1.Види скульптури

Скульптура (від лат. sculptura – різьблення, ліплення, пластика) – вид просторового мистецтва, що розгортається у трьох вимірах.

Основні види скульптури:

• кругла;

• рельєф.

Скульптура, що вільно розташовується у просторі й вимагає кругового огляду, називається круглою. Це статуї (сидяча, стояча), скульптурні групи, статуетки, торси, напівфігури, погруддя, бюсти та ін.

Якщо опукле тривимірне скульптурне зображення залишає зв’язок із заднім блоком, воно буде називатися рельєф – плоскісно-скорочене зображення, переважно на площині, що є для нього тлом. Рельєф може бути плоскісним – барельєфом (від фр. bas-relief – низький рельєф), коли зображені фігури, предмети, орнамент піднімаються над площиною тла не більше ніж на половину свого реального об’єму, або горельєфом (від фр. haut-relief – високий рельєф), у якому фігури піднімаються над площиною більш, ніж на половину свого реального об’єму, а іноді і у повний об’єм.

Існують також рельєф із заглибленим контуром та опуклим моделюванням – койланогліф, що зустрічається в архітектурі Стародавнього Єгипту та на давньосхідних інталіях, та увігнутий, заглиблений, тобто зворотний стосовно тла рельєф – контррельєф, поширений у мистецтві Стародавнього Сходу та в античному різьбленні по каменю.

За своїм призначенням і змістом скульптура ділиться на:

• монументальну;

• станкову.

Монументальна скульптура – один із найдавніших видів скульптури, що мав у первісній культурі культове, а пізніше меморіальне значення. До монументальної скульптури належать одно- чи багатофігурні пам’ятники, меморіальні ансамблі, монументи на честь видатних людей і подій, пам’ятні погруддя, рельєфи. Монументальна скульптура організує як міський простір, так і органічно включається до природного середовища.

Станкова скульптура – твори, які мають самостійний характер, замкнуті у собі композиції, що є переносними й непов’язаними з конкретним середовищем

2. Скульптурні техніки

Матеріал, який обирає скульптор для своєї роботи, зумовлює і вибір скульптурної техніки.

Для твердих та м’яких матеріалів виділяють такі головні техніки:

• пластика, ліпка – техніка додавання, що використовується в роботі з м’якими матеріалами, коли скульптор починає роботу зсередини, доліплюючи матеріал до отримання необхідної форми чи образу;

• скульптура – техніка віднімання, характерна для роботи з твердими матеріалами, коли скульптор, як говорив відомий італієць Мікеланджело, бере камінь та відсікає все зайве.

Для металів та сплавів як скульптурних матеріалів використовуються свої види техніки:

• лиття;

• кування;

• карбування;

• гальванопластика.

Лиття, виливання – це спосіб гарячої обробки металів, який використовується для виготовлення скульптури та виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Щоб сформувати відливок, гарячу металеву масу виливають у ливарні форми, а коли вона застигне, отримують готовий витвір

Кування – спосіб обробки металів, при якому заготовка (холодна чи гаряча) під ударами молота чи преса деформується і поступово отримує необхідну форму, розміри та механічні властивості. Кування може бути ручним або механічним.

Карбування, чеканка – один із найдавніших способів обробки металів. Виділяють три види карбування:

• художня техніка, створення рельєфних зображень та візерунків на листовому металі ударами молотка по чеканам, що вигинають металевий лист, покладений лицевим боком на еластичну підложку з особливої смоли.

Гальванопластика (від імені італійського вченого Луїджі Гальвані та гр. Plastike – ваяння) – спосіб отримання металевих копій з будь-якого оригіналу методом електролітичного осадження металу на знятій з оригіналу копії під час проходження електричного струму.