101. У чому полягають переваги та недоліки трьох основних стратегій управління ліквідністю?

У практичній діяльності банки застосовують три основні стратегії управління ліквідністю:

1.Стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи).

Сутність цього підходу полягає в нагромадженні високоліквід­них активів, які повністю забезпечують потреби ліквідності банку. У разі виникнення попиту на ліквідні кошти активи банку продаються доти, доки не буде задоволено потреби у грошових коштах.

і найпростішим підходом. Здебільшого така стратегія використовується невеликими банками, які не мають широких мож­ливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки.

Стратегія трансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, але одночасно і досить дорога з погляду вартос­ті. Продаж активів супроводжується певними витратами (комісійні, брокерські, біржові внески тощо), а також призводить до погіршення стану банківського балансу, оскільки продаються низькоризикові активи. Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенеровані такими активами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковими цінами, якщо виникає нагальна потреба у грошових коштах. Підтримування значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

2.Стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви).

Зміст підходу полягає в запозиченні грошових коштів у кількості, достатній для повного покриття потреб ліквідності. Запозичення здійснюють лише після виникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи.

Управління ліквідністю через управління пасивами оцінюється як найбільш ризикована стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставок та ризику доступності запозичених коштів. Це означає, що вартість підтримування ліквідності в такий спосіб може бути як нижчою, ніж у разі застосування інших методів, так і значно вищою. Часто банки змушені робити позики за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з лік­відністю, важче знайти кредитора, а вартість запозичення відчутно зростає.

3.Стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

Перевагою даної стратегії є гнучкість, яка дозволяє менеджменту вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін в ринкових цінах.

102. Які методи використовуються для оцінювання потреби у ліквідних коштах?

Методи оцінювання потреб банку в ліквідних коштах:

1.Метод фондового пулу (оцінювання грошових потоків).

Сутність методу фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних коштах з наявними джерелами їх надход­ження, котрі перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. В основу покладено два очевидні твердження:

1) ліквідність зростає зі збільшенням депозитів і зниженням обсягів кредитування;

2) ліквідність знижується зі зменшенням депозитної бази і зростанням потреби у кредитах.

Основні етапи застосування методу фондового пулу:

• визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквід­ності;

• прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду;

• обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних коштів протягом планового періоду;

• оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду;

• складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитив­ного сальдо ліквідності.

Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.

2.Метод структурування фондів (поділу джерел фінансування).

Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

У разі використання методу структурування фондів необхідно:

• на першому етапі розподілити всі ресурси за джерелами фор­мування залежно від оборотності за рахунками;

• на другому етапі за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

• на третьому етапі розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідної групи активів.

Потреба банку в ліквідних коштах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною — 10—15 %, для мінливих вкладів і недепозитних зобов’язань — 25—30 %, для зобов’язань за «гарячими грошима» — 80—90 %.

3.Метод показників ліквідності.

Метод показників ліквідності застосовується менеджментом банку для контролю за її рівнем. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, щоб підтримати певний рівень ліквідності всієї банківської системи. НБУ для банків України встановлює наступні нормативи ліквідності:

1.Норматив миттєвої ліквідності (Н4) =Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов’язань за поточними рахунками. Нормативне знач.-не менше 20 %

2. Норматив поточної ліквідності (Н5)= Співвідношення вимог та зобов’язань з кінцевими строками погашення до 30 днів.НЗ-не менше 40%.

3. Норматив коротко­строкової ліквідності (Н6)= Співвідношення ліквідних активів та короткострокових зобов’язань з початковим строком погашення до одного року.НЗ-не менше 60%.

Також розраховується:

-Коефіцієнт високо­ліквіднихактивів= Питома вага високоліквідних активів у загальному обсязі робочих активів (не менше 20%)

- Коефіцієнт загаль­ної ліквідності=А/З (не менше 100%)

-Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів= Відношення ліквідних активів (сума готівки та прирівняних до неї коштів, а також сальдо міжбанківських позик — наданих і одержаних, у тому числі й від центрального банку) до загальних активів банку (20-30%)

- Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів= Відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти) до основних депозитів(70-80%)

-Коефіцієнт ліквід­них цінних паперів= Відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів

- Коефіцієнт струк­турного співвідно­шення вкладів= Відношення депозитів до запитання до строкових депозитів