83. Які методи може застосувати банк для управління валютною позицією?

Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Ідея методу структурного балансування може застосовуватись щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами (конверсійні операції, укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті, узгодження валютних надходжень і платежів, проведення форфейтингових операцій, реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості, купівля та продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, тощо). Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх розмір до прийнятного рівня.

УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНОЮ ПОЗИЦІЄЮ ЗА ДОПОМОГОЮ СТРОКОВИХ ВАЛЮТНИХ УГОД: Укладання строкових фінансових угод як метод управління валютною позицією банку полягає у проведенні операцій з валютними деривативами в обсягах і на строки, які дозволяють збалансувати активи та зобов’язання в іноземних валютах. Управління валютними позиціями може здійснюватись за допомогою таких угод, як форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти. Перевагою цього прийому є гнучкість та надання можливостей для швидкого маневру без змін у балансі банку. Для українських банків використання деривативів у процесі управління валютною позицією і хеджування валютного ризику ускладнюється внаслідок нерозвиненості строкового ринку, обмежених можливостей проведення біржових операцій з ф’ючерсами та відсутності біржової торгівлі опціонами.

З метою підвищення ефективності методів управління валютними позиціями менеджмент банків може вдатися до проведення комбінованих операцій, які поєднують різні типи строкових угод або касові та строкові угоди (валютні операції своп). Одночасне здійснення протилежних за змістом (купівля чи продаж) спотової та форвардної операцій з однією і тією ж валютою в однакових обсягах дозволяє утримувати валютну позицію закритою.

84. У чому полягає економічний зміст хеджування?

Під хеджуванням (від англ. Нес1§е - захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, яка спрямована на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Хеджування — це загальний термін, який використовується д опису дій з мінімізації цінових ризиків.

Стратегія хеджування відбива%~загальний підхід, концепцію управління активами і пасивами, зміст якої визначається як обме­ження або мінімізація ризиків.

У міжнародній банківській пра-іі найпоширенішим підходом до управління ціновими ризиками є хеджування.

-широкому розумінні хеджуванням вважають будь-які дії, спря-Іі на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. До хеджуван-¹належать способи впливу на структуру балансу з метою обме-*ня цінових змін та створення систем захисту від ризиків укла--щям додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати Іиві втрати.)Цо методів хеджування належать:

1. структурне балансування;

2. управління розривом між чутливими активами та зов'язаннями (геп-менеджмент);

3. управління середньозваженим строком погашення (дюрація);

4. укладення форвардних та ф'ючерсних угод з метою створення ⁴ «пенсуючої позиції;

5. проведення операцій страхування за допомогою опціонів;

6. обмін платежами згідно з балансовими характеристиками учаників угоди (своп-контракти).

Якщо добір активів і зобов'язань за сумами та строками здійс-гься в рамках балансових позицій, то такий підхід до управління 5ВИМИ ризиками називають природним (або натуральним) хе-/ванням. До такого типу належать перші три методи зі щойнс Іих. Використання позабалансових видів діяльності розглядає-ся як штучне чи синтетичне хеджування. Зміст такого прийом) чягає у створенні позабалансової (штучної) позиції, яка дозволж ержати компенсацію фінансових втрат за балансовою позицією І їі реалізації цінового ризику.