3. Центри виробництва та різновиди української кераміки.

Різновиди скульптурних виробів

Матеріал зумовлює різновиди скульптурних виробів, серед яких окремо виділяють:

• кераміку – скульптурні вироби з глини;

• гліптику – скульптурні вироби з каменю;

• монети, медалі – скульптурні вироби малої пластики з металу.

Кераміка

Кераміка (від гр. keramike – гончарне мистецтво, від keramos – глина). Основними технологічними видами кераміки є:

• теракота; майоліка ;фаянс; порцеляна.

Теракота (від іт. terracotta – обпалена земля) – неглазуровані вироби з обпаленої кольорової (кремової, жовтої, червоної, коричневої, чорної) глини з пористим черепком. Це один із найдавніших видів кераміки, що датується епохою неоліту і представлений малою пластикою: культовими фігурками, вазами, посудом.

Майоліка – скульптурні вироби з кольорової обпаленої глини з крупнозернистим черепком, покритої глазур’ю. Це кераміка, вкрита двома поливами: непрозорою із вмістом олова і прозорою блискучою, свинцевою. Майоліка потрапляє в Європу з Китаю, Персії та Туреччини у V – XIV ст., а сам термін майоліка походить від старої назви о. Мальорка в Середземному морі, через який до Італії ввозили твори іспано-мавританської кераміки, покритої поливою.

Кахля (від нім. kachel – плитка) відома у Німеччині, Голландії, Швейцарії з ІХ ст. У Росії – з XVІ – XVІІ ст., коли кахлями почали обличковувати печі, оздоблювати внутрішні приміщення й зовнішні фасади архітектурних споруд. Для початку ХІХ ст. характерні рельєфні кахлі із зеленою поливою, з кінця XVІІ ст. виробляються поліхромні, у XVІІІ ст. переважають гладкі розписні кахлі, а у ХІХ – ХХ – білі та однотонні. На території України виробництво кахлі відоме з часів Київської Русі (Десятинна церква у Києві). У XV – XVІ центрами виробництва кахлі стають Чернігів, Київ, Кам’янець-Подільський, Львів, Луцьк, де виготовлялися кахлі з рельєфним декором, переважно теракотові.

Фаянс – керамічні вироби з білої глини із спеціальними домішками, покриті прозорою поливою, які мають дрібнопористий черепок. Назва цього різновиду кераміки походить від назви італійського міста Фаенца, центра виробництва нового виду кераміки, який витісняє крихку й важку майоліку. Історія фаянсу починається ще в Єгипті, де були вироби, схожі на фаянсові, з IV – V ст. Фаянс високої якості, так звану “сіру порцеляну”, почали виготовляти в Китаї, Кореї та Японії.

Порцеляна (фарфор) (від фр. porcelaine, тур. farfur) – це керамічні вироби (посуд, мала пластика) з білої обпаленої при високій температурі глини зі спеціальними домішками.

3. Клеймування виробів з порцеляни

Система клеймування порцелянових виробів

Клеймо – це не тільки торговельна марка будь-якого виробу, а й знак якості, що засвідчує оригінальність речі. Ось чому майстри прагли зафіксувати своє право інтелектуальної власності через систему клеймування.

Для правильного опису у Протоколі про порушення митних правил та в МД-1, а також для визначення вартості керамічних виробів митник має знати головні принципи складання композиції клейма, типові місця його розташування, кольорові особливості клейма. Такі ознаки :

• зображення на клеймі (малюнок, надпис); колір клейма; місце його розташування.- мають бути зафіксовані у митній документації.

Вигляд клейма (малюнок, надпис). Принцип формування вигляду клейма як марки порцелянової мануфактури склався у Європі ще у ХVIII ст. Найдавніша європейська порцелянова мануфактура у Мейсені обирає клеймо у вигляді малюнка: це зображення двох перехрещених шпаг або мечів синього кольору, повернутих клинками догори.

Місце розташування клейма – це друга важлива ознака, на яку необхідно звернути увагу і яку треба зафіксувати в описі порцелянового виробу. Як правило, клеймо проставлялося на нижній поверхні порцелянового виробу, на донці, але це не було обов’язковим. Коли ми кажемо про місце розташування клейма, йдеться про його місцезнаходження у шарах порцелянового виробу. Таких основних шарів три:

• порцелянова маса – тісто; підглазурний розпис; надглазурне клеймування.

Клеймо у тісті виконується пуансонами за допомогою тиснення на поверхні порцелянового виробу до його обпалення у печі, тому таке клеймо заглиблене. Прикладом клейма у тісті можуть бути клейма Виноградівської порцелянової мануфактури.

Другий вид клейма відповідно до його розташування – це підглазурне клеймо. Воно виконується підглазурними фарбами на поверхні порцелянового виробу після першого обпалення перед покриттям виробу глазур’ю. Надглазурне клеймо проставляється (малюється) вже на готовому обпаленому й покритому глазур’ю порцеляновому виробі. Такий тип клейма можна було і підробити. Колір клейма – третя характерна ознака порцелянових клейм, яка має бути зафіксованою при описі порцелянового виробу.

Кольорове вирішення клейма залежало й від місця його розташування, і від національних традицій, і від ґатунку виробу. Класична європейська порцеляна мала традиційно синє підглазурне клеймо. На унікальних виробах ставилося клеймо золотого кольору;

І гатунок – мало клеймо червоного кольору; ІІ гатунок – синього кольору; ІІІ гатунок – зеленого кольору;, вироби без ґатунку – коричневого кольору.