В. Самосознание личности / В.В.Столин. - М., 1983. - 285 с.

10. Терлецька Л.Г. Психологічні механізми процесу самоаналізу / Л.Г.Терлецька. - К., 2005. - 240 с.

11. Юнг К.-Г. Структура психики и процесс индивидуации / К.-Г.Юнг. - М.: Наука, 1996. - 269 с.

12. Янчук В.А. Введение в современную социальную психологию / В.А.Янчук. - Минск: Асор, 2005. - 768 с.

4. Я-концепція в структурі повноцінно функціональної особистості.

Різні теоретико методологічні підходи не суперечать один одному і можуть розглядатися як взаємодоповнювані. Так, у зарубіжній психологічній думці Я-концепція в теоретико концептуальному плані спирається переважно на положення гуманістичної психології, інтеракціонізму, когнітивної психології, психоаналітичну традицію.

У вітчизняній теорії Я-концепції акцент робиться на уніфікації концептуально термінологічного апарату для її опису, а також на пошуку надійних структурних одиниць та емпіричних референтів для виміру. Найпоширенішим у цьому плані є погляд на Я концепцію як на сукупність установок індивіда на самого себе. Таке розуміння Я -концепції відображає її структурно динамічний характер (уявлення про себе становлять певну структуру, що піддається емоційній оцінці).

У результаті аналізу поняття Я-концепції в контексті вітчизняних та зарубіжних досліджень, основних теоретико-методологічних підходів та принципів ми узагальнили емпіричні референти (репрезентативні одиниці) Я-концепції, врахування яких здійснюється при організації емпіричних досліджень:

Психофізіологічні:	– емоційна стійкість; – рівень особистісної і реактивної тривожності
Когнітивні:	– рівень рефлексивності, у т.ч. диспозиційної; – когнітивна складність і диференційованість “Образу-Я”; – когнітивне відокремлення Я (пізнавальна індивідуалізація); – узгодженість між модальностями “Я-реальне”, “Я-ідеальне”, “Я-дзеркальне” тощо; – гетерогенність критеріїв оцінювання
Оцінно-ціннісні:	– самооцінка професійних здібностей, особистісних якостей; – рівень самоповаги та самоприйняття; – рівень домагань; – відчуття самоефективності
Мотиваційні:	– локус контролю; – орієнтація на оволодіння майстерністю; – мотивація до самопізнання
Соціально- психологічні:	– рівень розвитку діалогічної установки відносно інших

Я-концепція характеризується, з одного боку, динамізмом, а з іншого – прагненням до стабільності (що проявляється насамперед в Его-захисній функції). Динаміка Я-концепції відбувається у горизонтальній та вертикальній площинах.

Горизонтальна площина динаміки Я-концепції пов’язана із формуванням архітектоніки Я-образу, яка передбачає поділ навзаємодіючі між собою центральну та периферійну частини. В основі цього формування лежить система критеріїв оцінок, яка складається із соціальних критеріїв (соціокультурні стандарти та норми соціального оточення й суб’єктивна інтерпретація соціальних реакцій інших людей на індивіда) та індивідуальних

критеріїв, засвоєних індивідом упродовж життя. Якщо йдеться про особистість професіонала, то слід враховувати ще й більш формалізовані та операціоналізовані критерії оцінок суб’єкта професійної діяльності.

Означена система критеріїв формується в результаті дії різних механізмів формування Я-концепції: дзеркального відображення; соціального порівняння; самопрезентації та самоверифікації; стереотипізації; децентрації; інтеріоризації; ідентифікації; рефлексії; впливу референтної групи; авторитету; соціальних експектацій тощо.

Рівнева (вертикальна) площина динаміки Я-концепції пов’язана насамперед із якісними змінами її системного розвитку в напрямку ієрархічної інтеграції завдяки розвитку самопізнання від простого самосприйняття до рефлексії та переосмислення (див. рисунок 1).

Стан Я-концепції як системи	Основні показники
1. Дифузний стан	Професійна Я-концепція у зародковому стані, відсутні когнітивні та емоційні процеси в сфері професійної самосвідомості
2. Системна диференціація	Когнітивна, емоційна та поведінкова складові функціонують більш-менш автономно
3. Системна інтеграція	Наявність достатньо стабільних зв’язків та взаємозалежності між окремими елементами
4. Ієрархічна інтеграція	Наявність зв’язків елементів за горизонтальними та вертикальними рівнями системи
За специфікою прийомів самопізнання:
1. Рівень співвіднесення “Я-ІНШІ”: переважає самосприйняття, самоспостереження
2. Рівень співвіднесення “Я-Я”: переважає осмислення, самоаналіз
3. Рівень переосмислення “Я-Я”: переважає переосмислення в проблемних ситуаціях

Рисунок 1. Динаміка Я-концепції за системним рівнем розвитку та специфікою самопізнання

Виходячи з цього, критерії рівнів розвитку професійної Я -концепції доцільно розглядати за такими видами: інтегральні, що відображають рівень розвитку емпіричних референтів професійної Я-концепції, а також рівень розвитку суб’єктивності; системного розвитку, що відображають рівневу трансформацію Я -концепції у напрямку диференціації, інтеграції та ієрархізації; структурно&функціональні, що відображають, сукупність взаємовідношень, пов’язаних з функціонуванням структурних компонентів професійної Я-концепції як системи в напрямку утворення її глобального ефекту; часткові, що відображають рівень розвитку окремих компонентів професійної Я-концепції та її змістові характеристики.

За рівнем розвитку суб’єктивного світу трансформація Я -концепції відбувається від егоцентричної до діалогічної (див. рисунок 2.). При цьому якісно змінюється регулююча спрямованість Я-концепції від фаворитизації до мотивації самопізнання, творчості, самореалізації, самоактуалізації.

Особливістю само й світосприйняття людини з егоцентричною Я-концепцією є пізнавальна лінь, яка проявляється у спрощеному й стереотипному мисленні, імпульсивності, схильності до самозахисту, нерозвиненій здатності до рефлексії, переважанні емоційного компоненту мислення над раціональним, і, як наслідок, – закритість до зовнішнього світу та інших людей.

Пізнавальна категоризація характеризується слабкою диференційованістю категоріального апарату світо й самосприйняття, переважно інтуїтивним способом сприйняття досвіду, орієнтацією на значимих Інших, вибірковим ставленням до Своїх, не визнанням Чужих.

Егоцентрична Я-концепція	Категоріальна Я-концепція	Діалогічна Я-концепція
1.1. Регулююча спрямованість Я-концепції
Мотивація до визнання за будь-яку ціну, до фаворитизації.	Мотивація до прояву конформності, переважно адаптивний, нетворчий характер реалізації власного Я.	Мотивація до самопізнання, творчості, самореалізації, самоактуалізації
1.2. Особливості ставлень та самоставлень
Творче начало спрямоване тільки на користь собі, людина сприймається об’єктно	Втрата творчого начала, сприйняття “Своїх” як самоцінностей, “Чужих” – об’єктно	Свобода від егоцентризму та групових інтересів, розвиток діалогічної установки у самосприйнятті та сприйнятті інших
1.3. Особливості само- й світосприйняття та самопізнання
“Пізнавальна лінь”	Пізнавальна категоризація	Пізнавальна індивідуалізація
1.4. Особливості ціннісно-смислової сфери
Недиференційованість цінностей; гомогенність оцінювання	Залежність від цінностей групи; гомогенність оцінювання	Ієрархічність системи ціннісних орієнтацій; гетерогенність оцінювання (у т.ч. розвиненість критеріїв професіоналізму)

Рисунок 2. Трансформація Я-концепції за рівнем розвитку

суб’єктивності

Пізнавальна індивідуалізація проявляється у розвинутій рефлексії, авторефлексії, здатності до перцептивної децентрації, інтра- та інтердіалогічності.

В основі діалогічної Я концепції лежить гетерогенність оцінювання та сформована ієрархічна система ціннісних орієнтацій, а також диспозиційна рефлективність та когнітивне відокремлення власного Я.

У сучасних дослідженнях підкреслюється, що високий рівень освоєння та виконання діяльності значно детермінується особливостями когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів особистості, що інтегративно об’єднуються на рівні Я-концепції. Теза про те, що Я-концепція є головним інтеграційним центром особистості й виконує функцію головного регулятора та інтегратора її функціонування, дістала широке висвітлення у теоретичних дослідженнях [1; 10 та ін.]. Вихідною точкою для планування дослідних експериментів слугувала ідея стосовно того, що розвиток самопізнання, рефлексії, особистихстандартів оцінювання, користування схемами “Я”, “Ми”, “Інші”, судженнями про власну ефективність впливає на особливості

функціонування людини, прийняття рішень, саморегуляцію. Це пов’язано, на нашу думку, насамперед з особливою здібністю, яка відрізняє людину від усіх інших живих істот – здібністю до мислення. Саме ця здібність лежить в основі рефлексивного функціонування людини.

Список використаної літератури:

1. Агапов В.С. Алгоритм моделирования Я-концепции руководителя в управленческой деятельности: Учеб метод.пособие / В.С.Агапов. – М.: РАГС; МОСУ, 2001. – 60 с.

2. Барко В.І. Професійний відбір кадрів до ОВС (пси хологічний аспект): Монографія / В.І. Барко. – К.: Ніка Центр, 2002. – 296 с.

3. Гуменюк О.Є. Психологія Я концепції: Навч.посібник / О.Є.Гуменюк.– Тернопіль: Економічна думка, 2004. – 310 с.

4. Иващенко А.В. Я-концепция личности в отечественной психологии / А.В.Иващенко, В.С.Агапов, И.В. Барыш никова. – М.: МГСА, 2000. – 154 с.

5. Капрара Дж., Сервон Д. Психология личности / Дж. Капрара, Д.Сервон. – СПб.: Питер, 2003. – 640 с.

6. Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности: Учеб. метод.пособие / Л.М.Митина. – М.: Изд -во Московского психолого-социального ин та; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 2003. – 400 с.

7. Психология самосознания: Хрестоматия. – Самара: Бахрах-М, 2000. – 672 с.

8. Солдатова Е.Л., Молочкова И.В. Стратегические ориентиры психологического сопровождения личности в современном вузе / Е.Л.Солдатова, И.В. Молочкова // Психология в вузе. – 2007. – № 4. – С. 6–9

9. Томчук М.І., Овчаренко Ю.О. Психологічні особливості професійної самосвідомості військовослужбовців: Монографія / М.І.Томчук, Ю.О. Овчаренко. – О.: ОРІДУНАДУ, 2006. – 194 с.

10. Терлецька Л.Г. Психологічні механізми процесу самоаналізу / Л.Г.Терлецька. – К., 2005. – 240 с.

11. Янчук В.А. Введение в современную социальную психологию / В.А.Янчук – Минск: Асор, 2005. – 768 с.