1. Описати динаміку народжуваності в Україні в хх – на поч. Ххі сторіччя.

2.Розкрити сутність відтворення населення, використовуючи гіпотезу г. Мальтуса.

1. Описати динаміку народжуваності в Україні в хх – на поч. Ххі сторіччя.

За радянської доби перша половина XX ст. в Україні характеризувалася жахливими подіями — у 1917—1921 роках — громадянська війна й воєнний комунізм з його репресіями; у 1929— 1934 роках — колективізація, з депортаціями безлічі сімей та жахливим голодомором 30-х років; і, нарешті, друга світова війна. Крім значного збільшення смертності в цей період відбувалося і значне зниження народжуваності.

Зниження народжуваності відбулося внаслідок тимчасового або безповоротного розриву шлюбів, а також навмисною відмовою від народжувань або їх відкладанням серед пошлюблених жінок. Утрати впливу з боку релігійних авторитетів і церкви призвели до масового входження у побут абортів. Генерації, репродуктивний вік яких припав на 30-ті роки, вже не відчували моральних сумнівів. Народжуваність так і не піднеслася після кризи, вона продовжувала знижуватися. Заборона аборту 1936 року майже нічого не змінила, а друга світова війна тільки закріпила таку тенденцію до внутрісімейного регулювання дітонародження.

Техніка планування сім'ї залишалася примітивною й переважно варварською. Проте новий тип репродуктивної поведінки став панівним. Загальний коефіцієнт народжуваності в Україні, який досяг 1940 року 27,3 %, у повоєнні роки почав швидко знижуватися: 1960 року він становив 20,5 %, 1970 року — 15,2 %, 1980 року — 14,8 %, 1990 року — 12,7 % і, нарешті, 2003 року він упав до 8,6 %. Слід зазначити, що у першій половині 1980-х років рівень народжуваності в Україні, як і у СРСР загалом, повсюдно підвищився. Пік народжуваності припадає на 1985—1986 роки, коли загальний коефіцієнт народжуваності досяг відповідно 15,0% та 15,5 %. Проте у подальшому знову почалося зниження абсолютних, і відносних кількостей новонароджених. Цей феномен пов'язаний із заходами щодо посилення державної допомоги сім'ям з дітьми, ухваленими союзним урядом у січні 1981 року. Короткочасний ефект цих заходів не був випадковим. Інакше й бути не могло, позаяк вони мали епізодичний характер і не являли собою єдиної, комплексної науково обгрунтованої демографічної політики, спрямованої на формування у населення потреби у більшій кількості дітей.

У ХХІ столітті зростав середній вік матері при народженні і збільшився з 25,0 в 2000 р. до 26,5 року в 2008 р. Іншими словами, профіль повікових коефіцієнтів народжуваності продовжував зміщуватися у бік старшого віку. При цьому темпи зростання були швидшими в міських поселеннях: відповідний показник для міських жінок за цей період зріс із 25,3 до 27,0 років, тоді як для сільських – із 24,4 до 25,6 року.В цілому по Україні середній вік матері при народженні першої дитини зріс із 22,9 у 2000 р. до 24-х років – у 2008 р. Таким чином, хоча в селі залишається поширеною модель більш ранньої народжуваності, ніж у містах, швидкість і напрям трансформації (постаріння материнства) майже збігаються.При цьому в містах України медіанний вік зростав швидше, ніж у селах.Слід сказати, що сільські жінки не лише раніше починають народжувати, вони раніше і закінчують. Про це свідчить вік, до якого відбувається 90% народжень (останній дециль). В сільських поселеннях це 32,3 року, тоді як у міських – 33,6, а в цілому по Україні – 33,2 року.

До 2005 р. показники сумарної народжуваності між міськими та сільськими поселеннями зближувалися. При цьому в селі в 2000–2004 рр. рівень народжуваності майже не змінювався, що може свідчити про відсутність тих тенденцій компенсаційної народжуваності, які чітко спостерігалися у містах.