Чинники, які формують доходи населення
Перший рівень
Чинники, залежні від самої людини, її життєвої позиції, трудового потенціалу (освіти, кваліфікації, досвіду, виду зайнятості, посадового статусу тощо.
Другий рівень
Чинники, пов’язані з місцем роботи, з галуззю, становищем підприємства на товарному, фінансовому ринках і ринку праці, з технічною оснащеністю, розвитком соціально-трудових відносин в колективі
Третій рівень
Чинники, пов’язані з економікою країни в цілому і регіональною економікою, величиною ВВП, ціновою політикою і системою оподаткування, розвитком соціального партнерства. Ця група чинників формує систему соціальних трансфертів.
Рис. 1.3. Чинники, які формують доходи населення.
Таким чином, розглянуті чинники вказують на залежність доходів від відношення працівника до праці і від його заслуг, від індивідуальних і колективних результатів праці і ефективності економіки в цілому, а також на те, що має місце диференціація, розшарування населення по рівню доходів, зокрема трудових.
Існуюча нерівність доходів і заробітної плати характерна для всіх країн незалежно від рівня добробуту їх населення. Саме тому проблема вимірювання доходів є загальною проблемою, яка не залежить від політичного режиму і соціально-економічного стану країни.
У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина — на споживання послуг, які формують розвиток трудового потенціалу.
Принципи державного регулювання доходів населення
Державне регулювання доходів населення є складовою соціальної політики держави. Це система заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, яка спрямована на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості.
Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах.
Такими принципами є:
соціальна справедливість;
соціальне партнерство та солідарність усіх верств населення;
індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;
право на працю та гідна винагорода;
індексації доходів;
диференціація заробітної плати;
право на професійні об’єднання;
економічна доцільність.
В Додатку А зображено схему державного регулювання доходів населення, яка містить основні програми та інструменти, що використовують для такого регулювання. Державне регулювання доходів населення найчастіше застосовують для регулювання оплати праці та оподаткування доходів.
Інституційне забезпечення державного регулювання оплати праці в Україні забезпечують: Міжнародна організація праці; Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерство соціальної політики України; профільні міністерства; Державна інспекція України з питань праці; три науково-дослідних установи: Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин, Центр перспективних соціальних досліджень; Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори; Державна податкова служба України; Державна служба зайнятості України; Система загальнообов'язкового державного соціального страхування: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві; Національна служба посередництва і примирення; всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців і підприємців; всеукраїнські профспілки та профоб'єднання; органи місцевого самоврядування.
Контроль з боку держави у сфері регулювання оплати праці здійснюється за трьома напрямами: через законодавство, податкову політику, тарифні угоди. Основним документом є Кодекс законів про працю України, у якому встановлюються основні соціальні гарантії і мінімальна заробітна плата, а розмір пенсій та інші питання пов'язані з формуванням фонду оплати праці. Також важливою є податкова система державного регулювання заробітної плати, оскільки за її допомогою, з одного боку, здійснюються економічні та фіскальні дії держави, а з іншого - захищаються права платників податків. Законодавча регламентація оподаткування дозволяє централізовано управляти всією податковою системою, що перетворює її на важливий інструмент економічної політики держави.
У державному регулюванні оплати праці виділяють внутрішні та зовнішні чинники, які сприяють підвищенню або зниженню розміру заробітної плати. До внутрішніх відносять: рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату й ін. Рівень продуктивності праці, безумовно, найважливіший критерій, який, у свою чергу, залежить від використання нових технологій, автоматизації виробничих процесів, норм виробництва, умов праці. Але основним усе ж залишається рівень кваліфікації: лише висококваліфікований працівник здатний підвищувати продуктивність своєї праці, збільшуючи кількість і якість продукції, що відображається на розмірі заробітної плати. Чимале значення має і те, яка система оплати (тарифна або безтарифна) застосовується в організації. За тарифної системи працівникові забезпечується мінімум заробітку і преміальна винагорода. Проте гарантованість тарифних ставок і посадових окладів розглядається і як головний «обмежувач» величини оплати праці, особливо відносно висококваліфікованих працівників: навіть один і той самий тарифний розряд може по-різному впливати на результати виробництва і підвищення продуктивності праці. Тому більшість підприємств застосовують безтарифну систему оплати праці, яка дозволяє точніше враховувати виробничі показники й оцінювати працю працівника через його внесок у збільшення прибутковості підприємства. Особливістю сучасної організації оплати праці є посилення її диференціації залежно не тільки від кваліфікації працівників та складності праці, а й від результатів їх праці (США), стажу роботи (Японія), професії (Швеція), рівня кваліфікації (Франція).
До зовнішніх чинників, які впливають на розмір заробітної плати, належать: вартість робочої сили, що склалася на ринку праці; конкурентоспроможність продукції, яка випускається, або послуг, що надаються; облік розмірів заробітної плати на інших підприємствах; співвідношення обсягу життєвих потреб з номінальною заробітною платою; рівень інфляції та ін. Велике значення мають зростання цін на предмети широкого вжитку, збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, підвищення плати за користування суспільним транспортом, високе оподаткування. [4, с. 60].
Таким чином, можна визначити, що державне регулювання оплати праці - це скоординована діяльність держави на центральному, галузевому та регіональному рівнях управління щодо забезпечення ефективності і результативності системи оплати праці, що здійснюється через нормативно-законодавчі механізми державних гарантій та оподаткування.
Високорозвинені країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Ці доходи формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел.