3. Офшорні зони

Офшорні зони - зони характерна риса яких полягає в тому, що зареєстровані в них підприємства не мають права вести ніяку виробничу діяльність та комерційні операції і створюються з метою забезпечення пільгового характеру оподатковування, яке характеризується відсутністю місцевих податків (можливо частково), валютних обмежень, вільним вивозом прибутків .

Офшорні зони надають господарським агентам, що їх використовують, такі переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність валютного контролю, можливість здійснення операцій з резидентами в будь-якій іноземній валюті, списання витрат на місці, анонімність, таємність фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу про сумнівні операції, пов'язані з наркобізнесом).

Найбільш відомі офшорні центри створені на острові Мін, Багамських і Віргінських островах, Джерсі, Гибралтар, Кіпр, Ірландія та Панама, а також на території Інгушетії та Калмикії.

В основному офшорні компанії здійснюють посередницьку функцію при укладанні, оформленні контрактів та рахунків, проведенні експортних, імпортних та експортно-імпортних операцій, наданні ділових послуг.

Головна компанія (материнська) укладає з офшорною компанією контракт на весь товар за єдиною пільговою ціною, а офшорна компанія укладає контракти на партії цього товару з покупцями в різних країнах за комерційними цінами. Таким чином, головна компанія дістає фіксований прибуток, а різниця між відпускною ціною та ціною проведеної комерційної операції залишається на рахунку офшорної компанії.

При проведенні експортно-імпортних операцій офилорна компанія укладає відразу два контракти.

Перший — з оптовиком-експортером на постачання головному підприємству товару за мінімальною ціною

другий — зі своїм головним підприємством на постачання йому цього ж товару за вищою ціною. Передоплата за вказівкою офшорної компанії йде з країни-імпортера постачальникам-експортерам. А різницю між цінами першого і другого контрактів одержує дочірня фірма, зареєстрована в офшорній зоні. Оскільки в офшорній зоні прибуток майже не обкладається податком, то підприємство платить податок на прибуток, який одержало за другим контрактом і має можливість розпоряджатися тилі прибутком, що осідає на рахунках офшорної компанії.

У переважній більшості юрисдикцій зареєстровані офшорні компанії не зобов'язані подавати бухгалтерські звіти ніяким урядовим або податковим органам. Уся звітність замінена щорічним фіксованим збором (від $150.0 до $1000). Іноді розмір щорічного збору залежить від розміру статутного капіталу. Слід зазначити, що за рідкісним винятком, статутний капітал офшорних компаній не виплачується, а є присутнім у заявочній формі.

Імена бенефіціарних (реальних) власників офшорних компаній зберігаються в суворій таємниці. Гарантом конфіденційності цієї інформації є сам закон про офшорні компанії, який передбачає карне покарання за будь- який вид розголошення подібної інформації. Тільки рішення суду країни реєстрації може зобов'язати офшорну компанію розкрити секретну інформацію про особи справжніх акціонерів. Треба відзначити, що в результаті сформованої практики позитивне рішення суд виносить лише за конкретними доведеними видами судочинства (наркотики, зброя, отруйні речовини тощо). У той же час важливою перевагою законодавства більшості "податкових гаваней", як утім, і у Швейцарії, є відсутність можливості

порушення кримінальних справ у результаті ухилення від сплати податків або мита.

Світовий офшорний бізнес відіграє все більшу роль у русі як позичкових, так і підприємницьких інвестицій, в обслуговуванні зовнішньоекономічних зв'язків між усіма країнами світу.