1. Психологічний потяг до світу природи, що ґрунтується на уявленні про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать такі положення (Деребо, 1996):

• людина не ізольована від природи, а входить як один з еле­ментів до складної системи екологічних взаємозв'язків, тоб­то будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною;

• відходи людської діяльності не зникають в природі безслід­но, а так чи інакше повертаються назад до людини, здійсню­ючи руйнівний вплив на її організм. Всі закони функціону­вання системи є для людини такими ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно поміркованою;

• світ природи є не лише джерелом матеріальних ресурсів, а й фактором особистого, духовного розвитку людини. Тому еко­логічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізувати духовний потенціал, який формується при взаємодії з природою;

• не лише людське суспільство здійснює односторонній вплив на природу, але й природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, а також різні громадські, економічні і політичні структури, щоб їх діяльність була екологічно доцільною, тобто особистість прагне бути екологічно ак­тивною.

609

2. Суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в такому:

• природні об'єкти належать до сфери «людського», рівного людині у своїй самоцінності, відповідно взаємодія з ними належить до сфери дії етичних норм, правил і т.ін.;

• природні об'єкти можуть виступати для людини в ролі пов­ноправних партнерів у спілкуванні і спільній діяльності.

3. Прагнення до не прагматичної взаємодії зі світом приро­ди, що має такий вияв:

• естетичне освоєння природних об'єктів та їх комплексів;

• пізнавальна діяльність, що обумовлена інтересом до життя природи, задоволенням від самого процесу пізнання;

• практична взаємодія з природними об'єктами, в основі якої не бажання отримати який-небудь «корисний продукт», а потреба в спілкуванні з ним;

• участь у природоохоронній діяльності, продуктивність якої не в міркуваннях «далекого прагматизму» (необхідність збе­регти природу, щоб нею могли користуватись майбутні по­коління), а в потребі турбуватися про природу заради неї самої.

Зазначені особливості складають характеристику екологіч­ної особистості.

Система основних завдань формування екологічної свідомості людини схематично зображені на рис. 24.2.

Таке розуміння названих вище завдань випливає з аналізу тенденцій розвитку громадської екологічної свідомості, який

Формування

ставлення

до природи

Завдання

формування

екологічної

особистості

Формування

адекватних

екологічних

уявлень

Формування системи вмінь та навичок взаємодії з природою

Рис. 24.2. Основні завдання формування екологічної особистості

610

показує, що антропоцентричний тип свідомості є психологіч­ним підґрунтям екологічної кризи. Альтернативою, яка дозво­ляє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцент-ричний тип екологічної свідомості, який саме і характеризуєть­ся психологічним входженням людини у світ природи, суб'єк­тивним характером сприйняття природних об'єктів та прагнен­ням до непрагматичної взаємодії з ними.

24.5. Екологічна етика як невід'ємна складова стійкого

розвитку

Категорію «етика» європейська філософія успадкувала від гре­цької культури, саме поняття походить від слова «ethos*, що в буквальному перекладі означає «звичне місцепроживання», тобто місце постійного мешкання людини. У переносному значенні «ethos* - це звичка, традиція, людська вдача і поведінка. Отже поняття «етика» характеризує сталу поведінку індивідуумів на підставі традиційних норм і правил, обмежених рамками при­стойності. Екологічна етика є невід'ємною складовою стійкого розвитку, хоча можна сказати, що в сучасності їй не приділя­ється належна увага. Тому, щоб досягти стійкого розвитку, не­обхідно чітко розуміти, що мають на меті і що означають еколо­гічна та економічна етики і їх взаємодія.

Екологічна етика. Екологічна етика як учення утворилася на межі двох наук - класичної людської етики і екології, вико­ристовуючи їх підходи, методи, погляди та ідеї.

Засновниками екологічної етики вважаються американський еколог Олдо Леопольд (1887-1948) і німецький лікар Альберт Швейцер (1875-1965). У своїх класичних працях О. Леопольд («Календар піщаного графства») і А. Швейцер («Культура і ети­ка») вперше сформулювали ідею, що до живих істот і екосистем потрібно ставитися не як до речей, а як до собі подібних. З 1970-х років екологічну етику як дисципліну почали викладати в СІЛА, а потім у Великобританії, Австралії, Норвегії, Фінляндії та інших розвинених західних країнах.

Паралельно з екологічною етикою бурхливо розвивається біоетика, що розглядає проблеми на межі екології і медицини.

У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвіт­ню хартію природи - перший міжнародний документ, який

611

затвердив етичний принцип, що всім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.

Екологічна етика — це вчення про моральні відносини лю­дини з природою, засновані на сприйнятті природи як мораль­ного партнера (суб'єкта), на рівноправності і рівноцінності всьо­го живого, а також обмеженні прав і потреб людини.

Екологічна етика мотивує природоохоронні дії у двох на­прямах:

1) люди діють або уникають дій з міркувань і заради блага самої природи, охороняють природу заради неї самої;

2) ці дії спираються на моральні принципи, попри корисливі інтереси людини, іноді навіть із шкодою для неї.

Досить коротко, ємно і зрозуміло дав визначення екологіч­ної етики американський еколог Олдо Леопольд: екологічна етика - це обмеження свободи в боротьбі за існування.

Екологічна етика має два головних завдання:

1) зруйнувати старе, споживацько-негуманне ставлення до природи, засноване на антропоцентричному міфі, що люди­на є центром і царем природи;

2) виробити новий, екологічний світогляд, заснований на тому, що не все має робитися в ім'я людини і на благо людини. Цінності природи. Поняття цінностей природи є одним з

основоположних у теорії екологічної етики, а отже, прямо сто­сується теорії стійкого розвитку. Цінності природи - це свого роду її «корисності», які можна розбити на дві категорії: внут­рішні і зовнішні, які, у свою чергу, мають подальшу класифіка­цію (рис. 24.3).

Подробиці

Неусвідомлені цінності. Природно, дика природа має не тільки всі вищеза­значені цінності. Багато що в ній знаходиться поза людським розумом і до­свідом, багато що ще належить оцінити і зрозуміти.

Слід зазначити, що заповідники і національні парки, як хранителі ціннос­тей дикої природи, можуть мати також додаткові цінності, наприклад, миро­творчу (у випадку, якщо заповідник розташований на межі двох держав). У цьому випадку екологічна етика тісно переплітається з економічною, оскіль­ки тут уже йдеться про економіко-екологічний аспект прикордонного співро­бітництва. Останнім часом екологічний аспект, що передбачає сумісну охо­рону територій, присутній в багатьох програмах і договорах про прикордон­не співробітництво сусідніх країн.

612

ЦІННОСТІ ПРИРОДИ

внутрішні

"корисність для себе (самоцінність)

Z

неекономічні

історико-культурна виховна

патріотична естетична етична духовна—

наукова^-екологічна-

цінність захисту від_ нових хвороб

цінність існування-

економічну вартість яких важко або неможливо підрахувати

-релігійна •музейна символічна —еталонна

зовнішні

S

економічні

корисність' для інших

економічну вартість яких можна підрахувати

господарська рекреаційна

освітня

-цінність свободи -цінність спадщини —цінність натхнення

Рис. 24.3. Цінності природи

Етичні принципи і правила поводження з природою. В еко­логічній етиці розроблені спеціальні принципи і правила, що регламентують наші відносини з природою. Вони досить прості, зручні і можуть з успіхом застосовуватися в повсякденній прак­тиці. Дотримання цих принципів і правил екологічної етики є необхідною передумовою переходу суспільства до стратегії стій­кого розвитку. Принципи екологічної етики, на відміну від пра­вил, мають більш загальний характер і визначають наші зобо­в'язання щодо здійснення дій або утримання від них.

П'ять екоетичних принципів: 1. Не зашкодь (не заподіювати шкоди живим істотам, екосис^:

темам).

613

2. Не втручайся (утримуватись від обмежень свободи живих істот або екосистем).

3. Вудь порядним (не обманювати диких тварин, не зраджува­ти домашніх тварин).

4. Дотримуйся прав природи (визнання і пошана прав при­роди).

5. Компенсуй збиток (створення природних територій, що охо­роняються, захист рідкісних видів, відновлення порушеної якості навколишнього середовища, допомога тваринам і ро­слинам і т.ін.).

П'ять екоетичних правил. Правила етичної етики мають більш вузьку сферу застосування. Про них доводиться згадува­ти тоді, коли виникає конфлікт між інтересами людини і при­роди. Ці правила полягають в наступному:

1. Правило самооборони (дозвіл застосування сили проти будь-якої іншої живої істоти і екосистеми в цілях захисту свого здоров'я або життя, якщо неможливо уникнути нападу або врятуватися від нього).

2. Правило справедливого розподілу (у разі зіткнення життєво-важливих інтересів людей і життєвоважливих інтересів при­роди обом конфліктуючим сторонам має бути надана рівна частка благ).

3. Правило пропорційності (у разі конфліктів життєвоважли­вих інтересів природи і нежиттєвоважливих, до того ж пус­тих, інтересів людини пріоритет надається природі).

4. Правило мінімальної шкоди (у разі конфліктів життєвоваж­ливих інтересів природи і нежиттєвоважливих, але істотних інтересів людини пріоритет може надаватися людині. Проте якщо виникає необхідність завдання шкоди природі, то ц<я шкода повинна бути мінімальною).

5. Правило справедливого відшкодування (якщо в разі задово­лення інтересів людини завдано шкоди природі, то людина має компенсувати шкоду).

Подробиш

Практичне застосування екологічної етики. У Стародавньому Римі, де до рабів ставилися як до речей (об'єктів, а не моральних партнерів), процвітала відома нам традиція - гладіаторські бої. Громадяни Риму розважалися, див­лячись, як інші люди вбивали один одного. Потім, коли багато в чому завдяки філософам будь-яку людину (незалежно від раси, статі і віросповідання) почали

614

визнавати рівною з іншими, такою, що має самоцінність і права, рабство було відмінено, а гладіаторські бої визнані аморальними.

Резюме. Таким чином, під екоетичним ідеалом розуміється таке співтовариство або світ, де благо живих істот і екосистем може бути досягнуте тільки одночасно з (частково контрольова­ним) задоволенням людських потреб. Першим і важливим кро­ком на шляху до екоетичного ідеалу є внутрішня зміна наглих моральних переконань і поглядів.

Етика в економіці. Класики економічної науки (А. Сміт, Д. Ріккардо та ін.) оцінювали всі явища суспільного життя ви­ключно під кутом зору економічної раціональності і матеріаль­ної продуктивності. Зрозуміло, що з позицій економіки відпо­відь на питання про суть економіки має дати економічна наука, що займається виявленням причинно-наслідкових зв'язків еко­номічних процесів. У даному підході етична компонента або слабо освітлюється, або не розглядається зовсім.

Виходячи з «правила недостатності», основне призначення економіки можна сформулювати як максимальне скорочення дефіциту з метою якнайповнішого задоволення людських потреб. У такому разі самі людські потреби визначають, що необхідно виробляти і в якій кількості. Чим сильніше зростає попит на продукцію, чим більш бажаною вона стає, тим більше інтенсифі­кується її виробництво. Такий підхід можна вважати справедли­вим, коли йдеться про потреби, що охоплюють життєво необхід­ний мінімум. Варто переступити цю межу, і «правило недостат­ності» набуває відтінку відносності. Адже потреби відрізняються одна від одної. Класичний і водночас яскравий приклад - потре­ба в їжі і потреба в наркотиках. Задоволення однієї потреби слу­жить життю, підвищенню його рівня, задоволення іншої завдає непоправної шкоди людській особі, іноді руйнує її зовсім і веде до повного фізичного знищення. У такому разі виникає природне питання: чи зобов'язана економіка забезпечувати задоволення індивідуальних потреб, які здійснюють руйнівний вплив на інди­віда, оточуючих його людей і природне середовище, тільки тому, що товар має попит, задоволення якого обіцяє прибуток? Вирі­шення питання може мати дещо різну спрямованість, але ігнору­вати його етичну компоненту не можна.

Сьогодні ніхто не може дати чіткої обґрунтованої відповіді на питання про межу кількісного економічного зростання

615

у зв'язку зі споживанням непоновлюваних природних ресурсів і перевантаженням екосистеми. Значна кількість технологій спри­чинюють кумулятивний або довгостроковий вплив на навко­лишнє середовище. Зростання народонаселення, ерозія ґрунту і використання невідновних природних ресурсів впливатимуть на життя наших майбутніх нащадків.

Факти публікацій

Хпорфторвугпецеві холодоагенти (ХФВ), які потрапляють до атмосфери, виснажують озоновий шар, що спричинює посилення впливу сонячної раді-ацГі", яка викликає рак шкіри.

Радіоактивні відходи сьогоднішніх атомних електростанцій загрожувати­муть усім, хто стикатиметься з ними, ще 10 тисяч років.

Генна інженерія спадкових клітин рослин, тварин і людини позначати­меться в далекому майбутньому.

Дійсно, в політичних рішеннях складно врахувати інтереси нескінченно довгої низки майбутніх поколінь. Коли йдеться про відновні ресурси, то слід орієнтуватися на максимально постій­ний рівень видобутку. Під час переходу споживання за певну межу (надмірні вилови риби, вирубування лісів) продуктивність природних багатств швидко знижується. Тоді люди починають споживати продуктивний біологічний «капітал», замість того щоб жити на «відсотки», які могли б нараховуватися вічно.

При використанні невідновних ресурсів справедливість між поколіннями можлива лише тоді, якщо ми виснажуватимемо ресурсну базу не швидше, ніж розширюємо її за допомогою тех­нології. Нинішнє покоління повинне передати наступному такі технологічні вдосконалення, які замінять продуктивні можли­вості, втрачені через виснаження ресурсів.

Факти публікацій

На сьогодні 90% природних ресурсів втрачається на виробництво недовгові­чних споживчих товарів і пише 10% — на капітальні вкладення і технологічне устаткування, від яких, можливо, виграють майбутні покоління.

Планування довгострокової стійкості підвищує шанси на існу­вання суспільства в просторі й часі, а такі кроки, як рециклінг, впровадження менш ресурсоємних технологій і економного спо­собу життя в багатих країнах, створюють передумови стійкого розвитку.

616

Дійсно, межі етики, які є обов'язковими для всіх членів суспільства, визначає суспільство. При рабовласницькому ладі рабів вважали майном, і господар не мав щодо них жодних ети­чних обов'язків. З часом межі етики розпіирилися від племені і роду до нації і всього людства.

Подробиці________________________________________________

Екологічна етика проти економіки. Дана проблема полягає в тому, що при підрахунку економічної вартості дикої природи економісти спираються на її сьогоднішню оцінку людьми. Проте ця оцінка значною мірою залежить від моди, платоспроможності населення, рівня його освіти та ін. Економічний аналіз, що спирається на сьогоднішні погляди, пріоритети людей, практично не враховує майбутнього. Так, великий художник Ван Гог за життя не зміг продати жодної своєї картини і помер у бідності. Проте через сторіччя, коли він став модним, його картини почали продаватися на аукціонах за найвищи­ми цінами. Виникає питання, чому подібна фантастична переоцінка не може відбутися в майбутньому і з об'єктами природи?

Таким чином, можна говорити про еволюцію етики, наступ­ним етапом якої є розширення меж на все земне співтоварист­во, у якому всі елементи будуть рівноправними членами. Цілі­сність екосистеми важлива тому, що вона робить можливим благополуччя взаємозалежних індивідуумів - людей та інших істот. Цінність кожного окремого індивіда полягає в тій уніка­льній біологічній інформації, якою він володіє і яка, можливо, ще не відкрита людиною сьогодні, проте може бути виявлена в майбутньому. Ця інформація повинна допомогти зберегти все живе на планеті, у тому числі і людину,

617

Розділ 25

Особливості забезпечення стійкого

розвитку при переході

до інформаційного суспільства

25.1. Інформація як базовий фактор суспільного

виробництва

Інформація стає базовим фактором суспільного виробницт­ва. Формування інформаційної індустрії обумовлене рядом обставин.

По-перше, тим, що інформація дедалі більше набуває рис продуктивної сили. З'являється усе більше технологій, де інфо­рмація є і засобом виробництва, і робочим тілом, і предметом праці (комп'ютерні технології; сільське господарство, засноване на постійному відновленні генетичного матеріалу; кіно- і відео-індустрії та ін.).

По-друге, заміна ручної праці розумовою означає в той же час інформатизацію економіки.

По-третє, глобалізація суспільного життя підвищує роль комунікаційних засобів (прикладом є Інтернет).

По-четверте, інформатизація економіки (як показано на початку цього розділу) на практиці означає постійне підвищен­ня ефективності виробництва й удосконалення його екологічно­го рівня.

По-п'яте, посилення позицій людини «соціо-» веде до збіль­шення потреби в інформаційних товарах і послугах (розвиток туризму; масове захоплення фотографією, мистецтвом, спортом, домашнім квітникарством та ін.).

Таким чином, у технологіях інформаційного суспільства ре­алізовуватиметься формула: робити інформацію з інформації

619

інформаційним началом людини за допомогою інформаційних засобів для інформаційного начала людини.

Факти публікацій

• «...У прийдешньому десятипітті все «заполонять» комп'ютери - не тіль­ки великі, апе й «одночипові» мікрокомп'ютери, що змінюють навіть наші будинки. Автомобілі, побутова техніка, різні прилади і все інше буде приводитися в дію мікрокомп'ютерами, що мають швидкодію до десяти мільйонів команд за секунду» (Бепл, 1999).

• «Нові інформаційні технології є не просто інструментами, які потрібно застосувати, але процесами, які потрібно розробляти. Користувачі і творці можуть об'єднатися в одній особі. Так, користувачі можуть захопити контропь над технопогією, як у випадку з Інтернетом. Звідси випливає тісний зв'язок між соціальними процесами створення і маніпулювання символами (купьтурою суспільства) і здатністю робити і розподіпяти то­вари і послуги (продуктивними силами). Вперше в історії пюдська думка стала безпосередньою продуктивною сипою, а не просто вирішальним елементом виробничої системи» (Кастепьс, 2000).

У технологіях майбутнього на перше місце висувається «інформаційне креслення», «ноу-хау» ідей. їхнє втілення обі­цяє стати менш складним заняттям.

Примітка

Напевно, найбільш яскравий образ інформаційної економіки авторові довело­ся зустріти в шкільному творі років десять тому в гімназії міста Суми. У своє­му фантастичному оповіданні учениця 8-го класу «посилає» дітей на канікули подорожувати на космічному кораблі. У дорозі в дитячого екіпажа закінчипи-ся продукти харчування. Юних туристів неминуче очікувапа 6 голодна смерть, якби події відбувалися не у XXI столітті. Діти не розгубилися. Настроїли свої «космічні радари» на планети, повз які пропітали, і стали зчитувати з них інфо­рмацію про місцеві овочі і фрукти. А відтворити їх у реальності на бортовому реакторі було справою техніки. На щастя, біомаси на кораблі з його оранже­реями вистачало. Та цей приклад - не тільки ілюстрація можливостей інфор­маційних технологій, але й своєрідна характеристика менталітету молодого покоління, що фактично вже мислить категоріями майбутнього.

Уже сьогодні реальністю стає генна інженерія, завтра може початися ера нанотехнологій. Останні передбачають матеріалі­зацію («зборку») необхідних виробів (від продуктів харчування до засобів життєзабезпечення) на молекулярному й атомарному рівнях. Уперше про таку перспективу заявив Нобелівський ла­уреат Річард Фейнман у 1959 році.

620

Учені пророкують появу нанореакторів і нанозаводів вели­чиною з молекулу через 50 років, тобто практично протягом життя одного покоління. Якщо це відбудеться, людство впри­тул наблизиться до реалізації ідеї великого українського вчено­го В.І. Вернадського про «автотрофність» людства. Це означає можливість людини самостійно виробляти всі життєво необхідні речовини (включаючи їжу), синтезуючи їх з неорганічних спо­лук (стаття «Автотрофність людини», 1925). Це, до речі, озна­чало б і вирішення сучасних екологічних проблем: будь-які шкідливі сполуки могли б або відновлюватися до вихідного ста­ну, або використовуватись як вихідна сировина.

Підсумовуючи, можна сказати, що інформація виконує в економічній системі найважливіші функції, виступаючи в ролі всіх її ключових компонентів. Серед них можна назвати такі:

- сировина виробничих процесів;

- засіб праці; предмет праці;

- готова продукція;

- засіб споживання;

- капітал (джерело одержання прибутку);

- товар (об'єкт купівлі-продажу);

- об'єкт власності; засіб захисту.

Роль інформаційних форм економічної системи неухильно зростає в сучасному житті суспільства. Це визначається, по-пе­рше, збільшенням частки вартості інформаційного компонента в загальному обсязі засобів виробництва і предметів споживан­ня і, по-друге, підвищенням ролі функцій, які виконує інфор­мація в економічній системі.

Утім, «прийдешня епоха не настільки вже й безхмарна», і вже сьогодні можна передбачати значні соціальні й екологічні проблеми, які вона несе із собою.

25.2. Базові фактори суспільних формацій

Кінець нинішнього тисячоліття людство зустрічає цілим спект­ром криз: ресурсних, економічних, фінансових, соціальних, екологічних. За гаданої автономності і незв'язаності усі вони є наслідками того самого явища, назва якому «вичерпання

621

соціально-економічних форм розвитку суспільства в рамках існу­ючих природно-ресурсних і екологічних умов»,

Це не перша і, видимо, не остання подібна криза в історії людства. У давні епохи вихід з екологічних тупиків людство зна­ходило в технологічних і соціально-економічних революціях. Чи знайде зараз? Якщо так, то на порозі якої революції стоїть люд­ство сьогодні? Відповідь на це питання можна дати, тільки про­аналізувавши уважно всі попередні етапи розвитку людства і логіку вирішення суперечностей між суспільством і природою.

Дослідження показують, що саме природно-ресурсні кризи були основними «винуватцями» і першопричинами будь-яких малих і великих соціально-економічних революцій, які відбу­валися в різних куточках планети. За словами М. Реймерса, «завжди спостерігалася відповідність між розвитком продук­тивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного про­гресу» (Реймерс, 1994). Кризові ситуації, вважав учений, вини­кають при дисбалансі динамічної системи.

«Ця динаміка, у кінцевому рахунку, служить зовнішньою причиною суспільного розвитку, що зазнавав кількаразово ви­пробування екологічними кризами» (Реймерс, 1994).

З цього можна зробити висновок: екологічні кризи були пер­шоджерелами будь-яких соціально-економічних революцій.

У рамках ретроспективи історичного розвитку людства уче­ний виділяв 5 екологічних криз і відповідних їм технічних ре­волюцій:

1. Криза збідніння ресурсів промислу і збиральництва - біоте-хнічна революція (початок використання знарядь праці).

2. Перша антропогенна екологічна криза (криза перепромислу консументів) - сільськогосподарська революція, перехід до виробляючого господарства.

3. Криза примітивного поливного землеробства - друга сільсько­господарська революція широкого освоєння неполивних земель.

4. Друга антропогенна екологічна криза (продуцентів) - про­мислова революція.

5. Сучасна глобальна екологічна криза редуцентів (тобто від-творювальної здатності біосфери) і загрози нестачі мінераль­них ресурсів - науково-технічна революція,

Щоб ефективно управляти сьогоденням, потрібно добре пе­редбачати майбутнє. У свою чергу, вірогідність прогнозу можна забезпечити тільки на основі глибокого ретроспективного ана-

622

лізу закономірностей плину процесів у минулому. Для здійс­нення еколого-економічного аналізу надзвичайно важливо про­стежити зміни ключових параметрів соціально-економічної си­стеми в рамках трьох базових суспільних формацій: двох у рет-роспективі й однієї в перспективі:

• постнеолітична епоха (від зародження заснованого на праці людини сільськогосподарського виробництва - скотарства і землеробства - до початку промислової революції);

• індустріальна епоха (від початку промислової революції до наших днів);

• постіндустріальний період (формується в наш час).

Аргументи вченого

«До теперішнього часу людство пережило дві величезні хвилі змін, і кожна з них в основному знищувала більш ранні культури або цивілізації і заміщала їх таким способом життя, що був незбагненний для людей, які жили раніше. Перша хвиля змін, викликана 10 тисяч років тому впровадженням сільського господарства, потребувала тисячоріч, щоб викоренити саму себе. Друга хвиля - розвиток промислової цивілізації - зайняла всього лише 300 років. Сього­дні історія виявляє ще більше прискорення, і цілком імовірно, що третя хвиля пронесеться через історію і завершиться протягом кількох десятиліть» (Тоф-флер, 1999).

Проаналізуємо соціальну, економічну та екологічну логіку процесів, що відбуваються, і спробуємо передбачити майбутню траєкторію соціально-економічного розвитку. При цьому зосе­редимо увагу на змінах, що відбуваються:

у відносинах людини і природи;

- у самій людині;

- у факторах виробництва;

- у виробничих відносинах.

Зазначений аналіз можна виконати, лише дослідивши при­роду трансформаційних процесів, що відбуваються в змісті ба­зових факторів, які формують контури суспільних формацій.

Базова структура метаболізму. Існування на Землі людини і її виробнича діяльність нерозривно пов'язані з використанням трьох природних факторів, що визначають усі процеси, які відбувають­ся в природі. Ці фактори - речовина, енергія, інформація.

Цілком імовірно, що для мешканців дикої природи можна говорити про збалансовану участь зазначених факторів у під­триманні життя й обміні речовин. Людині, яка перейшла до

623

виробничої діяльності, притаманне взагалі незбалансоване став­лення до різних компонентів і властивостей природного середо­вища - гіпертрофія одних і недооцінка інших. Не становить винятку і відношення людини до зазначених природних субста­нцій. їх роль у житті й трудовій діяльності людини була різною в різні суспільні епохи.

Базові підсистеми системного цілого «людина*. Людина як система формується тріадою нерозривно пов'язаних підсистем біо - трудо - соціо (див. докладно: Бобровский, 1973; Мель­ник, 1988):

• людина як біологічна істота - частина природи, фізіологіч­ний організм;

• людина як компонента економічної системи - робоча сила, трудовий ресурс;

• людина як суспільна істота, особистість - частина суспільс­тва, частина соціальної природи.

Хоча три людини (біо-, трудо-, соціо-) існують у єдиному тілі, вони значною мірою відрізняються за своїми життєвими потре­бами, реалізованими функціями і мотивами життєдіяльності.

Незмінність природи людини «біо-» протягом сучасної історії розвитку людини у вчених майже не викликає суперечок. Пев­но, можна так само безперечно стверджувати, що співвідношен­ня різних трьох підсистем у єдиному цілому зазнають глибоких змін у ході соціально-економічного розвитку. Основною причи­ною є розвиток «трудо-» і «соціо-» в людині.

Базові функції природи стосовно людини. Природні факто­ри стосовно людини виконують функції, що умовно можуть бути об'єднані в чотири основні групи.

Фізіологічні функції підтримують життя людини як біологі­чного організму («біо-людини»),

Соціальні функції забезпечують формування людини як осо­бистості («соціо-людини»),

Економічні функції визначають діяльність економічної сис­теми, включаючи відтворення людини як трудового ресурсу («трудо-людини»).

Екологічні функції формують, регулюють і підтримують стан екосистеми, у якій живе людина.

Можна констатувати постійну динаміку функцій природи, головним чином, внаслідок розвитку економічних і соціальних функцій.

624

Базовий фактор суспільного виробництва. Як базовий фа­ктор суспільного виробництва можна розглядати ту похідну, або антропогенну, сутність, що відіграє провідну роль у здій­сненні виробничих процесів. Очевидно, можна виділити чо­тири головних фактори виробництва: природа - праця - ма­шини — інформація.

Останній фактор бурхливо ввірвався в економічне життя в 50-ті роки XX ст. з розвитком комп'ютерних технологій. До кінця століття інформаційний фактор завоював величезний пла­цдарм під назвою «інформаційна економіка».

Базовий фактор формування суспільних формацій. Таким, за визначенням Джона Кеннета Гелбрейта, є той фактор вироб­ництва, який є найменш доступним і який найскладніше замі­нити (Galbraith, 1967). Саме таку відповідність можна побачити в зміні економічних формацій (у чисельнику представлений клас, якому належить влада в суспільстві, а в знаменнику - основний фактор утворення суспільної формації):