7. Принципи та засоби стратегічного управління людськими ресурсами

Щоб бути ефективним, процес СУЛР в організації має будуватися за певними принципами. Зазначимо головні з них:

Цілеспрямованість – будь-який процес управління зорієнтований на досягнення конкретних бізнес–цілей організації. Системність – всі дії стосовно персоналу повинні мати концептуальну єдність. Науковість – в процесі СУЛР суб’єкти управління повинні використовувати науково обґрунтовані методи. Оптимальність – означає, що в СУЛР не можна прагнути до отримання результату від працівників будь-якою ціною. Необхідно знаходити баланс між результатом і затратами на його досягнення. Послідовність процесу управління – обрані процедури і методи СУЛР, встановлені правила і норми взаємовідносин в організації не повинні суперечити один одному, повинні бути єдиними для всіх членів колективу. Баланс повноважень і відповідальності –кожний працівник повинен нести відповідальність за ті операції чи процеси, які знаходяться в сфері його впливу і контролю. Поєднання особистих і колективних інтересів з інтересами організації – орієнтуючись на досягнення своїх цілей, організація не забуває про інтереси, потреби та цілі окремих працівників і підрозділів та робить все можливе для уникнення конфлікту інтересів. Дотримання морально-етичних норм.

Існують прямі засоби управління, які застосовують для безпосереднього управління персоналом, і непрямі (опосередковані), які використовують переважно з організаційних міркувань. До прямих засобів належать: • делегування повноважень і завдань; • обговорення в колективі, бесіди з підлеглими; • критика та заохочення; • службовий нагляд і контроль за результатами праці; • інформація та комунікація; • директиви та вказівки. До непрямих засобів управління персоналом належать: • характеристика посади; • оцінка робочого місця; • оцінка співробітника.

8. Зв’язки стратегічного управління людськими ресурсами з внутрішнім і зовнішнім середовищем організації.

Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації. До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди.

Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї. Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації (споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи). Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них (стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій). СУЛР повинно здійснюватися з обов»язковим урахуванням факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Для визначення майбутньої поведінки організації її керівництву потрібно мати уяву як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовища, їх потенціали і тенденції розвитку, а також знати місце своєї організації в середовищі. Грамотне, послідовне СУЛР повинне бути пов»язано з цілями та завданнями організації, з технологіями, котрі використовує організація в своїй діяльності, і звичайно ж прямо пов»язано з працівниками цієї організації. Крім того, ефективне і успішне СУЛР має враховувати фактори зовнішнього середовища – стан економіки, НТП, політику конкурентів тощо.