Висновки до розділу 3

Після проведення нашого інтерв’ю з колишніми волонтерами, можна зробити такі висновки:

1. З'ясовано, що під час здійснення волонтерської діяльності добровольці найчастіше зустрічалися з такими проблемами як: брак знань, вмінь та навичок,відчуття професійної некомпетентності та незадоволеність роботою; нездійсненність очікувань, і відповідно до цього зниження самооцінки.

2. Визначено чинники, які перешкоджали здійсненню волонтерської діяльності і призвели до емоційного вигорання. Насамперед,це недостатня професійна підготовка; брак практичного досвіду; завищені неадекватні очікування; обмеженість ресурсів. Респонденти зазначили, що рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег та керівників відіграє вагому роль у волонтерській діяльності. Та коли цей рівень не є достатнім, то тоді це відбивається на особистості волонтера. Ще одним важливим чинником, який веде до емоційного вигорання є відсутність супервізії у навчально-реабілітаційному центрі. Також волонтери вважать, що дуже часто волонтерська діяльність мала негативний вплив на сімейне життя, оскільки траплялись випадки, коли приходилось стикатись з небезпечними ситуаціями, горем і т.п.

3. З’ясовано, що у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» волонтерам не проводились ні тренінги, ні бесіди, які б мали на меті попередити та подолати синдром емоційного вигорання добровільних помічників. В такому випадку, волонтери попросту робили «відхід» і самотужки долали наявну проблему.

ВИСНОВКИ

Отже, у результаті проведених нами теоретичних та практичних дослiджень, ми дійшли таких висновкiв:

1.Визначено поняття «волонтерство», в результаті, ми вважаємо, що волонтерство ̶ це особлива форма спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними для обстоювання власних інтересів організацій та об’єднань в усіх сферах життя суспільства і як певну систему відносин, яка склалась для досягнення певної спільної мети – реалізації власних бажань, себе через надання безкорисливої допомоги іншим. Роком виникнення волонтерського руху у світі вважається 1859 рік.

Історія волонтерства в Україні нараховує понад сто років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати представників Червоного Хреста. Волонтерство як явище виникло з потреби здійснення високомотивованими людьми діяльності, яка на перший погляд є достатньо простою, однак все ж таки має виконуватися. 

2.Проаналізувавши зміст, форми та напрями, ми дійшли висновку, що зміст волонтерства ̶ добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті людських співтовариств; воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності; виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій. Як ми бачимо, волонтери спроможні працювати у профілактичному, інформаційно-просвітницькому, рекреативному, реабілітаційному, соціально-рекламному, соціально-побутовому, охоронно-захисному, діагностико-корекційному та фандрейзинговому напрямах.

Аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що практично вся робота центрів допускає можливість залучення волонтерів, як добровільних помічників центрів надання соціальної допомоги.

3.Розглянувши правові основи діяльності волонтерів, ми можемо константувати, що збільшення чисельності волонтерського руху потребувало нагального врегулювання законодавчої бази, що визначає організаційні та правові засади здійснення волонтерської діяльності, розвитку волонтерського руху, правового статусу волонтерів, джерел фінансування, тощо.

Відсутність спеціального Закону, спрямованого на регулювання волонтерської діяльності, стримувало формування чіткої та послідовної політики держави щодо розвитку та підтримки волонтерського руху в Україні, піднесення соціальної значущості волонтера, усунення перешкод щодо використання волонтерської допомоги під час організації та проведення масових культурних та спортивних заходів загальнодержавного значення.

Тому, 19 квітня 2011 року Верховною радою України прийнято в цілому проект Закону про волонтерську діяльність, який був підписаний Президентом 11 травня 2011 року.

4. Охарактеризувавши шляхи залучення волонтерів до діяльності навчально-реабілітаційного центру, ми можемо зробити висновок, що процес залучення волонтерів є доволі обширним та складним. Він передбачає створення та реалізацію ґрунтовної програми залучення, організації та подальшої співпраці з волонтерами. Така програма має містити не лише перелік робіт для яких планується залучити додаткових людей, але й має враховувати ресурси організації, що дали б змогу це зробити. Незважаючи на те, що волонтерська діяльність є неоплачуваною, але вона потребує ресурсів іншого характеру: особа чи група осіб, що займатиметься організацією волонтерів та їхньої діяльності, створення умов для підвищення навичок роботи волонтерів та й власне врахування мотивів, які змушують людей займатися таким видом діяльності. Саме тому, процес залучення волонтерів досить тривалий та ресурснозатратний, хоча при ефективній організації їхньої діяльності витрачені ресурси не будуть витраченими дарма.

5. Визначено, що особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру полягають у тому, що організація здебільшого не ставить високих вимог до професійних здібностей і навичок особистості, досвіду виконання діяльності, однак ставить підвищені вимоги до особистості волонтера. Волонтерство може бути організованим або неорганізованим, здійснюватись індивідуально або в групі

6. Окреслено труднощі та ризики волонтерської діяльності, в результаті, нами було виявлено, що у процесі безпосередньої роботи в умовах складної взаємодії з людьми з особливими потребами часто виникають негативні враження і стресові ситуації, в які потрапляють волонтери. Постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність негативно впливають на здоров'я волонтера і здатні викликати стрес, а згодом і емоційне вигорання.

7. Нами виявлено, що до емоційного вигорання волонтерів у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» призвели наступні чинники, а саме: брак досвіду роботи з людьми з особливими потребами, досить низький рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег, керівників та підлеглих. Також одним з найвпливовіших чинників, які призводить до вигорання є повна відсутність супервізії, недосконалість організаційних структур та процесу роботи.

Згідно результатів проведеного дослідження можна надати наступні практичні рекомендації:

1. Налагодити волонтерський рух у навчально-реабілітаційному центрі.

2. Для забезпечення успішного створення волонтерської руху важливим є запозичення досвіду у навчально-реабілітаційних центрах, в яких ефективно функціонує добровільна діяльність.

3. Для відповідного кадрового забезпечення волонтерської діяльності рекомендується розширити мережу спеціалізованих закладів освіти з підготовки фахівців з координування волонтерською діяльністю в організаціях.

4. Для успішної реалізації можливостей волонтерів та досягнення максимально можливого для неї рівня розвитку, необхідне створення відповідних умов та достатньої підтримки.

5. Необхідно затвердити штатні посади координатора волонтерів, фахівця з надання супервізії.

6. Потрібно здійснювати постійний моніторинг стану власних волонтерів, проводити різноманітні профілактичні тренінги, стимулювати мотивацію і підтримувати професійний тонус.

7. Здійснювати комплексні профілактичні заходи, які б мали на меті попередити і запобігти розвитку синдрому емоційного вигорання.

8. Обговорювати питання, які викликають напруження чи сумніви з персоналом організації чи іншими медіаторами.

9. Створити атмосферу взаємної підтримки в робочому колективі, та налагодження чіткої комунікації.