54. У чому полягає сутність сек'юритизації активів банку?

Сек’юритизація – це продаж активів банку через перетворення їх у ЦП, які надалі розміщуються на ринку.

В основному сек’юритизацію застосовують до банківських кредитів, в спосіб передання банками кредитного ризику іншим учасникам ринку – інвесторам . які купують ЦП. Крім того банк здійснює сек’юритизацію, щоб здійснити трансферт ризику зміни % ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек’юритизації дозволяє перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним з видів позабалансової д-сті банку.За допомогою покращення якості активів сек’юритизація дає змогу покращити показники адекватності капіталу.

Учасники процесу сек’юритизації:

*банк як ініціатор продажу пакета кредитів;

*компанія, яка зд-нює емісію ЦП;

*гарант(страх.комп-нія);

*інвестори (фіз. або юр. особи), котрі купують ЦП на ринку.

Процедура:1.банк укладає договір з компанією, котра робить емісію ЦП.2.Перед розміщенням на ринку компанія-емітент має здобути підтримку гаранта(виконує ф-ю страх-ня. Підтримка у формі урядових гарантій та акредитивів).3.Розміщення на ринку; 4.Кошти від продажу надходять до гаранта та емітента,які передають їх банку – ініціатору.5.Банк проводить розрахунки з позичальниками, одержує кошти від погашення осн. суми боргу та %платежі.6.Одержані кошти банк спрямовує емітентові цп , який переводить їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цп. Отже , потік грош. коштів починає надходити до інвестора,коли позичальники виплачують осн. суму боргу та % банку-ініціаторові.

55. Які методи використовуються для управління проблемними кредитами банку?

Проблемний кредит – це грошові кошти, надані позичальникові у вигляді кредиту, щодо яких, на думку кредитного органу банку, є істотний ризик невиконання або сумніви щодо виконання боржником прийнятого на себе зобов’язання, внаслідок чого робота щодо його повернення потребує здійснення комплексу заходів організаційного і правового характеру.

Взагалі процес управління проблемними кредитами передбачає такі етапи:

1) моніторинг працюючих кредитів;

2) раннє реагування менеджменту на виникнення проблемних ситуацій щодо повернення кредитів;

3) аналіз варіантів та вибір стратегії роботи з проблемними активами;

4) відновлення функціонування проблемних кредитів;

5) стягнення заборгованості за проблемними кредитами.

Існує така класифікація управління вітчизняних банків проблемними кредитами: реабілітація, ліквідація,перепродаж.

Метод реабілітації полягає в розробленні та реалізації спільного з позичальником плану заходів задля повернення кредиту.(продаж застарілого обладнання, прискорення стягнення дебіторської заборгованості,упровадження системи контролю за запасами,пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів, пошук кандидатів для злиття з фін. стійкими фірмами)

Метод ліквідації є останнім заходом задля повернення кредиту через реалізацію застави або проведення процедури банкрутства та продажів активів позичальника.

Перепродаж кредиту з дисконтом третій особі передбачає передачу права на кредит та одержання доходів за ним спеціалізованій установі з роботи з проблемними кредитами.

Найприйнятнішим варіантом, завжди вважається реабілітація, тому що ліквідація означає приховане визнання того факту, що банк припустив помилки , надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів;усе це погіршує репутацію банку.

Якщо спиратися на внутрішні та зовнішні причини виникнення заборгованості за кредитами, то деякі автори виділяють внутрішні та зовнішні методи управління проблемними кредитами.

1) внутрішні методи управління проблемними кредитами:

• пролонгація кредиту, що передбачає продовження строку кредитування;

• надання банком кредитних канікул позичальнику, що дає змогу позичальнику упродовж певного часу (в основному, 6–9 місяців, при цьому враховується поточний фінансовий стан позичальника) погашати тільки відсотки за кредитом;

• зміна схеми погашення кредиту з класичної на ануїтетну – або навпаки (класична схема передбачає щомісячне зменшення суми платежів за кредитом, за ануїтетною схемою кредит погашається рівними частинами);

• переведення валютного кредиту в гривневий, або конверсія. Є актуальним для позичальників,які не мають джерел валютної виручки з метою убезпечення від ризиків, пов’язаних ізколиваннями курсу валюти;

• одночасно із кредитними канікулами банк може додатково на певний строк знижувати відсоткову ставку за кредитом.

Недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними активами є втрата ліквідності,відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку прогнозованих фінансових втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування. У разі неефективності застосування внутрішніх методів управління проблемними активами

керівництво банку може прийняти рішення про доцільність зовнішніх щодо банку дій для поліпшення структури його балансу та відновлення ліквідності;

2) зовнішні методи управління проблемними кредитами:

• передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) без оптимізації балансу банку;

• передача/продаж проблемних активів пов’язній фінансовій компанії на засадах оптимізації балансу (SPV onshore/offshore);

• продаж проблемних активів непов’язаній фінансовій компанії на умовах факторингу;

• здійснення сек’юритизації активів;

• інші методи.

56. У чому полягає мета управління портфелем цінних паперів банку? Банківський портфель ЦП – це сукупність усіх придбаних та одержаних банком ЦП, право на власність , користування та розпорядження якими належить банку. Портфель ЦП банку формується для одержання доходів у вигляді процентів,дивідендів,прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Головна мета управління портфелем ЦП банку є досягнення однієї з наступних цілей:

• максимізація прибутків;

• підтримка ліквідності;

• зниження ризику.

Обираючи мету необхідно визначити пріоритети,оскільки одночасне досягнення всіх цілей на практиці неможливе. Але менедж-нт банку може прийняти рішення про розподіл портфеля на кілька складових,кожна з яких служитиме досягненню певної мети.

Вкладення коштів у ЦП за значущістю та розмірами посідає друге місце серед активних операцій банку після кред-ня. І хоч надання кредитів залишається головною функцією банків,частіше менедж-мент переглядає структуру активів, ставлячи за мету збільшення питомої ваги портфеля ЦП у сукупних активах. В українських банках питома вага портфеля ЦП у сукупних активах - 5-10%, коли в міжн.банк.практиці – від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів.