Тема IV. Ринки виробничих ресурсів та доходи в ринковій економіці

§ 11. Особливості ринку праці

Ринкові відносини пов'язують економічну систе­му суспільства в єдине ціле. Національний ринок — це сукупність соціально-економічних відносин, що виникають у сфері обміну внаслідок купівлі-продажу товарів, послуг, капіталу, землі, ро­бочої сили.

Специфікою ринків факторних ресурсів є те, що на них формуються не лише ціни на ці ресурси, а й доходи, оскільки ціна, отримана від продажу ресурсу, — це дохід його власника.

Доходи являють собою суму коштів, отриманих економіч­ними суб'єктами за певний проміжок часу. Роль доходів визна­чається тим, що рівень споживання й розвитку суб'єктів госпо­дарювання прямо залежить від рівня доходів. Кожний конкрет­ний фактор виробництва приносить свій конкретний вид доходу. Наймана праця робітників приносить заробітну плату, капітал (інвестиційні ресурси) створює відсоток, земля — ренту, а під­приємницькі здібності— підприємницький дохід (прибуток).

Ринок праці, або ринок робочої сили — це система соціально- економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі- продажу праці найманих робітників за цінами, що формуються під впливом співвідношення попиту та пропозиції робочої сили.

Суб'єктами ринку праці виступають працедавці та наймані робітники. Об'єктами ринку робочої сили є якість праці та умови найму на роботу. Ринок праці, як і будь-який інший, базується на попиті і пропозиції.

Під попитом на робочу силу слід розуміти платоспроможну потребу приватних фірм та держави в праці робітників відповід­них професій і кваліфікацій. Як і на ринках інших ресурсів, по­пит на робочу силу є похідним від попиту на готові товари та послуги, для виробництва яких необхідна ця робоча сила. По­пит на ринку праці залежить від продуктивності праці робітників і здійснюється з боку працедавців до тих пір, доки їх витрати на придбання робочої сили (заробітна плата) не перевищуватимуть внесок працівника у вартість створеної продукції.

Під пропозицією робочої сили розуміють здатність до різно­манітної та якісної праці, що пропонується для реалізації люди­ною працездатного віку.

Кожна людина здебільшого сама вирішує, скільки ча­су вона хотіла б працювати, а скільки — відпочивати. Дилему «праця—дозвілля» відображає крива індивідуальної пропозиції праці (мал. 20, с. 66). Характерний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці ілюструє, що підвищення заробітної плати сти­мулює працівника до праці лише до певного моменту. Протягом цього періоду дозвілля приноситься в жертву інтересам високого заробітку, накопичується стомленість, діє так званий «ефект за­міщення». При досягненні високого матеріального рівня люди­на починає цінувати вільний час і може дозволити собі більше дозвілля, тому скорочує пропозицію своєї праці й відмовляється навіть від підвищення заробітної плати, спрацьовує «ефект дохо­ду». Специфічний вигляд кривої обумовлений також тим, що чим вища заробітна плата, тим більша відповідальність, більш важкі та шкідливі умови праці, більш рідкісними є талант і хист.

Крива ж ринкової пропозиції праці має звичайний вигляд, оскільки вищі ставки заробітної плати приваблять більшу кіль­кість робітників. На пропозицію робочої сили впливає загальна кількість населення, кількість активного працездатного населен­ня, статево-вікова структура суспільства.

Отже, ситуацію на ринку праці можна зобразити графічно (мал. 21). Перетин кривих попиту та пропозиції означає рівність величини попиту й величини пропозиції праці та встановлення рівноваги на ринку робочої сили, а отже, і формування рівноваж­ної ціни праці або заробітної плати та кількості найнятих працівників .

Заробітна плата — винагорода, яку отримує власник робо­чої сили відповідно до кількості та якості витраченої ним праці у виробництві. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: відрядну та погодинну -

праці

Відрядна — форма заробітної плати, величина якої зале­жить від обсягів виготовленої продукції. Вона застосовується на підприємствах, де праця робітників піддається точному й повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. За відряд­ної форми величина заробітної плати обчислюється як добуток розцінки на одиницю виробу та кількості виробів.

Виділяють такі системи відрядної заробітної плати: пряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивна; відрядно- регресивна; колективна відрядна; акордна.

Погодинна заробітна плата нараховується робітникам за­лежно від кваліфікації й фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих робітників, виробіток яких неможливо нормувати, у роботі яких головним є дотримання технології виробництва й підвищення якості продукції. Величи­на заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки й обсягу праці. Погодинна оплата передбачає просту погодинну та погодинно-преміальну системи.

Останні десятиліття характеризуються більш широким за­стосуванням погодинної заробітної плати й відповідним скорочен­ням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. У Великій Британії, США, Німеччині та Франції дві третини промислових робітників отримують погодинну заро­бітну плату.

Як і будь-який дохід, заробітна плата може бути номіналь­ною та реальною. Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримує власник робочої сили за певний проміжок часу. Реальна заробітна плата — кількість товарів та послуг, яку може придбати робітник на свою номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата прямо залежить від величини номінальної заробітної плати й обернено — від цін на товари та послуги.

Вплив на регулювання заробітної плати здійснюють фірма, держава та профспілки. Підприємства й держава проводять нор­мування праці. Держава встановлює мінімальну заробітну плату, тобто законодавчо встановлений розмір грошового еквіваленту за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може здійсню­ватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну нор­му праці або обсяг робіт.

У сучасному суспільстві значно зростає роль профспілок, зу­силля яких спрямовані на підвищення ставки заробітної плати та протидію зниженню попиту на працю.

Розміри заробітної плати відрізняються не лише в різних країнах, а й у національній економіці та навіть у межах однієї професії. Диференціація заробітної плати — це розбіжності між рівнями оплати праці працівників під впливом різних чинників.

Чинниками диференціації заробітної плати є різниця у ква­ліфікації та освіті, умовах праці, складності виконуваних робіт, кількості праці, індивідуальних результатах виробництва і діяль­ності підприємства в цілому.

Розмір заробітної плати залежить від стану ринку праці (співвідношення попиту й пропозиції, моделі ринку праці — мо­нополія, монопсонія тощо). На відхилення заробітної плати від ціни ринкової рівноваги впливає також надання переваги одній групі працівників порівняно з іншими (жіноча та дитяча праця, расизм тощо).

Одночасно на ринкову вартість послуг робочої сили впли­вають окремі чинники й неринкового характеру, як, наприклад, талант, що підносить людину над звичним рівнем, а також наяв­

ність на ринку праці так званих неконкуруючих груп, Неконкуру- ючі групи — представники різних професійних груп, які відрізня­ються певними природними здібностями, освітою й навіть профе­сійною непридатністю до певного виду діяльності, надто тривалим перенавчанням тощо (наприклад будівельники й лікарі).

^ Навчаємося разом

Відомо, що попит на мулярів описується функцією Ь_в =16-0,06ІУ, де IV — денна заробітна плата. Серед мулярів один згодний пра­цювати за умови виплати йому не менш ніж 200 грн на день, два мулярі готові розпочати роботу не менше ніж за 150 грн, троє — не менше ніж за 100 грн і ще два — не менше ніж за 120 грн. Побудуйте криві попиту й пропозиції на ринку мулярів. Охарак­теризуйте рівновагу та її зміну за умови активізації житлового будівництва.

Розв'язання. Крива попиту має лінійний характер, отже, для її побу­дови достатньо знайти координати двох точок. Наприклад, підставимо в рівняння попиту заробітну плату 200 і 150 грн. Якщо Ж = 200, то Ь_в =16-0,06-200 = 4 . Якщо IV = 150, то Х₀ =16-0,06 150 = 7 .

За допомогою цих даних можемо побудувати криву попиту.

Для побудови кривої пропозиції мулярів необхідно скласти шкалу пропозиції. Починаємо з нижньої межі. За 100 грн на день згодні пра­цювати три мулярі, якщо заробітна плата становитиме 120 грн, вони також погодяться працювати і до них приєднаються ще двоє, тобто їх стане п'ятеро. За умови виплати робітникам 150 грн на день на роботу погодяться попередні п'ятеро і ще двоє, тобто їх тепер буде семеро. За 200 грн на день залюбки працюватимуть усі вісім мулярів. Отже, маємо таку шкалу пропозиції й будуємо графік.

100 -

IV 100 120 150 200

£

З 5

На даному ринку мулярів установиться рівновага за умови виплати робітникам денної заробітної плати у 150 грн. При цьому на роботу буде найнято семеро мулярів. Якщо активізується житлове будівництво, попит на мулярів зросте, крива попиту зсунеться праворуч, наприклад, у поло­ження П₁. Це буде означати підвищення заробітної плати та збільшення зайнятості робітників.

? Запитання та завдання

•• '

А Рента, В

Кількість землі, 6

Мал. 22. Ринок землі

1. Обґрунтуйте специфіку попиту й пропозиції на ринку пра­ці. 2. Покажіть схематично та поясніть зміни на ринку праці кондитерів, якщо: 1) реальні доходи населення знизилися; 2) ви­робництво кондитерських виробів в останні роки є прибутковим; 3) професія кондитера останніми роками стала привабливою для молоді; 4) заробітна плата кондитерів зросла на 20 %. 3. Визнач­те чинники, від яких залежить величина реальної заробітної пла­ти. 4. На ринку праці попит на робочу силу описується рівнянням = 200-4Ж, а пропозиція — Ь_ч =80+8Ж . Визначте: 1) рівно­важну погодинну ставку заробітної плати; 2) кількість найнятих на роботу; 3) наслідки встановлення державою мінімальної пого­динної ставки заробітної плати на рівні 15 грош. од. Побудуйте відповідні графіки.