47. Державний кредит буває таких видів:

— внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

— зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.

Внутрішній державний кредит може мати такі форми:

— державні запозичення у вигляді державних позик;

— мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

— використання коштів позикового фонду;

— казначейські позики;

— гарантовані запозичення.

Державні запозичення — основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації держав них цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).

48. Державний борг країни поділяється на внутрішній і зовнішній борги.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борги. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. Поточний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

49. Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

Державний борг оцінюють за такими показниками

1) борг на душу населення — свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частинка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити, наскільки обтяжливий борг для населення країни. У сучасних умовах важливо відстежувати його динаміку — збільшується, зменшується чи залишається стабільним співвідношення. У більшості розвинутих країн світу цей показник протягом останніх ЗО років не змінюється;

3) відносна величина боргу (державний борг/ВВП) залежить від:

— темпів зростання ВВП;

— рівня реальної процентної ставки, що впливає на величину виплат із боргу;

— обсягів бюджетного дефіциту.

50. Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів:

Рефінансування — це проведення нових запозичень з метою розрахування з власниками облігацій раніше випущених позик.

Конверсія державного боргу — зміна дохідності позик; здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, якщо вона не може виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — зміна термінів дії позик.

Сутність уніфікації позик полягає в тому, що кілька позик об'єднуються в одну з метою спрощення управління державним боргом.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на одну нову з коефіцієнтом, що зменшується, здійснюється, щоб скоротити державний борг.

Відстрочення погашення позики або усіх раніше випущених державою позик означає перенесення термінів виплати заборгованості.

Реструктуризація — використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів.

Анулювання (скасування) державного боргу передбачає відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

51. Місцеві фінанси, як і фінанси в цілому, є формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом ВВП, у процесі яких відбувається формування, розподіл та використання грошових коштів, призначених для потреб регіонів. Вони виникли як противага державним фінансам.

У Європі поняття "самоврядування", "самоуправління" почали використовуватися з другої половини 18ст. саме щодо місцевого самоврядування. У 19 столітті в більшості країн світу, насамперед у Західній Європі, активізуються процеси демократизації суспільства. У цей період вже досить чітко визначається перелік справ, які в законодавстві багатьох країн належать до місцевих:

• освіта,

• медична та ветеринарна допомога,

• утримання доріг та благоустрій населених пунктів,

• опіка над бідними й сиротами.

52. Доходи місцевих бюджетів класифікуються за джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

• податкові доходи;

• неподаткові доходи;

• доходи за рахунок кредитів і позик;

• доходи за рахунок операцій з капіталом;

трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

• власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик;

• передані доходи:доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня. Вони бувають закріплені та регульовані:

Закріплені доходи- це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі. До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі за єдиною часткою передаються до місцевих бюджетів одного рівня.

53. Видатки місцевих органів влади є точним відображенням тих повноважень, що на них покладаються. Це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованих коштів бюджетів і обумовлені суспільним способом виробництва та функціям держави. За функціональним поділом згідно зі статтею 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі частини: видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування та видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень.

55. У Законі України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 № 2745-ІІІ зазначено, що страхування — це вид цивільно- правових відносин із захисту майнових інтересів громади (фізичних) і юридичних осіб при настанні певної події (страхового випадку), визначеної договором страхування чи ЧИЯ ним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особам страхових платежів (внесків, страхових премій).

55. Сутність і зміст страхової діяльності розкривають через функції: