18. Поняття особи злочинця

Ос. Злочинця – сукупність соціально-демографічних,морально-психологічних та морально-правових характеристик в структурі особи. Особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпеч­ності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення за­суджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосо­вуються інші превентивні заходи.

19. Структура особи злочинця.

1)Соціально-демографічні – вік, стать, освіта, місце проживання, соціальний статус;

2)морально-психологічний – запозичений із кримінально-виконавчого права :

• Кримінально-активні – особи, які стійко орієнтовані на скоєння злочину;

• Схильні до злочинної діяльності, але не наділені постійною установкою на вчинення злочину;

• Особи, які випадково залучені до категорії злочинної діяльності.

3) кримінально-правового характеру : наявність судимості, рецидив, співучасть.

20. Співвідношення соціального та біологічного структурі особи злочинця.

Біологічні риси – вроджені риси: талант, обдарованість, інтелект, психологічні та фізичні вади.

Соціальні риси – набуті протягом життя: звички, інтереси, погляди, жорстокість, брехливість.

Біологічні особливості можуть набувати значимості в ок­ремих випадках, наприклад, у поведінці неповнолітніх. Наяв­ність критичних фаз розвитку, несталості емоційно-вольової сфери не можуть не впливати на вчинки, а несформованість соціальних властивостей особистості призводить до недос­татнього самоконтролю. У результаті створюється хибне вра­ження про виключну роль вікових особливостей при вчи­ненні злочинів. Насправді ж слід говорити не про вікові особ­ливості як такі, а про «відхилення» у формуванні особистості, зумовлені різноманітними причинами.

Не менш важливим є правильне розуміння співвідношен­ня соціального і біологічного стосовно граничних станів психіки, зокрема — психопатії в межах осудності. Відомо, що психопатія — аномалія характеру, у певних випадках зумов­лена вродженими аномаліями мозку. У несприятливих умовах оточення притаманна психопатам вибуховість, підвищена емоційна збудливість, подразливість призводить до вчинення злочинів, у тому числі і в стані сильного душевного хвилю­вання. Але це не означає, що саме хвороба є причиною зло­чину.

Можна навести інший приклад, коли граничні стани пси­хіки набувають кримінологічної значимості. Відомо, що серед неповнолітніх правопорушників чимало осіб із затримками інтелектуального розвитку. Вони формально досягли віку кримінальної відповідальності, осудні, але не здатні правиль­но оцінювати соціальну значимість своєї поведінки, прийня­ти правильне рішення при виборі лінії поведінки в складній ситуації. Встановлення невідповідності паспортного і розумо­вого віку може впливати як обставина, що пом'якшує вину злочинця, у виняткових випадках — виключає можливість йо­го кримінальної відповідальності.

Таким чином, причини злочинності — результат складної взаємодії особливостей особистості та се­редовища, причому стосовно конкретного факту вчинення злочину вони виявляються в різних сполученнях, щоразу по-своєму.

Питання 21. Кваліфікація і типоголія особи злочинця

Група 1-за характер. скоєних злочинів є такі типи злочинців:

1)насильницькі (агресивні)-посягають на жит.і здор., честь і гідн. (ґвалтів., вбивці).

2)корисливі-ос. які скоїли крадіжки, розкрадання ненасильницьким шляхом (об»єкт – власність).

3) ос., які при скоєнні злочину проявили правовий нігілізм, знехтували своїми профес. обов’язками (Наприк. Військовослужбовці).

4) особи, які скоїли злоч. З необережності (ДТП).

Група 2-за стійкістю та глибиною антисоціальної поведінки є такі типи злочинців:

1. випадкові-скоїли злочин., які відносяться до нетяжких, порушили закон вперше наперекір наперекір своїм дійсним орієнтаціям.

2. ситуативні злочинці – скоїли злоч. вперше, але злочин тяжкий. (вбивство).

3. Нестійкий тип – ос. які скоїли умисний злочин вперше, але в їх поведін. уже були відхилення (раніше притяг.до адмін..відпов.).

4. Злісні-тривалий час ведуть злочинну діяльність (рецидивісти).

5. Особливо злісні – злодії в законі та лідери міжнарод. злоч. угрупувань.

Питання 22. Віктимологія. Вивчення віктимної поведінки у кримінології

Віктимологія – це особливий напрямок у науці кримінології, який вивчає роль жертви в криміногенній ситуації і розробляє кримінологічні аспекти попередження злочинності.

Види віктимної поведінки:

1. Конфліктна – потерпліий сам викликає конфл. Ситуацію і сам же стає в ній потерп.

2. Провокуюча (ще наз. «жіноча») : демонстарція багатства, кокетства, Екстравагантна зовнішність, смілий одяг тощо.

3. Легковажна – зайва довіра, наївність (злоч. до неповнол, шахрайські дії).

Предметом віктимології є: жертви злочинів; відносини, що пов'язують злочинця та жертву; ситуації, які передують злочину. 

Оновні завдання віктимології по­лягають у тому, щоб:

-виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів;

-встановити взаємозв'язки між поведінкою потерпілих і злочинців;

-вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор зло­чинних посягань;

-розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів;

-взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалі­заці

ї покарання винного у вчиненні злочину;

-визначити обсяги шкоди (матеріальної, фізичної, мораль­ної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом.

  

Питання 23. Поняття, визначення, цілі попередження злочинності

При попер. злочин. Наука кримінологія викор. 2 групи методів:

1 група – загально-кримінологічні: змістом є робота держави та її інститутів, пов’язана з усуненням причин та умов, що сприяють злочинності.

• профілактика – діяльність суб’єктів попер. злочинності , що спрямована на завчасне відвернення кримінлогічно небезпечних явищ.

• Запобігання – сукупність заходів, які спрямовуються на окремі групи або конкретних осіб, з метою відмови від своєння злочину або його продовження.

• Припинення – фізична перешкода злочину.

2 група – загально-соціальний метод: соц..-екон., культ-виховні заходи, що у свою чергу сприяють усуненню причин та умов злоч.

Попередження злочинності – сист.заходів, які застосов. сус-вом з метою зменшення рівня злочинності шляхом знешкодження її причин та умов.

До основних принципів запобігання злочинності належать: гуманізм; наукова обґрунтованість; законність; економічна доцільність; диференційованість; своєчасність; плановість; комплексність.

 Основні цілі профілактики такі: обмеження дії негативних явищ і процесів, пов'язаних зі злочинністю; усунення (нейтралізація) детермінант злочинних проявів; ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, що формують її антисуспільну позицію та мотивацію злочинної поведінки; превентивний уплив на особу, котра за своїм антисуспільним способом життя здатна скоїти злочин.    Виходячи зі вказаних цілей, завдання профілактики злочинів такі: виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які є детермінантами злочинів; вивчення чинників, які призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів; встановлення кола осіб, від яких можна очікувати скоєння злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний уплив на них; усунення чи нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні..

Питання 24. Класифікація заходів попередження злочинності

1. За змістом: технічні (електронні системи заходів); медичні (примус.лікув. осіб від нарком, алког.); організаційно-правові (адмін. Нагляд).

2. За ознакою правового регулювання: правові (діяльність субєктів профілактики); неправові (регулюв. Правилами, звичаями, традиціями).

3. За масштабом: загальнодерж, регіональні, серед членів певних соц..груп, окремих осіб.

Питання 25. Загальносоціальне попередження злочинності

  Загальносоціальний рівень (загальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів, яка спрямована на розв'язання суперечностей у галузі економіки, соціального життя, в моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські організації, для яких функція запобігання злочинності не є основною чи професійною. Профілактика є успішною завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.    Загально соціальна профілактика злочинності пов'язана з найбільш значущими й довгостроковими видами соціальної діяльності та здійснюється в процесі рішення широкомасштабних соціальних завдань. Вирішення суперечностей суспільного розвитку, його проблем і труднощів, помилок у соціальному управлінні є водночас економічною, політичною, ідеологічною, соціально-психологічною та правовою основою для усунення, послаблення та нейтралізації процесів і явищ, які детермінують злочинність.    До загальносоціальних заходів профілактики злочинності належать: зміни в соціально-економічній сфері, спрямовані напідвищення життєвого рівня членів суспільства, поліпшення умов їхнього життя. Стабілізація процесів в економіці та на споживчому ринку, підвищення платоспроможності широких верств населення сукупно є передумовами запобігання економічній та іншим видам злочинності.    Скороченню побутової, насильницької та іншої злочинності сприяють заходи щодо вирішення житлової проблеми, зміцнення сім'ї, поліпшення умов праці й побуту жінок, охорона материнства та дитинства, організація дозвілля тощо.    Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного й соціального розвитку. Такі плани складаються як на державному, так і на регіональному рівнях. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону), зважаючи на можливі криміногенні наслідки від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність упливу на загальносоціальні причини злочинності всіх запобіжних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.

26. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності,поняття та характеристика заходів . Складність попередження злочинів визначає різноманіття видів цієї діяльності, які виділяються залежно від деяких підстав. Так, по характеру та спрямованості попередження злочинів виділені його загально-соціальний і спеціально-кримінологічний рівні.Спеціально-кримінологічний рівень попередження злочинів характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності або конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування, як правило, набагато менше, ніж в загально-соціальних заходах, у деяких випадках він набуває значних розмірів та охоплює, наприклад, цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх злочинців, рецидивістів і т.д.).

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів - це соціальний процес, основою якого є застосування спеціальних методів і прийомів, знань і навичок регулювання соціальних відносин, які відповідають вимогам суспільної моралі й законності з метою ліквідації тих їхніх негативних наслідків, які можуть викликати здійснення злочинів.

Спеціальне кримінологічне попередження називається так не тільки тому, що воно спрямовано на досягнення зазначених цілей, але й тому, що вимагає спеціальних кримінологічних знань, які необхідні і при розробці комплексних планів і цільових програм, і при розробці та реалізації заходів попередження окремих видів злочинів

27.Кримінологічна профілактика злочинів її структура та характеристика .Основною ознакою правової держави є забезпечення сталого правопорядку насамперед шляхом підвищення рівня правової культури громадян, провадження діяльності, спрямованої на запобігання правопорушенням, забезпечення ефективного контролю за дотриманням законів.Метою Програми слід визначити: усунення передумов для вчинення правопорушень і забезпечення конституційних прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування у цій справі зусиль правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади та громадськості; удосконалення методів організації роботи і шляхів запобігання вчиненню правопорушень; створення умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення, забезпечення її цілісності і різноманітності.Проблему організації профілактики правопорушень передбачається розв'язувати шляхом поетапної реалізації комплексу правових, організаційних, економічних, соціальних, інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, що їх породжують.Виконання Програми сприятиме зменшенню кількості вчинюваних правопорушень, оздоровленню соціально-економічної та морально-психологічної ситуації у державі, покращенню її іміджу на міжнародному рівні.

29. Суб'єкти діяльності та попередження злочинності, їх система.Профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (служ­бовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявленя, усуі іення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності за­галом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:цілеспрямоване здійснення профілактики злочишвяк функції;зв'язок з елементами системи "по горизонталі" (взаємо­дія) і "по вертикалі" (підпорядкування);неухильне виконання команд нерівного механізму системи;вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профі­лактичного впливу.Види суб'єктів профілактики

1.За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти профілактики можуть бути класифіковані на:державні;неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи неко-мерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;громадяни.2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:- органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);неспеціалізовані; -частково спеціалізовані;спеціалізовані органи.Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять право­ву базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місце­вого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпо­рядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.Неспеціалізовані суб'єкти профілактики злочинності -це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масової інформації; органи, що регулюють природо­користування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи; установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства.До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Спеціалізованими суб'єктами запобігання злочинам є правоохоронні органи, для яких завдання та функції профі­лактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, держав­ної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи.

30. Правоохоронні органи як суб’єкти попередження злочинності , їх завдання та загальна характеристика .

Суб'єктами попередження злочинів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відомства, посадові особи, громадські організації та громадяни, цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і в різних масштабах керівництво, планування заходів щодо попередження злочинів, їх безпосередню реалізацію, забезпечення цієї реалізації; мають у цій сфері певні права та обов'язки і несуть відповідальність за досягнення покладених завдань. За місцем у державній та суспільній системі суб'єкти профілактики можуть бути класифіковані наступним чином: державні (федеральні і суб'єктів федерації), муніципальні; неурядові (недержавні та немуніціпальние), в тому числі комерційні і некомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування; громадяни.  За завданням, компетенції і змісту діяльності, що попереджає злочинність, суб'єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи.  Суб'єкти профілактики використовують для попередження злочинів систему різних заходів, слід особливо виділити наступні:  1) економічні заходи (стабілізація економіки, зменшення ступеня диференціації населення за рівнем доходів; забезпечення прожиткового мінімуму для незабезпечених верств населення, забезпечення пріоритету легальної економічної діяльності; економічне стимулювання добровільної відмови від вчинення правопорушень у процесіекономічної діяльності; боротьба з безробіттям; компенсація збитків жертвам правопорушень і т.п.);  2) політичні заходи (демократизація політичного життя, боротьба з корупцією; боротьба з неправомірним лобіюванням приватних (корпоративних) інтересів в органах влади; розробка державної стратегії боротьби з правопорушеннями; стабілізація політичного режиму, розвиток міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю тощо );  3) правові заходи (прийняття комплексного законодавчого акта про засади державної системи попередження злочинів та інших правопорушень; усунення протиріч кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільного та інших галузей законодавства; заповнення прогалин у кримінально-правової та адміністративно-правовій оцінці суспільно небезпечних діянь; правове забезпечення механізму реалізації законодавства про боротьбу зі злочинністю та попередження правопорушень, забезпечення стабільності правових заборон, використання повною мірою превентивних можливостей закону; своєчасне та адекватне реагування на адміністративні та інші правопорушення, які можуть перерости у кримінально карані діяння, використання передбачених кримінальним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим, адміністративним, оперативно-розшуковим законодавством заходів щодо попередження злочинів та інших правопорушень, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню; розробка і впровадження стандартів безпеки від правопорушень тощо);  4) психолого-педагогічні та культурно-виховні заходи (правове виховання населення; виховання профілактичної активності особистості; формування довіри до правоохоронних органів; інформування про негативні наслідки порушень кримінально-правових, адміністративно-правових заборон; демонстрація позитивних результатів боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями і тощо);  5) кримінологічні заходи загальної та індивідуальної профілактики (профілактичні бесіди; направлення інформації про антигромадську поведінку осіб керівникампідприємств, установ, навчальних закладів, громадських організацій; попередження про постановку на профілактичний облік; постановка на профілактичний облік; адміністративний нагляд; офіційне застереження; віктимологічні профілактика) ;  6) організаційні заходи (введення кримінологічної експертизи всього законодавства, підвищення ефективності управлінської діяльності в сфері боротьби зі злочинністю та профілактики правопорушень; координація діяльності правоохоронних органів, забезпечення їх взаємодії в боротьбі зі злочинністю та профілактиці правопорушень; виховання правової культури; інформування контрольно-ревізійними, правоохоронними органами, судами організацій, підприємств, установ про розкритих у їх діяльності в ході контролю, розслідування злочинів криміногенних факторів, що обумовили або полегшили можливість скоєння правопорушень, для вжиття заходів щодо їх усунення або нейтралізації і т.п.);  7) технічні заходи (розробка та впровадження технічних засобів, систем і технологій, що забезпечують інтенсифікацію діяльності у сфері профілактики правопорушень; технічне забезпечення правоохоронних органів, що випереджає технічне забезпечення злочинного середовища, розвиток системи комунікацій до рівня, що забезпечує негайне реагування на злочини та інші правопорушення; здійснення технічних та інженерних заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки).

28 Запобігання злочинів і його основні напрямки Запобігання злочинності - це сукупність різноманітних видів ді­яльності і заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що поро­джують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинен­ня злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

1.                  Загальносоціальне запобігання злочинів - це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення су­спільних відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим причин та умов злочинності. Тому вирішальна роль у поступовому зменшенні соціальних суперечностей в усіх сферах соціального життя належить розумній господарсько-організаційній та культурно-виховній діяльно­сті державних органів, підприємств, установ, фірм, громадських орга­нізацій. Запобіжний потенціал цієї діяльності полягає в тому, що вона протидіє негативним явищам і процесам, які сприяють відтворенню або збільшенню рівня злочинів, стимулює законослухняну поведінку людини.

культурні підвалини для ефективного здійснення спеціально-кримінологічного і індивідуального запобігання злочинам.

2.                  Спеціально-кримінологічне запобігання - це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота держав­них органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стаді­ях злочинної поведінки. Спеціально-кримінологічне запобігання зло­чинам складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної про­філактики; відвернення злочинів; припинення злочинів.

Кримінологічна профілактика - це сукупність заходів щодо за­вчасного виявлення та усунення негативних явищ, які виникли чи мо­жуть виникнути і детермінувати злочинність або її окремі види. Залеж­но від того, на які явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, можна виділити види профілактики, зокрема, профілактику випере­дження, обмеження, усунення та захисту.

Профілактика випередження (наприклад, кримінологічна експерти­за нормативно-правових актів), профілактика обмеження (наприклад, наркоманії, алкоголізму, бездоглядності дітей), профілактика усунення (наприклад, випуску чи реалізації недоброякісної продукції), профілак­тика захисту призвана анулювати незахищеність чи недостатню захи­щеність і безпеку особи і матеріальних об'єктів; вона створює зовнішні ускладнення щодо посягань на охоронювані суспільством цінності.

Відвернення злочинів - спеціфичний напрям спеціально-кримінологічного запобігання, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують зло­чинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведін­ки, добровільної відмови від злочинної мотивації та наміру або продо­вження злочинної діяльності. Відвернення злочинів має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування зло­чинного мотиву до початку виконання злочину.

Заходи протидії злочинної мотивації доцільно розділити на дві групи: заходи переорієнтації антисуспільної настановки і активні контрзаходи.

Заходи переорієнтації антисуспільної настановки включають:

а)         спеціальні економічні і соціально-психологічні програми, які роз­раховані на те, щоб людина у суспільстві отримувала більш-менш повне задоволення своїх потреб і відмовлялась від злочинних намірів;

б)         заходи, спрямовані на формування у громадян антикримінальної культури; в) кримінологічна поінформованість населення для його більш тісного співробітництва з правоохоронними органами; г) орга­нізаційно-правові заходи, які підвищують у людей почуття відпові­дальності і виробляють у них уявлення про допустимі засоби досяг­нення своїх потреб.

Активні контрзаходи - це заходи переконання, різних форм при­мусу, застереження і допомога особам, звільненим з місць позбавлен­ня волі.

3.                  Індивідуальне запобігання злочинам - різновид запобігання зло­чинності щодо конкретної особи. Тобто індивідуальне запобігання стано­вить ту частину запобіжної діяльності, яка здійснюється на стадії, котра передує виникненню злочинного наміру. Усунення безпеки потенційного злочину - головне завдання індивідуального запобігання.

Отже, об'єктом індивідуального запобігання злочину є: поведінка та спосіб життя осіб з високою імовірністю вчинення злочину; соці­альні елементи їх особистості, які відображають антисуспільну спря­мованість; соціально значущі при формуванні і реалізації останньої деякі психофізичні особливості індивідів; несприятливі умови оточу­ючого таку особу середовища та життєвого укладу; інші довготривалі діючі обставини, які визначають криміногенну ситуацію і полегшують вчинення злочину.

з високим ступенем імовірності слід очікувати вчинення злочину.

Напрямами індивідуального запобігання злочинів є переконання, надання допомоги, примус.

Заходи переконання - процес логічного обґрунтування особі дум­ки про відмову від криміногенної поведінки, злочинних намірів, анти-суспільних настановок.

Заходи соціальної допомоги - працевлаштування, поліпшення по­бутових умов, зміна способу життя шляхом підвищення соціального статусу, освіти, отримання престижної спеціальності, лікування, вста­новлення корисних контактів, вибору життєвих перспектив тощо.

Примус спричиняє для особи несприятливі наслідки фізичного, матеріального та технічного характеру. На практиці широко застосо­вуються такі заходи примусу на криміногенну поведінку, як профілак­тичний контроль за місцем проживання або навчання особи з боку правоохоронних органів чи громадськості, адміністративний арешт і адміністративне затримання, штраф, адміністративний нагляд, ула­штування до приймальників-розподільників для дорослих і неповно­літніх, припинення бродяжництва і жебрацтва та ін.

4.                  Самостійним напрямом запобігання є віктимологічна профілак­тика. Очевидною є необхідність проведення специфічних заходів, спрямованих на зниження віктимності населення. Напрямом запобі­гання злочинності, який скорочує віктимність, припиняє віктимізацію на індивідуальному та масовому рівнях, є метод девіктимізації.