47

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра охорони праці і

техногенно-екологічної безпеки

Спеціальність

“ Екологія. Охорона навколишнього природного середовища

та збалансоване природокористування ”

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ Ландшафтно – екологічний підхід до визначення комплексу природоохоронних заходів щодо оздоровлення річки Сениха ”

Зав. кафедри д-р техн. наук, проф.	О.Є. Васюков
Керівник канд. техн. наук, доц.	О.В. Рибалова
Студент гр.	М.В. Боднар	ПІБ

Харків – 2012

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 58 стор., 2 рис., 13 табл., 8 джерел.

Об’єкт дослідження – антропогенний вплив на екологічний стан водотоків басейну річки Сениха в Харківській області.

Метою курсової роботи є розробка пропозицій до комплексу природоохоронних заходів на основі аналізу господарського використання басейну річки Сениха в Харківській області.

Для досягнення цієї мети були вирішені наступні завдання:

–– дослідження причин зміни водності та погіршення якісного стану річок;

–– аналіз ефективності природоохоронних заходів у басейні річки Сениха;

–– порівняльний аналіз розвитку деградаційних процесів у водотоках басейну річки Сениха при сучасному рівні господарського використання їх водозбірної площі;

–– оцінка раціональності господарського використання басейну річки Сениха в Харківській області;

–– аналіз антропогенного впливу на розвиток деградаційних процесів в басейнах малих річок Харківської області;

–– обґрунтування необхідності реструктуризації господарського використання водозбірної площі басейну річки Сениха в Харківській області;

–– визначення пріоритетності реалізації необхідного комплексу природоохоронних заходів у басейні річки Сениха в Харківській області.

ЛАНДШАФТИ, ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН, ВОДООХОРОННИЙ КОМПЛЕКС, РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ, ВОДОЗБІРНА ПЛОЩА, РОЗВИТОК ПРОЦЕСІВ, БАСЕЙН РІЧКИ СЕНИХА, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

ЗМІСТ

ВСТУП			5
1	ПРОБЛЕМА ВІДРОДЖЕННЯ І РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ РІЧОК З УРАХУВАННЯМ ДОТРИМАННЯ РІВНОВАЖНОГО СТАНУ ЇХ ЕКОСИСТЕМ		8
	1.1	Ландшафтно - екологічний аналіз причин змін водності і погіршення якісного стану річок	9
	1.2	Метод оцінки спрямованості розвитку процесів у водних екосистемах	19
	1.3	Аналіз раціональності господарського використання площі річкових басейнів	25
	1.4	Метод реструктуризації господарського використання водозбірної площі басейнів річок	27
	1.5	Загальні принципи визначення необхідного комплексу природоохоронних заходів на основі аналізу причин розвитку деградаційних процесів у річкових басейнах	30
2	ЗАГАЛЬНА ЛАНДШАФТНО – ЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАСЕЙНУ РІЧКИ СЕНИХА		37
	2.1	Загальні відомості про річку та її басейн, р. Сениха	37
	2.2	Фізико-географічна характеристика басейну	37
	2.3	Загальні межі клімату	39
	2.4	Гідрографічна мережа	39
	2.5	Режим річки	41
3	ВИЗНАЧЕННЯ КОМПЛЕКСУ ЗАХОДІВ ЩОДО ОЗДОРОВЛЕННЯ ВОДОТОКІВ БАСЕЙНУ РІЧКИ ЛОПАНЬ НА ОСНОВІ РАЦІОНАЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО ВИКОРИСТАННЯ ЇХ ВОДОЗБІРНИХ ПЛОЩ		47
	3.1	Порівняльний аналіз розвитку деградаційних процесів у водотоках басейну річки Сениха	47
	3.2	Аналіз водокористування в басейні річки Сениха в Харківській області	52
	3.3	Пропозиції щодо удосконалення господарського використання водозбірної площі басейну річки Сениха та комплексу природоохоронних заходів	53
ВИСНОВКИ			57
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ			58

ВСТУП

Мета курсової роботи - виявлення ступеню засвоєння студентом отриманих знань та умініь, отриманих під час курсу лекцій, семінарів, практичних і самостійної роботи з дисципліни " ландшафтна екологія ".

Задача курсової роботи - розробка комплексу природоохоронних заходів щодо оздоровлення басейнів малих річок Харківської області на основі аналізу сучасного стану та виявлення тенденцій розвитку процесів, оцінки раціональності господарського використання водозбірної площі з застосуванням ландшафтно – екологічного підходу. Виконання курсової роботи дає можливість систематизувати та закріпити загально теоретичні та спеціальні знання, а також практичні навички студента з дисципліни " ландшафтна екологія ".

Відродження малих річок і раціональне використання їх водних ресурсів має величезне значення, тому що в зв'язку з їх численністю вони являються не тільки основним джерелом водокористування, але, насамперед, це - один з найважливіших елементів географічного середовища.

Життя малих річок тісно зв'язане з економікою і соціальною структурою прилеглих до них територій і змінюється на тлі їх розвитку, тому що вони особливо чуттєві до антропогенного навантаження.

Аналіз стану малих річок, особливо в індустріально розвинутих регіонах, свідчить про практично уже досягнуту межу використання водних ресурсів, незважаючи на зниження темпів водокористування і значне фінансування державних і регіональних програм по охороні навколишнього середовища.

Розробка пропозицій щодо пріоритетності впровадження науково -обгрунтованого комплексу заходів з відродження та оздоровлення басейнів малих річок Харківської області є дуже актуальною задачею.

Об’єкт дослідження – екологічний стан річки Сениха Харківській області та причини їх забруднення і виснаження.

Предмет досліджень – раціональність господарського використання водозбірної площі річки Сениха Харківської області.

Курсова робота має практичне значення при вирішенні питання щодо першочерговості впровадження природоохоронних заходів та наукову спрямованість, бо розробка комплексу природоохоронних заходів грунтується на дослідженні негативних та позитивних чинників на розвиток процесів, що відбуваються в басейнах малих річок, а також потрібно науково обґрунтовати необхідність реструктуризації господарського використання їх водозбірної площі.

Мета роботи - розробка пропозицій до комплексу природоохоронних заходів на основі аналізу господарського використання річки Сениха в Харківській області.

Задачі роботи:

- вивчення особливості малої річки як основного компоненту екосистеми;

- дослідження причин зміни водності та погіршення якісного стану річки Сениха;

- апробація методу оцінки розвитку процесів при існуючому рівні господарського використання річки Сениха Харківської області;

- визначення тенденцій розвитку процесів в річки Сениха річок Харківської області при сучасному рівні господарського використання їх водозбірної площі;

- оцінка раціональності господарського використання басейнів річки Сениха;

- розробка пропозицій щодо реструктуризації господарського використання водозбірної площі річки Сениха Харківської області;

- аналіз антропогенного впливу на розвиток деградаційних процесів в річки Сениха Харківської області;

- визначення пріоритетності реалізації необхідного комплексу природоохоронних заходів у річки Сениха Харківської області.

Проблема відродження малих річок особливо актуальна для Харківської області, що є найбільшим промисловим центром України, тому що відомо, що антропогенна діяльність викликає порушення стійкості природних екосистем, призводить до медико-біологічних і генетичних наслідків на людину, змінює соціальну сферу життя суспільства.

Басейн малої річки є єдиною ландшафтною системою і як будь-яка система порушує свій рівноважний стан при зміні темпів протікання процесів у кожній з її ланок, причому ступінь стійкості системи щодо зовнішніх впливів знижується в міру зменшення її розмірів. З цієї причини будь-яка зміна ландшафтно-географічних особливостей водозбору малої річки різко позначається на її гідрологічному, гідрохімічному режимах і екологічному стані [2].

По мірі зростання антропогенних навантажень на річку відбувається реконструкція природної системи в нову природно-господарську. Змінються темпи цих перетворень. Якщо раніш вони носили локальний характер і проявлялися повільно, то зі збільшенням навантажень на річку негативні необоротні зміни відбуваються швидше. Тому проблема охорони і раціонального використання ресурсів малих річок – об'єктів, які піддані більш швидким негативним перетворенням, ніж середні і великі водостоки, є надзвичайно актуальною.

1 Проблема відродження і раціонального використання водних ресурсів річок з урахуванням дотримання рівноважного стану їх екосистем

Малі річки, до яких згідно [4], відносяться постійно діючі водотоки довжиною від декількох кілометрів із площею водозбору до 2000 км² чи з витратою води до 5 м³/с, є найбільш розповсюдженим типом водних об'єктів. Так, в Україні 98% стоку формується в басейнах малих рік. Таким чином, завдяки своїй численності малі річки являють собою найважливішу частину географічного середовища і відіграють велику роль у житті суспільства.

Малі річки на відміну від середніх і великих рік здебільшого знаходяться в безконтрольному розпорядженні місцевих земле -, лісо-, водокористувачів. Значна частина первинної гідрографічної мережі не контролюються органами охорони природи, отже, складно передбачати наслідки природних і антропогенних процесів у басейнах малих річок.

Здійснення господарської діяльності в басейнах малих річок без урахування її впливу на розвиток деградаційних процесів у їх екосистемах привело до виснаження їхніх водних ресурсів і різкому погіршенню якісного стану.

При розробці комплексу заходів щодо відродження малих річок необхідно, насамперед, ідентифікувати басейни річок з низькою стійкістю до антропогенного навантаження, а потім на основі аналізу раціональності господарського використання водних, земельних, лісових ресурсів і особливостей функціонування річкових систем визначити комплекс природоохоронних заходів з урахуванням оцінки спрямованості процесів у їхній екосистемах.

1.1 Ландшафтно - екологічний аналіз причин змін водності і погіршення якісного стану річок

Водоохоронні заходи, що пропонуються для впровадження в басейнах малих річок, направлені як на їх оздоровлення та відновлення, так і на збільшення водності і поліпшення якості води в річках. Вони мають комп­лексний характер і тісно зв'язані з процесами покращення стану довкілля в Україні в цілому. Часткове впровадження тих чи інших окремо взятих заходів до бажаних результатів практично не приводить. Переконливим прикладом цього є розчистка русел річок від мулу. Після такого заходу за короткий період часу русла знову замулюються, а далі цей процес ще й прискорюється. Тому необхідно впроваджувати комплексну систему заходів, спрямованих на оздоровлення річок. Такі заходи мають бути спрямовані не тільки безпосередньо на гідроекосистему, а й охоплювати весь її водозбірний басейн, оскільки ступінь антропічного навантаження у басейні безпосередньо відбивається на стані водної екосистеми.

Приступаючи до розробки системи заходів, спрямованих на оздоров­лення та відновлення річок необхідно визначити першочергові пріоритети і віддалені перспективи. Центральним питанням цієї роботи є раціональне природокористування в басейнах малих річок, яке серед іншого включає охорону та відтворення природних ресурсів з обов'язковим виділенням природних комплексів-територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Для цього необхідно суттєво переглянути існуючі сьогодні принципи природокористування у тому числі у басейнах річок. Перш за все необхідно враховувати оптимальність співвідношення між природними і техногенними територіями. Особливо це стосується територій сільсько­господарського призначення, серед яких значну частку складають орні угіддя. Науково доведено, що орні землі не повинні розміщуватися на схилах більше 5-7°. Такі схили залужують або заліснюють. Також повинні бути залужені та заліснені яри, балки, піски та інші порушені і деградовані угіддя. При цьому особлива увага, повинна бути звернута на створення оптимальної протиерозійної лісистості.

Для поліпшення якості води в малих річках, у першу чергу, слід знизити об'єм або припинити повністю скидання до них стічних вод.

Водоохоронні заходи в басейнах малих річок поділяють на три типи: запобігаючі, регулюючі та компенсаційні. Найбільш результативними є запобігаючі заходи. Вони звернуті на боротьбу з безпосередніми при­чинами та джерелами забруднення річок. Основною метою їх впровадження є перешкоджання або суттєве зменшення надходження відходів виробництва і споживання до русел річок.

Компенсаційні водоохоронні заходи спрямовані на зниження негатив­ного впливу забруднень, які надходять до русел річок вже після впровад­ження запобігаючих заходів. Компенсаційні заходи є останньою ланкою у системі заходів, направлених на забезпечення належної якості води.

До заходів, які безпосередньо спрямовані на виведенням річкових еко­систем із кризового стану, належать такі:

- підтримання необхідного для нормального функціонування гідро- екосистеми водного режиму. Це досягається регулюванням стоку з ставками за допомогою шлюзами, а також шляхом спорудження шпор, напівзапруд, зміни шершавості русла тощо;

- спорудження біоплато;

- спорудження переливних фільтруючих камінно-накидних запруд та напівзапруд;

- створення прируслових водоохоронних лісосмуг, тощо.

Поверхня водозборів малих річок переважно зайнята сільськогосподарсь­кими угіддями, а тому більшість заходів, пов'язаних з оздоровленням малих річок, тим чи іншим чином стосується землеробства. Існуюча система обро­бітку грунту, що застосовується в Україні, є варварською, як стосовно самої землі так і стосовно природного середовища в цілому. Вона породила низку негативних наслідків: забруднення річок, прогресуюче зменшення вмісту гумусу в грунтах та зниження їх родючості, знищення або збіднення природного біотичного та ландшафтів різноманіття тощо. Тому подальше використання традиційних систем землеробства є небезпечним, недоречним і безперспективним. Про це необхідно сказати, щоб ми могли якомога швидше усвідомити недоліки існуючої системи землеробства, при яких орні землі використовуються без урахування їх технологічних властивостей, ступеню еродованосгі ґрунтового шару, біологічних особливостей культур, що на них вирощуються. Часто під просапні культури відводяться землі з ухилом більше 3°. На таких полях змив грунту в окремі роки сягає сотень тон з 1 га.

В цілому, екстенсивні методи ведення сільського господарства є одним із основних факторів загальної екологічної кризи та кризи водних і біля водних екосистем в тому числі і екосистем малих річок. Наслідком її за висновками науковців є масштабна ерозія грунтів у масштабах, що не мали місця в усі інші епохи існування цивілізації. Щорічні втрати родючих ґрунтів складають близько 600 млн.т., в тому числі 20 млн.т. гумусу. При цьому поживних речовин виноситься у 2-3 рази більше, ніж вноситься з органічними та мінеральними добривами. За таких умов, запобігти ерозії фунтів і зберегти малі річки від замулення та забруднення дуже важко.

У забезпеченні оптимального гідрологічного режиму малих річок та охороні їх від забруднення і замулення важлива роль належить рослинному покриву на площі водозбору. Це загально відома істина, що передавалась від покоління до покоління, як велике життєве надбання нашого народу. Але в останні десятиріччя, незважаючи на переконливе підтвердження цієї істини, суспільство своєю господарською діяльністю грубо її порушувало. У гонитві за показниками, площі сільськогосподарських угідь постійно зростали, окультурювались так звані не угіддя у тому числі і заплави річок.

Тому на сьогодні чи не єдиним доступним та ефективним і малозафатним заходом захисту річок від замулення, забруднення та запобі­гання дефадації їх екосистем є створення водоохоронних зон (ВЗ), у межах яких виділяються зони суворого обмеження господарської діяльності - прибережні захисні смуги (ПЗС).

Одним із важливих заходів запобігання дефадації екосистем малих річок є створення водоохоронних зон, у межах яких виділяються зони, суворого обмеження господарської діяльності прибережні захисні смуги. Основною метою створення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг є запобігання, обмеження та усунення наслідків забруднення, засмічення та спустошення річок. Що, в цілому, збігається з потребами населення і народного господарства, які потребують у користування якісної води. Діяльність водокористувачів та землекористувачів, по території яких протікає річка, повинна бути направлена на впровадження заходів з підвищення самоочисної здатності річки, запобігання водяній, русловій та вітровій ерозіям, збереження водності річок.

Згідно статті 87 Водного кодексу України "для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичер­пання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Головна мета створення ВЗ та ПЗС попередження забруднення, заму­лення річок; створення природного біофільтру, який повинен очистити поверхневий стік з прилеглих господарсько освоєних територій. Особливим завданням ВЗ і ПЗС є функція збереження та відтворення біорізноманіття водного і навколоводного рослинного й тваринного світу та природних заплавних ландшафтів.

Водоохоронною зоною вважається територія вздовж русла річки від її витоку до гирла з відповідним властивим для даної місцевості природними рослинним і тваринними комплексами, що саме і забезпечить попередження забруднення засмічення, зменшення коливань стоку річок та виснаження їх водяних ресурсів. Згідно положень Водного кодексу України водоохоронна зона є природоохоронною територією, в якій регламентується господарська діяльність.

До складу водоохоронних зон малих річок повністю включаються лісові масиви, що межують з річковими долинами, ярами та водоймами, які виконують водоохоронні функції. Якщо водойми розташовані в ярах, то до їх водоохоронних зон включаються схили ярів, що безпосередньо прилягають до водойм, а також схили на відстані не менше 2 км. Якщо у яру розташований каскад ставків, відстань між якими не перевищує 2-5 км, водоохоронну зону слід виділяти в цілому для всього каскаду.

Згідно положень Водного кодексу України водоохоронна зона є приро­доохоронною територією, в якій регламентується господарська діяльність. На території водоохоронних зон забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ сміття та промислових і комунальних відходів, полів фільтрації, скидання неочищених стічних вод з використанням рельєфу місцевості.

За розрахунками різних досліджень мінімальна ширина водоохоронних зон повинна бути:

• для малої річки - 250 м;

• для середньої річки - не менше 500 м з обох боків річки.

У випадку, коли у водоохоронній зоні є схили корінних берегів з крутизною понад 5°, ширина водоохоронної зони подвоюється. Але це все- таки мінімальні, а не оптимальні розміри водоохоронних територій. Встановлено, що оптимальна величина ВЗ малої річки, що протікає в межах листяного лісу (а отже, її долина знаходиться чи не в найкращому у водо­охоронному значенні стані) на супіщаних фунтах з нахилом 2,5° дорівнює 700 м.

Враховуючи значну водоохоронну роль лісів, межі водоохоронних зон у них не встановлюються.

Зовнішня межа ВЗ прив'язується до наявних контурів сільськогосподар­ських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, терас, бровок схилів, балок та ярів.

Ширина ВЗ на низинних пологих берегах визначається межею підтоп­лених земель, до якої додається мінімальний розмір протиерозійної смуги (не менше 50 м).

Регламентація господарської діяльності в межах водоохоронних зон має на меті, в першу чергу, захист фунтів від водної та вітрової ерозії. Найбільш ефективним заходом, що запобігає ерозії, є затримання та регулювання схилового стоку на сільськогосподарських угіддях. Цей захід не лише забезпечує вологість грунтів, а й збільшує запаси ґрунтових вод. Регламентація господарської діяльності у водоохоронних зонах передбачає диференціацію сівозмін залежно від крутизни схилу і ступеня його еро- дованості. На пологих ділянках схилу рекомендується впроваджувати паропросапні сівозміни з достатнім насиченням просапними культурами; на схилах до 4° — зернову, або зернотрав'яну ґрунтозахисну, а при крутизні схилів біля 4-5° — трав'яно-зернову.

У водоохоронній зоні не допускаються будь-які роботи з видобутку глини, гравію, піску, граніту тощо. Вони призводять не тільки до прямого забруднення довкілля (стічними водами, супутніми шлаками тощо), але можуть викликати перерозподіл ґрунтових вод на значній території. А в результаті в криницях понижується рівень води. При плануванні госпо­дарської діяльності в межах ВЗ необхідно враховувати

При використанні території ВЗ для цілей землеробства необхідно впроваджувати протиерозійні та водоохоронні заходи, зокрема:

• проводити оранку земель поперек схилів:

• просапні культури висівати на схилах крутизною не більше 7°, на більш крутих схилах - висівати лише багаторічні трави;

• надавати перевагу дрібноконтурному землеробству, коли площа окремих полів не перевищує 10 га,

- використовувати добрива, що менше вимиваються із грунту, зокрема — гранульовані.

• Винести за межі ВЗ тваринницькі комплекси та ферми, літні табори, загороди для худоби, ліквідувати гноєсховища або обвалувати їхню територію.

• В лісових масивах, що знаходяться на території ВЗ, дозволяються лише на санітарні рубки та рубки догляду.

• Берегові схили крутизною більше 5°, незалежно від рослинності на них, відносяться до території ерозійної активності, у тому числі яри, балки, улоговини стоку паводкових і зливових вод тощо.

Оскільки розчинні у воді мінеральні та органічні речовини здатні пере­міщатися на значні відстані і забруднювати водні об'єкти, то в межах водо­охоронної зони не дозволяється застосовувати мінеральні та органічні добрива, а також хімічні засоби боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

Впровадження прибережних захисних смуг має на меті охорону малих річок та інших водних об'єктів, в першу чергу від засмічення та забруд­нення річища. Крім того, створення прибережних захисних смуг сприяє збереженню водності річки. ПБС є останнім бар'єром в охороні річки від надходження забруднень.

Прибережні захисні смуги виділяються, або створюються в межах водоохоронних зон. Якщо у водоохоронних зонах господарська діяльність регламентується системою правил водоохоронного землекористування, то в межах прибережних захисних смуг вона суворо обмежується як за обсягом, так і за суттю.

Згідно статті 89 Водного кодексу України ПЗС є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Тому в ПЗС, що створені уздовж річок та навколо водойм, забороняється:

• розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залі­сення), ведення садівництва та городництва;

• зберігання та застосування пестицидів і добрив:

• влаштування літніх таборів для худоби,

• будівництво будь-яких споруд, у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

• миття і обслуговування транспортних засобів і техніки,

• влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твер­дих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Прибережні захисні смуги — територія обмеженої господарської діяль­ності. Тут забороняються будь-які роботи, крім влаштування сіножатей та пасік. В ПЗС повністю виключається оранка, випасання худоби, створення таборів сільськогосподарських тварин, баз відпочинку та рекреаційних об'єктів, стояках транспорту і його миття, будь-яке будівництво, в тому числі і тимчасове.

Іншими словами, прибережні захисні смуги є повністю природоохорон­ними територіями, а об'єкти, що там знаходяться, можуть експлуатуватись тільки в разі, якщо не буде при цьому порушуватися режим прибережної захисної смуги. В іншому випадку, об'єкти, експлуатація та використання яких грунтується на застарілих технологіях, в яких відсутні очисні споруди та з іншими недоліками, які пов'язані з порушенням режиму в прибережній захисній смузі підлягають винесенню їх за межі смуги

Прибережні захисні смуги встановлюються вздовж обох берегів річок та навколо водних об'єктів уздовж урізу води у меженний період. Ширина ПЗС визначається типом річок та її фізико-географічним положенням і складає для річок

• з площею водозбору понад 50 тис. км²100 метрів,

• з площею водозбору від 2 до 50 тис.км, а також ставків з площею понад 3 га до 50 м.

• з площею водозбору до 2 тис. км², та ставків площею до 3 га - 25 м. (Це інформація з урахуванням змін внесених у Водний кодекс України у 2002 році)

Для зарегульОваних ділянок річок, а також каналів ширина ПЗС вста­новлюється проектом у відповідності до характеру використання заплавних земель у кожному конкретному випадку. Наприклад якщо крутизна схилів перевищує 3° мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. В межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється в залежності від конкретних умов планування і забудови, але обов'язково з застосуванням заходів охорони водного об'єкту від засмічення та забруднення води в ньому.

Зовнішньою межею ПЗС є межа найбільш інтенсивного розвитку неспри­ятливих процесів взаємовпливу річки та берегу. Берегові схили з крутизною більше 5°, незалежно ід рослинності, відносяться до території ерозійної активності, включаючи яри, балки, улоговини стоку та належать до території ПЗС. У заплавах або на обривистих берегах зовнішня межа ПЗС визначається не ближче, ніж 50 м від бровки берега в напрямку до вододілу. У випадку, коли річка на певній ділянці має кілька рукавів, то ПЗС встановлюється по обидва береги річки від крайніх рукавів.

При визначенні розмірів прибережних захисних смуг в кожному кон­кретному випадку слід враховувати характер руслових процесів і, зокрема, меандрування русла річки. У випадку розвинутого меандрування річища прибережну захисну смугу встановлюють від межі поясу меандрування.

У заплавах або на обривистих берегах зовнішня межа ПЗС приймається не ближче, ніж 50 м від бровки корінного берегу в напрямку до вододілу. У випадку, коли річка на певній ділянці має кілька рукавів, то ПЗС встановлюється по обох берегах річки від крайніх рукавів.

В населених пунктах на присадибних земельних ділянках, які приля­гають до водних об'єктів, прибережна захисна смуга встановлюється шири­ною не менше 10 м від урізу води, який відповідає нормальному підпертому рівню водоймища. Якщо водний об'єкт використовується як джерело питного водопостачання, прибережна смуга включається до складу зони санітарної охорони. При новому землевідведенні чи забудові мають дотри­муватися встановлені розміри прибережної смуги.

Склад насаджень в межах ПЗС визначається характером формування схилового стоку та розвитком ерозійних процесів на прилеглих землях. З усіх видів рослинності, як з точки зору акумуляції наносів, так і з точки зору позитивного впливу на якість води, найефективніші кількаярусні деревно- чагарникові насадження. Дослідженнями встановлено, що лісосмуги шириною 30-45 м, крім затримання завислих частинок, зменшують вміст аміаку у поверхневому стоці у 1,5-2 рази і настільки ж зменшують бактеріальне забруднення. Крім того, поліпшуючи умови території, насадження сприяють розвитку тваринного біорізноманіття.

На схилах русел від урізу води до бровки висаджують верболіз. Далі можна висаджувати два ряди калини, або горобини. Далі, до межі ПЗС, як правило, висаджують деревні породи. Для захисту берегової зони від розмивання найбільш доцільним є створення кам'яних гряд. Бетонні кріплення берегів малих річок, як показала практика, виявилися недо­цільними: Вони допускаються лише на деяких ділянках. Із деревних порід для насадження можна рекомендувати вербу, березу, вільху, тополю, іноді дуба, липу, сосну. На дні улоговин, ярів та виярків, які впадають у річки, обов'язково влаштовують мулофільтри з насаджень чагарникових порід, та проводять залуження на відстань не менше 150 метрів від русла річки.

На межах прибережних смуг у місцях перетину доріг, масового відпо­чинку населення та інтенсивного використання земель встановлюють попе­реджуючі інформаційні знаки. За допомогою цих знаків населення інфор­мується про природоохоронну територію - прибережну захисну смугу, основні водоохоронні вимоги і відповідального землекористувача. Поруч можна встановити і інший інформаційний знак, на якому подавати інформацію, що стосується річки - її довжину і площу водозбору, її основних жителів тощо.